Блог Віктора Котовського_image

Блог Віктора Котовського

ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

03.02.2014, 11:23
Незалежно від того, спадає напруга в суспільстві чи навпаки, посилюється, головне й невідкладне завдання, що стоїть перед християнством України, лишається незмінне.

Незалежно від того, спадає напруга в суспільстві чи навпаки, посилюється, головне й невідкладне завдання, що стоїть перед християнством України, лишається незмінне.

За останні кілька тижнів з боку християнських конфесій було зроблено  чимало різних заяв. «Відмітилася» більшість високих духовних осіб. Щоб не перевантажувати читача, якщо такий знайдеться, не буду наводити довгих цитат, обмежуся лише власними висновками, що склалися останнім часом на основі активної словесної діяльності нашого християнства.

Домінуюча думка у всіх без винятку зверненнях практично одна: мир, мир і ще раз мир. Немає жодного заперечення – однією з важливих функцій Церкви по відношенню до суспільства є миротворчість, але, якщо ми серйозно підходимо до цієї проблеми, то напевно мусимо точно знати, якого ж миру хочемо. Такого миру, як, скажімо, в сусідній Словаччині, де вільні люди, долаючи труднощі, працюють на майбутнє свого народу, чи такого миру як у Білорусі? Там мир навіть міцніший, ніж, приміром, у Прибалтиці, де є чимало незадоволених, бо не просто наздоганяти цивілізацію, хоч і відстали від неї не так сильно як Україна.

Уявімо собі ідеальний варіант: обидві сторони відійшли і припинили протистояння. І що зміниться після цього у країні? Чи припиниться беззаконня, сваволя влади? Питання риторичне. Отже на кого, самі того не бажаючи, попрацювали церкви своїми миролюбними закликами? Думаю, з часом прийде до нас усіх розуміння, що допоки Господь не очистить країну від беззаконня і зла, миру бути не може.  «Немає,  каже Господь, для злих (нечестивых-рос.)  миру» (Іс.48:22).

Нехай пробачать мені всі, хто не згоден з моєю думкою, але здається, в наших моліннях про мир є досить значна частка лукавства.  Боюся, що не стільки миру, в широкому розумінні  цього слова, нам хочеться, скільки спокою. Десь у глибині серця у кожного з нас тріпочеться потаємне бажання: ну скоріше б уже все це скінчилося! Щоб не лягати увечері з важким настроєм після денних новин, щоб не схоплюватися  вранці, кидаючись до телевізора: що ж там сталося за ніч?  Щоб не мучила совість: ось я собі гуляю з собачкою, поки дружина готує вечерю, а за якісь кількасот метрів від мене люди гинуть – і за мою теж! – свободу. Щоб скінчився нарешті жорстокий, нескінченний  бій Кличко-Янукович, хай би хто  там уже переміг, аби настала тиша, бо я втомився вже вболівати.

Я нікого не осуджую, друзі, мені просто гірко… І якщо вже взяти на себе гріх критики, то, звичайно, найкраще починати з себе, з власної церкви. Ось уривок із заяви чималої кількості священиків євангельських церков, складеної після  загального всеукраїнського зібрання.  Подаю мовою оригіналу.

«ДЕКЛАРАЦИЯ. Учитывая состояние глубокого духовного, политического и экономического кризиса в Украине, который в значительной степени коснулся христианских церквей и верующих людей, мы сочли целесообразным обнародовать свою позицию относительно духовной, социальной и исторической роли Церкви Христовой в обществе и государстве.

Мы верим, что Церковь Христова – это Святой избранный народ. По своей природе и предназначению Церковь является: Телом Иисуса Христа, Поклонником и Богоискателем, Апостолом и Миссионером, Священником и Ходатаем, "Добрым Пастырем" Верным Служителем, жертвенно и самоотверженно трудящимся на ниве Христовой и в простоте сердца, в смирении и послушании исполняющим волю своего Господина. "Добрым Самарянином", Благотворителем, Праведником, живущим верой Мы призываем все поместные церкви и всех христиан Украины стать в молитвенном "проломе" за наш народ (Иез.22:30; 2Пар.7:14), продолжая с еще большей активностью внедрять христианские ценности во все сферы общества и бескомпромиссно в пророческой силе провозглашать и защищать Истину, Справедливость, Любовь, Веру, а также Благую и Совершенную Волю Божью для украинского народа (2 Кор.10:3-5). Бог нам в этом поможет! Аминь».

Цитату подано у великому скороченні. Тому всім, хто любить поезію та музику, радив би прочитати всю декларацію, – він отримає величезне задоволення. Це поема. Це пісня. Переживши велике піднесення під час виконання цього хоралу, вже не захочеться  руйнувати загальний настрій, задаючи якісь незручні запитання. Але рано чи пізно їх доведеться задавати й відповідати на них.

Церква є «…Пророком Божьим, честно и беспристрастно указывающим на грехи и духовные проблемы людей и всего общества, и провозглашающим волю Божию на власть, народ, страну и континенты. Церковь всегда находится на стороне Правды Божьей и рядом с народом…» Відгукуючись на цей прекрасний постулат, давайте зануримося трішки вглиб і пригадаємо,  чим же займалися пророки. Скажемо прямо: вони не були майстрами відшліфованих обтічних декларацій, вони йшли із конкретним Божим словом до конкретних людей. Найчастіше зі словом викриття і попередження. Більшість пророків віддала своє життя за слово Правди. Йоан Предтеча позбувся голови за свою принциповість, викриваючи ганебні вчинки царя. Апостоли проповідували те, що не подобалось жодному з царів на цій планеті, і добре знали, як можуть завершитися їхні дерзання. Але вони не мовчали.

Так, однією з функцій Церкви в суспільстві є миротворчість, але є ще одна не менш важлива функція, що закладена Христом у діяльність Духа Святого: «І коли Він прийде, то докорить (синоніми: викривати, звинувачувати) світ за гріх, і за правду, і за суд» (Ін.16:8). Підтвердження того, що йдеться не про порожні декларативні загальники, а про конкретні справи, знайдемо у більшості євангельських послань до вірних Христових. «Проповідуй Слово наполегливо і повсякчасно, докоряй (обличай  – рос.), забороняй, переконуй з терпеливістю й повчанням» (2Тим.4:2);«…говори, умовляй, докоряй з усякою владою» (Тит.2:15). Зацікавлені можуть перечитати ще й інші місця: Ін.3:20; Юд.1:23; 1Тим.5:20; 2Тим3:16 тощо.

Наслідуючи біблійних пророків, хто з нас наважиться сьогодні звернутися, наприклад, до депутатів більшості у ВР і сказати їм прямо в обличчя: «Змії, роде єхидни! Як втечете ви від засудження в пекло?.. Нехай прийде  на вас уся кров праведна, пролита на землі…» (Мт.23:33)  Схаменіться! Ще є час для покаяння!» Почувши таке, ті ж депутати хором би заволали: «Та це ж просто екстремізм!»  І пішли б гуляти кийки. Та й на наше гуманне вухо це вже трохи занадто. Чи не так? Але ж це сказав Христос!

Хто скаже тому ж таки нашому найголовнішому судді прямо у вічі, хоча б через і-нет: «Суддя неправедний, ти ні Бога не боїшся, ні людей не стидаєшся!  Діла твої повні всякої неправди,  лукавства, користолюбства, злоби, обману, лихих звичаїв.  Всі, хто підтримують тебе, – наклепники, богоненависники, зухвалі, винахідники зла, віроломні, немилостиві.  Ось слово від Господа: є на вас справедливий суд Божий, і хто чинить таке, гідний смерті (Рим.29:32). Зупиніться! Настав час для покути!»

Повірте друзі, я нікого не штовхаю на ризик отримати кийком по голові. Сьогодні, звичайно,  ніхто не наважиться на такий подвиг, жодний владика не захоче ставити під удар свою церкву чи союз. Нещодавно ось г-католики трішки виглянули за межі дозволеної активності, і тут же у відповідному міністерстві грюкнули кулаком по столі: «Кто разрєшил? Нє смєть!» І ми добре розуміємо: це попередження всім. І тепер мусимо вибирати: або мерщій сховатися кожному у свою конфесійну нірку з надією, що кіт з»їсть когось іншого, заспокоїться й піде спочивати, або, відчувши нарешті свою реальну, а не декларативну відповідальність за долю народу, згуртуватися і одним духом, в один голос сказати їм правду від Бога. Ось слова Ісуса: «…побудую Я Церкву Мою, і ворота пекла не подолають її»   (Мт.16:18). Не церкви і різні конфесії побудую, а Церкву. Лише наша єдність дасть можливість Тілу Христовому діяти енергійно й безстрашно. І ніхто нас не залякає й не переможе.

Хтось із великих наших церковних пастирів якось сказав: «Та вони (це влада) все одно не слухають наших звернень…» Таке питання стояло завжди перед кожним пророком. А Господь відповідав: «Говори їм слова Мої, чи будуть вони слухати, чи не будуть» (Єзек.2:7). І пояснював: бо «…Моє слово, що виходить у Мене з уст, не повертається до Мене порожнім, але чинить те, що Я хочу, довершує те, за чим Я його вислав» (Іс.55:11). Слово Його «живе й діюче, гостріше всякого меча двосічного…» (Євр.4:12). Які будуть наслідки Його дії в суспільстві, ми, може, й не побачимо нашими короткозорими людськими очима, але вони обов»язково будуть. Бо так сказав Господь! Амінь.

Я сьогодні низько схиляю голову перед тими монахами й священиками, які ось скільки вже часу виходять на Майдан, відчайдушно підставляючи голови свої під каміння, а то й під кулі. Замість того, аби, сидячи у своїх теплих келіях та квартирах, пускати мильні бульбашки різних відозв і закликів, вони мовчки почали діяти. Вони почали щось РОБИТИ. І мені сьогодні абсолютно байдуже, до яких вони належать патріархатів, як вони одягнені, що там тримають у руках, які псалми співають. Байдуже, бо вони зробили неоціненне. Прислухавшись до веління Духа Святого, вони закликали на те місце Ім»я Боже. «Я розбудив його від півночі, й він прийшов; та на сході сонця буде він призивати Ім»я Моє й топтати можних (можновладців) як болото, й місити мов той гончар глину» (Іс.41:25). Слава Господеві!

Христос мав дванадцять учнів-апостолів. Це були дуже різні люди, різного рівня інтелекту, різної сили духовності, але, молячись в останній Свій день, Він не виділяв нікого. Він благав Небесного Отця: «…нехай будуть усі єдино: як Ти, Отче в Мені, і Я в Тобі. Щоб і вони були одно в нас» (Ін.17:21).

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я нікого не осуджую й не спонукаю на якісь ризиковані, небезпечні кроки, я бажаю лише одного: щоб духовні провідники усіх наших благословенних конфесій припинили нарешті без кінця пускати в бік «Беркуту» білих голубків і, залишаючись кожний самим собою, зберігаючи свої традиції, особливості й чесноти, почали впевнений рух по шляху до зближення та єднання.

Віктор КОТОВСЬКИЙ, Київ

 

Останні новини

Вчора