Цієї неділі мають обрати нового предстоятеля Православної Церкви Албанії
Про це йдеться у повідомленні Священного Синоду Православної Автокефальної Церкви Албанії, пише Orthodox Times.
Процедура відбудеться в Синодальному центрі після Божественної Літургії, відповідно до Статуту Православної Автокефальної Церкви Албанії.
Нагадаємо, 25 січня 2025 р., на 96 році життя, помер архиєпископ Тиранський, Предстоятель Албанської Православної Церкви Анастасій Яннулатос.
Заупокійну Літургію 30 січня очолив Патріарх Константинопольський Варфоломій у співслужінні албанських архиєреїв: митрополита Гірокастрського Димитрія, Ельбасанського Антонія, Бератського Астія, Аполлонійського та Ферійського Миколи, Корчинського Івана, Амантійського Нафанаїла, Круйського Анастасія.
Разом з ними молилися Патріарх Олександрійський Феодор, Патріарх Єрусалимський Феофіл, Патріарх Болгарський Данило, Архиєпископ Афінський Єронім, митрополит Тирговіштський Ніфон (Румунський Патріархат), митрополит Волоколамський Антоній (Російська Православна Церква), делегації Антіохійського, Сербського, Грузинського, Румунського Патріархатів, Церков Польської , Чеських земель та Словаччини, Охридської Архиєпископії, ігумени афонських монастирів Симонопетра і Ксенофонта.
Священний Синод Албанської Православної Церкви, який зібрався 25 січня через смерть Предстоятеля на позачергове засідання, одноголосно обрав місцеблюстителем архиєпископського престолу митрополита Корчинського Івана (Пелуші).
Довідка: Християнство на території сучасної Албанії поширилося ще за апостольських часів. За церковною традицією, на землях давньої Іллірії першим проповідував апостол Павло, тут було створено одне з перших єпископств у Дурресі. Землі суч. Албанії були розташовані межі Східної і Західної Римської імперії, відповідно були під впливом східного і західного християнства. Нікейський собор 325 року відніс всю Іллірію до Римської Церкви і митрополія Дуррес належала до неї аж до VIII ст. Проте після занепаду Західно-Римської імперії на ці землі поширювалася грецька традиція.
У ІХ землі Албанії були включені до Константинопольського Патріархату, а у Х ст. тут поширилася влада Болгарської Церкви. Після падіння Болгарської держави у 1018 р. Візантія перебрала владу на Албанією, але деякі її єпархії залишилися під владою Охридської архиєпископії.
Після завоювання Албанії османами у XV ст. тут поширюється іслам, всі православні єпархії були підпорядковані Охридській архиєпископії, значна частина християн під тиском турків емігрувала до південної Італії. У XVII ст. відбулося відродження Православної Церкви в Албанії, на початку століття була заснована митрополія Корча, якій підпорядкувалися інші єпархії. Після скасування турками автокефалії Охридської архиєпископії у 1766 р. православні албанці повернулися під юрисдикцію Константинопольської Патріархії. На кінець ХІХ ст. тут було 6 єпископств, на чолі яких були греки.
Як розповідає дослідник історії Православної Церкви д-р Сергій Шумило, на поч. ХХ ст. ПЦ в Албанії розпочала рух за автокефалію, який закінчився отриманням від Вселенської Патріархії Синодального Томосу 12 квітня 1937 року, яким була визнана автокефалія Албанської Православної Церкви. Архиєпископом Тирани і всієї Албанії в 1937 р. став єпископ Христофор (Кісі). Були поставлені нові єпископи, з яких утворили Священний Синод АПЦ. Албанський архиєпископ мав брати св. миро в Константинополі і туди ж звертатися «з усіма питаннями та непорозуміннями загальноцерковного характеру, що стосуються прав і юрисдикцій Автокефальних Церков».
Після Другої світової війни і встановлення в Албанії комуністичного режиму Православна Цекрва зазнала масових гонінь і опинилася у підпіллі. Будь-яка релігія в комуністичній Албанії була заборонена, а за відкриту демонстрацію приналежності до релігії та сповідування віри в Бога піддавали арештам. За роки гонінь було зруйновано 1608 храмів і монастирів, із 440 священників (на 1940 рік) на 1991 р. вижило тільки 15, всі вони були вже дуже старенькі та хворі.
Комуністичним режимом було знищено єрархію та інститути Албанської Церкви. Останній первоєрарх цієї Церкви архиєпископ Даміан (Коконесі), обраний в 1966 р., був заарештований комуністами і загинув у в'язниці у листопаді 1973 р. Залишки Церкви збереглися лише у підпіллі (катакомбах).
У листопаді 1969 року Албанія була офіційно проголошена першою у світі атеїстичною країною, а на прикінці 1970-х рр. було оголошено про остаточне викорінення всіх "релігійних забобонів" в країні. Вважалося, що Албанська Православна Церква інституційно повністю припинила своє існування.
Коли в 1991 р. в Албанії в результаті демократичних перетворень припинилися гоніння на релігію, в країні залишались лише 15 стареньких православних священиків, що вижили.
З метою відновлення Албанської Церкви в 1991 р. Синод Вселенського Патріархату направив патріаршим екзархом до Албанії відомого грецького місіонера митрополита Анастасіоса (Яннулатоса, 1929-2025), який застав у цій комуністичній країні повністю знищеним церковне життя. Після прибуття до країни йому довелося фактично "з нуля" та "попелу" відроджувати Албанську Церкву та збирати розрізнені залишки албанської православної пастви.
Завдяки невтомній місіонерській праці Архиєпископа Анастасіоса після себе він залишив відроджену помісну Церкву Албанії, яка нараховує 6 єпархій та 8 єпископів, бл. 1000 парафій, понад 700 тисяч вірних. Вселенський Патріархат не став її приєднувати до свого складу, але допоміг відновити її як повноцінну автокефальну Церкву, відповідно до умов Томосу про автокефалію від 12 квітня 1937 р.
У диптиху ПЦ вона сьогодні посідає 13те місце.
Архиєпископ Анастасіоса Яннулатос висловлював певні застереження з приводу надання Вселенським Патріархатом Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні.
Він виступав із застереженнями щодо прийняття Вселенським Патріархатом у євхаристійне спілкування у "сущому сані" єрархів УПЦ КП та УАПЦ, висловлюючи думку, що краще було би здійснити виправлення їхніх хіротоній. Причиною для цього він вважав "анафему", яку було накладено Московським Патріархатом на колишнього Предстоятеля УПЦ митрополита Київського Філарета (Денисенка) після того, як він в 1991 р. почав виступати за повну автокефалію УПЦ від РПЦ.
Водночас, ведучи дискусію щодо церковної ситуації в Україні, глава Албанської Церкви жодним чином не заперечував саме право Української Церкви на автокефалію. Більше того, у розмовах він неодноразово підтверджував таке право Української Церкви на повну канонічну автокефалію. Як зазначає С.Шумило, у приватному спілкуванні Анастасіос висловлював готовність зберігати євхаристійну єдність з УПЦ у випадку, якби митрополит Онуфрій наважився на повний вихід УПЦ зі складу РПЦ МП, а також готовність виступити у ролі посередника з метою налагодження діалогу, примирення та об'єднання українського православ'я. У зверненнях до Вселенського Патріарха Варфоломія він пропонував, "щоб Вселенський Патріархат, виконуючи свою виняткову прерогативу координувати Православні Церкви, скликав якомога швидше Всеправославну Нараду (Синаксис) або Собор" для врегулювання церковної ситуації в Україні. На його думку, такий Синаксис православних предстоятелів мав би прийняти остаточне спільне рішення як щодо єрархії ПЦУ, так і об'єднання УПЦ та ПЦУ в єдину автокефальну Церкву України. І як він сам казав, якщо Синаксис прийме інше рішення, аніж архиєпископ Анастасіос висловлював до цього, то він готовий підкоритись і прийняти таке соборне волевиявлення. За його словами, з метою запобігання розколу у православ'ї "необхідно терміново шукати ліки та використовувати вакцину, яку визначила апостольська традиція: примирення, примирення, примирення".
