Зрозуміло, останніми днями тема № 1 для релігієзнавців – це відставка за власним бажанням Глави УГКЦ Любомира Гузара. Про нього багато зараз хто пише, і це правильно. Подумки бажаючи йому сил пережити ці непрості по емоційному навантаженню дні, нотую, про що хочеться розпитати Блаженнішого під час наступного його візиту до нас у Відділення релігієзнавства. Поміж іншого, цікавить його думка щодо сучасного розвитку українських духовних традицій: старих та нових, питомих та одомашнених.

Чесно, такий початок - це не спроба якось «склеїти» те, що «на слуху», і те, про що намірилась писати в даному разі. Це вже не перший рік так виходить, що свято-Валентинівська проблематика неначе «стукає» до мене, що б там не відбувалося перед тим. А ще дивніше, коли раптом віднаходиться якійсь зв'язок між тими подіями, явищами, постатями, котрі природно привертають увагу напередодні, і цим «проблемним» Днем. Ось, наприклад, виявляється, що один із студентів - героїв Крут, пам'ять яких ще зовсім нещодавно ми вчергове відзначали, мав серед своїх речей чернетки віршів до спектаклю по старокиївській легенді про святого Валентина (див. її сучасний варіант), які присвятив своїй нареченій…

Треба буде розпитати Блаженнішого, а що він думає з цього приводу? Чомусь мені здається, що така по-доброму мудра людина може сказати щось небуденне. От як, наприклад, світлої пам’яті патріарх української філософії Сергій Борисович Кримський. Сподіваюся, що його ж ніхто в поверховості та попсі не запідозрить? А він ось як висловлювався про святкування Дня святого Валентина. Щось мені здається, що наявні певні кореляції між тим, як у авторів справи з любов’ю, та тим, бачать вони в цьому Дні переважно попсові й комерційні потвориська чи одну з потенцій, яка може «працювати» на добре й вічне.

Що ж стосується українських релігієзнавців, то вони, як люди прагматичні, але не без романтики , шукаючи надцять років тому альтернативу совковим відзначанням гендерних свят, вирішили святкувати в колективі (де одне одного всі люблять як у хорошій родині ) спільне гендерне свято (чоловіки вітають жінок, а ми – їх) в період (коли зручно по робочому процесові) від 14 лютого до початку весни. На першому такому святкуванні знайшлася відповідна грамота від св.Валентина :)))))))))))))

Після такого вступу, я так думаю й мені не зазорно :) буде привернути увагу до Дня святого Валентина. Втім, це я не виправдовуюсь, а лише намагаюсь пояснити начебто трохи дивну потребу писати про це. Тобто, вона-то мені самій недивна: в мене Мама – Валентина, я росла в дуже люблячій родині, й нині, слава Богу, таку маю, і для нас цей День – ще одна можливість творити якісь теплі й цікаві сюрпризи. Однак, кортить то осмислити на філософському рівні, і навіть не тільки. Мені, людині раціонального складу, важкувато буває виразити такі тонкі невловимі душевні матерії :). Я вже починаю задумуватися, а що, як через мене хтось? щось хоче сказати? :) 

Для початку відразу розставляю крапки над «і». Що б там не було зі святим Валентином та його Днем в минулому, на сьогодні маємо наступне:

Мощі святого Валентина спочивають в Україні, на Львівщині (м.Самбір), у храмі УГКЦ. Туди не припиняється паломництво, щоб вшанувати святого та йому помолитися.

14 лютого як день пам’яті святого Валентина фігурує в українському календарі РКЦ (видавництво «Кредо»):

Та в календарі для підлітків, надрукованому в журналі для відповідної вікової категорії «Сто талантів» греко-католицького видавництва «Свічадо (до речі, чудовий журнал для підлітків не лише з греко-католицьких, але і для всіх україноцентричних та євроорієнтованих родин):

Ось поради греко-католицького священика з приводу святкування Дня святого Валентина:

І поради щодо «валентинкових» побачень:  

Цього разу я дослідила, яким може бути День святого Валентина по-українськи.

Насамперед, давно знаю, що не обходять цей привід для справжніх українських вечорниць пластуни. Ясно, що ця публіка, котра заприсяжена не пити/не курити, і взагалі гаслом якої є «Бог і Україна», має стійкий імунітет до вульгарних спотворень свято-Валентинівських відзначань. Свідчу, що це справді так. Кому цікаво, може самостійно знайти звіти про минулі пластунськи вечірки, а ось стосовно цього року: вечірка київських пластунів. У Львові - станична теренова гра "Love Quest" та бал. В Тернополі – теж вечірка, і в Бориславі.

Українська молодь запрошується не на секс-паради, а ось, наприклад, на такий флеш-моб (це в Луцьку). Не бракує й різних акцій, котрі спрямовані на те, щоб використати цей День для прояву дієвої любові до старших одиноких жінок, дітей, інвалідів, хворих та інших, хто особливо потребує тепла й уваги.

До речі, а чому б не привітати стару вчительку, сусідку, консьєржку? Відома річ, що для багатьох з них просте приязне людське слово вдячності, визнання, симпатії можуть бути в дефіциті. Ось гляньте, вже випускають підходящі для цього валентинки українською, з відповідними написами (ну, не всі ж мають талант художників та поетів). Тільки, звісно, щось у наших подарунках обов’язково має бути авторське. І не кажіть, що то все треба щодня: ясно, що треба, але ж особливо жінкам, і то незалежно від віку, як правило дуже потрібні й особливі, святкові, піднесені, спеціальні знаки.

Ще до речі: от тільки не треба про неполіткоректну дискримінацію, мовляв, ті, в кого немає коханої пари, особливо засмучуються, бачачи як іншим дарують валентинки. Слабо таким щось від себе подарувати? А то, дивись, може й з днем Матері та Батька не вітати, бо ж не всі ними стати можуть? І медалями не нагороджувати успішних учнів, бо не всі ж такі природні здібності мають? Нє, давайте краще не віднімати та скасовувати, а більше дарувати і примножувати: було б щире бажання, а привід, спосіб та фантазія знайдеться. 

Але продовжую про вітчизняні освоєння Дня святого Валентина. Це – ще й вишукано й інтелектуально. Ось, прошу дуже: я знала, що могилянці – кращі та креативніші :) Свято закоханих в бібліотеці Могилянки включно з конкурсом валентинок.

Я навела лише кілька прикладів того, що виявляється при пошуку матеріалів Дня святого Валентина по-українськи. А ось що знаходиться в зображеннях:

І не треба про «від’ємність» такого, якраз дуже актуально.

А це - спеціально для православних (особливо віруючих УПЦ): 14 лютого 2008 р. Митрополит Володимир (Сабодан) освятив храм в Києві в ім’я святого Валентина. Ну, Україна ж кордоцентрична :)

На закуску: з нашої родинної творчості :)

Бажаю всім бути здатними на щиру, добру любов, і хай вона по-можливості буде взаємною та у всі дні календаря. А 14 лютого – давайте поменше чубитися навколо цього дня, доцільніше пропонувати духовну та творчу альтернативу його освоєння. Чи не краще, хто віруючий, помолитися до святого Валентина про таку любов для ближніх та для себе, і всі – давайте подаруємо комусь валентинку нашої особливої уваги, вдячності, визнання.