Змій Горинич — персонаж київської легенди, одноголовий дракон, прадавній мешканець Києва, який змагався за його землі й владу над ними з киянами, був переможений місцевим майстровим Кирилом Кожум’якою, і, запряжений ним у велике рало, проорав Змієві вали довкруж міста, після чого обрав собі за лігво підземелля Кирилівської церкви, звідки, просинаючись, вилітає за певних обставин (поклику або небезпеки для Києва).

Ім’я, вигляд, походження, заняття. Змій Горинич — вогнедихий могутній дракон з головою на довгій шії, пазуристими лапами і сильними крилами. Він — син Гори, уособлення потужних природних стихій, які можуть бути грізними та руйнівними, але які можна приборкувати, з якими можливо домовлятись і співпрацювати. Мешкав у печерах київських гір (зокрема, Змієвій печері на відрогах гори Юрковиці). За старокиївськими переказами, міг викрадати киянок, боротись або домовлятись з киянами, вилітати у грозу чи при наближенні чужинців до міста, та прикликався за тлумача долі у дівочих ворожіннях. За княжих (домонгольських) часів мав перемовини з київським силанем-майстром Кирилом Кожум’якою, був ним поборений і приборканий, й запряжений у рало переможця проорав навколо Києва захисні Змієві вали, після чого перестав змагатись з киянами, та заліг у підземеллі Кирилівської церкви.

Деформація образу Горинича, його розвиток в автентичній базовій версії, та аналоги в європейських легендах.

Київська легенда про Змія Горинича, яка представляє його не як зайшлого лиходія-антагоніста, а як корінного киянина-сусіда і конкурента за владу над київськими землями, є автентичним, витоковим джерелом уявлень про цього персонажа, сформованим у період до монгольських завоювань. Змієві вали відводили від Києва частину кочівників, але внаслідок ординських навал і наступів спадкоємиці Орди — Московії, Київ утратив чимало свого спадку, у тому числі культурного, і зазнав деструктивних впливів, котрі колонізували не тільки землі з їх мешканцями, але й наративи: редагувались літописи, деформувались чи привласнювались легенди. Так сталось і з легендою про Змія Горинича, яка, утім, продовжувала побутувати із здавна окресленим образом Горинича, і навіть відповідно доповнюватись, у старокиївських родах та їх нащадків.

Продовження традиційного для Києва уявлення про Змія Горинича1 втілювалось:

• у триванні звернення до його допомоги у дівочих ворожіннях про судженого (на київських горах юні киянки прикликали Горинича як віщуна: “Звідки прийде суджений?” (звідкіля почується Гориничів голос);
• у підлітковій грі-змаганні на тих самих горах (відозміненій колишній ініціації юнаків), де учасники змагались не з Гориничем, а між собою — за першість у вправності, сміливості та силі, при допомозі своїх побратимів — саморобних повітряних зміїв-Гориничів;
• у примовці “Горинич літає” при першому громі весняної грози (що можна було почути на київському Подолі аж до 70-тих років ХХ ст.).

Більш того: у тих само роках нащадки старокиївських родів, що пережили ІІ світову війну, переказували київський поговір про з’яву Горинича у 1941 р. Мовляв, він пробудився від бомбардування німецькими літаками і вилетів захищати свою спадщину (тодішні кияни стверджували, що бачили у хмарах помахи його величезних крил), однак після підриву Успенського собору Києво-Печерської Лаври цей обізнаний у київських справах мешканець підземель Кирилівської церкви вжахнувся дією святотатців, та зарікся допомагати киянам, аж поки вони не повстануть проти найгірших ворогів. Кияни, котрі чули ці перекази, дожили до 24 лютого 2022 року, коли такий час прийшов, і легенда про Змія Горинича актуалізувалась у міському поговорі та розлетілась соціальними мережами.

Шлях від автохтонного старожила Києва, який часом міг викрадати жінок і змагатись з киянами за владу над угіддями, але припинив це робити після підкорення і спорудження Змієвих валів, та залишився у Києві як своєрідний “міський домовик” — до образа злого багатоголового дракона, що уособлює кочівників, збирачів данини та бранців, є прикладом вдалої маніпуляції — перенесення образа антагоніста й лиходія з реальних винуватців на легендарного “цапа відбувайла”. І таким, злим драконом, образ Горинича закріплювався у билинах і казках, що дійшли до нас після століть української бездержавності переважно у російських інтерпретаціях. У них же проводились аналогії між Змієм Гориничем та кількаголовими драконами у слов’янських казках (кількаголовість є символом Гідри, незнищенного зла, коли замість відрубаних голів наростають інші — з таким злом можна тільки боротись, а знищити — лише чарівним шляхом).

Натомість одноголовий київський Змій Горинич подібний до одноголових “родичів” європейського фольклору, як от до дракона з Фюссена, котрий також співпрацював з тамтешніми мешканцями — допомагав їм у їхніх господарських справах, будучи прирученим святим Магнусом із Фюссена (Баварія, VIІ століття)2. Зображення цього дракона на іконах уповні подібне на зображення Горинича з літописних ілюстрацій, відтворене на київських кам’яницях.

Питомий київський персонаж Змій Горинич як типовий приклад українського фольклорного уособлення сил природи.

Горинич — дракон, син гори, що мешкає у печерах, може дихати вогнем, літати і плавати, символізує силу природи з усіма її головними стихіями. Він має зв'язок з первісною могутньою потугою землі, вкорінений у ній, та може перебувати у світі підземному, наземному і надземному, й виступати охоронцем “порогів” між ними. Ця сила автохтонна, яка може бути і зла, і добра до людей, залежно від намірів та обставин взаємодії. Таке розуміння прямо суперечить наративу про зовнішнього злого зайду чи диявольське поріддя, натомість утверджує Горинича як корінну силу, первісний дух київських земель. Тож його стосунки з киянами не зводились до боротьби на знищення, натомість змагання, приборкання, співпраця стають доцільними життєздатними стратегіями, як це і довів переможець Змія Горинича Кирило Кожум’яка: побудовою їхніми об’єднаними силами Змієвих валів, де древня природна сила була спрямована на благо люду, захист Києва. Це — архетип українського підходу до викликів: інтеграція могутньої потуги для конструктивної мети, що включає контроль і співпрацю, та відображає глибоку екологічну та духовну мудрість, де споконвічна сила природи поважається й використовується. Подібний прагматичний підхід до фольклорних персонажів, що уособлюють різні сили та явища природи, підхід радше обережний і шанобливий, налаштований на домовляння про обопільну користь і взаємовигідне співіснування, взагалі є характерний для української ментальності. Він зафіксований у багатій спадщині українських мітів та казок, і відображений у численних творах української літератури різних часів.

Окупація й деокупація образу Змія Горинича, його розвиток в умовах російсько-української війни.

У російському фольклорі та залежних від нього версіях, відомих в Україні, Змій Горинич зображується як чистий антагоніст у казках та билинах: типове зло, сила чужа й руйнівна, до того ж — гідроподібна багатоголова, чудо-Юдо. Таке представлення слугує ідеологічній меті: відбувається підміна понять — Горинич, мешканець Києва, трактується як зовнішній ворог, затирається автохтонна природа київського персонажа — сина Гори, разом з його відповідним потенціалом захисту рідної землі та співпраці у цьому з іншими її краянами. Ця наративна структура сприяє виправданню імперської експансії та спотворенню місцевих традицій, оскільки вона деформує складні культурні ландшафти взаємодії: замість конкурента, з яким можна пробувати домовлятись й навіть співпрацювати, постає зло, яке потрібно знищити. І таке "зло" відтак асоціюється із конкуруючими територіями, котрі слід звоювати.

Змій Горинич як негативний персонаж фігурував у численних анімаційних та інших фільмах російського виробництва, аж до свіжо відзнятих стрічок. Утім, в останніх він вже міг представлятись і недолугим, поборюваним невдахою. Аж за часів розгортання війни РФ проти України росіяни розвернули образ Змія Горинича як загарбницьку зброю (артилерійську установку)3, чий вогонь спрямований на Київ та інші українські терени.

Натомість в Україні процес міторозвитку відбувся у прямо протилежному напрямку, що закономірно: адже київська легенда представляє Змія Горинича як ревного захисника своїх володінь — київських земель, що нерозривно пов'язано із захистом самого Києва, якщо на нього зазіхають нападники. Тож з початком збройного вторгнення РФ в Україну про Горинича стали згадувати українські силовики, він потрапив на шеврони військових4, воїни-добровольці обирали позивний Горинич, і так називали військову техніку5. Тож Змій Горинич став одним із символів сили, опору й захисту. Така “деакупація” його образу втілилась у назві іменем Горинич українських військових дронів, у народній творчості — малюнках на гільзах, де Горинич підпалює Кремль6, і у арт-шедеврах крос-культурного синтезу, де свята Ольга, подібно до Матері драконів Дейнеріс Таргаріен, посилає на ворогів живий вогонь командою “Дракаріс!”7.

Так, актуалізація і доцільний розвиток автентичної легенди про Змія Горинича стали не просто відродженням власних питомих культурних наративів, а й актом опору російській агресії. Отже, адекватне розуміння Змія Горинича стосується не лише історичної точності — воно стосується підтримки виразної духовної та психологічної фортеці проти зовнішніх спроб культурної асиміляції чи стирання. Це — логічний наслідок культурної деколонізації, де деконструкція нав'язаних російських наративів є вирішальною для утвердження української культурної автентичності та зміцнення національної ідентичності. Таким чином, повернення загалу саме київського образу Змія Горинича є не просто академічною вправою, а важливим компонентом української культурної стійкості, дерусифікації і триваючої боротьби за самовизначення та суверенітет, що дає українцям можливість відновити свою спадщину та наратив від іноземних спотворень.

Сучасний київський поговір про Змія Горинича, Змієві вали проти російських танків, меми соціальних мереж, літературні варіації.

Кияни згадали про Змія Горинича після початку широкомасштабної фази війни РФ проти України, коли українські збройні сили відбивали наступ ворога на Київ, а на його землі й у повітрі над містом і околицями відбувались героїчні бої. В мобільних групах ТРО та на блокпостах, в укриттях і принишклих київських будинках, у довгих чергах під київськими магазинами та аптеками, що продовжувати працювати — скрізь, де опинявся хтось з нащадків старокиївських родів, зринав поговір про Горинича із старої київської легенди — про нього як захисника міста від чужих, від найгірших запеклих ворогів.8 Звитяги невідомого літуна, який успішно і невловимо збивав російські літаки, гвинтокрили і ракети, і якого охрестили Привидом Києва, наводили на думку про його легендарне походження, або ж — про його співпрацю з міфічним помічником, на роль якого Горинич дуже пасував. Адже хто, як не споконвічний мешканець київських гір, може так досконало знати всі їх вигини, всі рідні яри та вітри, щоб виникати нізвідки і нищити з хмар. В соціальних мережах жваво обговорювались різні версії, розповсюджувались різноманітні меми із Змієм Гориничем: від його летючих подвигів до нарад із Залужним, а пізніше — й до підпалу Керченського мосту. А серед киянок, що залишились в місті зі своїми дітлахами, виникла успішна практика заспокоювати їх час повітряної тривоги запевненнями, що то наш Горинич реве, відганяючи ворожі ракети9.

Події битви за Київ березня 2022 р. ще додали у процес “повернення Горинича” гарячі матеріали: Змієві вали на Київщині зупинили рейд на столицю російських танків, котрі не змогли їх подолати. У ЗМІ писали про “Тисячу років гарантії”10: Змієвих валів, які зупиняли, відвертали чи сповільнювали кочівницькі навали минулого й відіграли ту ж саму роль в нашй сучасності. Фізичне існування та історична ефективність Змієвих валів, плоду легендарної співпраці киян Кирила Кожум’яки та Змія Горинича, вказали на потужний зв'язок між мітом та матеріальною реальністю. Той факт, що ці стародавні споруди досі працюють, підносли їх від історичних артефактів до живих символів незмінного захисту, засвідчивши, що "легенда" є не просто історією, а й активною, енергетичною силою, вбудованою в ландшафт, здатною впливати на реальні події.

Характерним для київської духовної традиції, який притаманне толерантне ставлення до різнорелігійної спільноти, став сучасний розвиток легенди про Змія Горинича, котрий об’єднав свої захисні зусилля з патроном Києва — архистратигом всіх ангельських воїнств архангелом Михайлом. Це відобразилось у дитячих малюнках на київському асфальті, арт-творчості в Інтернеті та в літературних творах (найдокладніше — в романі “Діти вогненного часу” Мії Марченко і Катерини Пекур11). У творах українських письменників стали з’являтись різноманітні інтерпретації історії Змія Горинича і його нащадків, у котрих так чи інакше йдеться про використання цієї легендарної потуги як помічної для українців у їх боротьбі із російськими нападниками. Так, в оповіданні Г.Синєокої “М'яз життя”12 герої використовують силу київських нащадків Горинича, які розплодились завдяки “київському Гегріду” Кирилові Кожум’яці, що вирощував їх з яєць, а в оповіданні Ольги Ткач “У пікселі”13 — інший родич-нащадок допомагає воїну-киянину з позивним “Змій” і тату з драконом. Представляючи образ Горинича як захисника та союзника, сучасне українське письменство актуалізує та розвиває київський міт як частину українського спротиву та захисту української ідентичності.

Наукове осмислення актуалізації та розвитку легенди про Змія Горинича

Останніми роками київська легенда про Змія Горинича та її розвиток аж до сучасності закономірно підпала увазі науковців: релігієзнавців, фольклористів, істориків та філософів. Ця тематика була предметом зацікавлених обговорень на кількох міжгалузевих наукових конференціях14, висвітлена у низці статей та в науковій монографії Ольги Недавньої “Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси”15. В останній, що спирається на свідчення нащадків старих київських родів, декілька розділів стосується витокового київського образу Змія Горинича, його місця у київських іграх, ворожіннях та поговорі, включно з періодом ІІ світової війни і аж до сучасності. Статті з даної тематики видруковані у вітчизняних наукових виданнях 2023-2025 рр.16 Актуалізація образу Змія Горинича як захисника і союзника киян, ЗСУ — визнається природним і закономірним поступом легенди про нього, корисним для націєдержавних інтересів українців, та гідним подальшої популяризації серед них.