Блог Ганни Кулагіної-Стадніченко_image

Блог Ганни Кулагіної-Стадніченко

Філософ, релігієзнавець - про актуальне та нагальне

.

День торжества православ’я: актуальний аспект.

23 березня, 12:40
День торжества православ’я: актуальний аспект. - фото 1
Про смисли святкування: ідеальні та реальні

У День торжества православ’я Православна Церква України підкреслювала важливість культу ікони для життя православного віруючого: «Свято "Торжества православ'я" - це насправді про вдячність Господу щодо можливості молитись йому "лицем до Лику". Шануємо Лик Спасів та Його відблиски в образах святих», - написав у Фейсбуці отець Богдан Огульчанський

Водночас, під час пандемії, Українська Православна Церква Московського Патріархату вирішила нагадати про власні права бути самодостатньою Церквою масовими Хресними ходами. Захід відбувся з благословення митрополита Онуфрія: «Предстоятель підкреслив, що православні українці - віруючі УПЦ - мають право захищати свою віру.

«Ми є громадянами України, і у нас є вибороне кров’ю наших предків право сповідувати Православну віру так, як це заповідали Апостоли Христові та Святі Отці», - зазначив Предстоятель Української Православної Церкви.

З цього контексту залишається незрозумілим, хто є ворогами віруючих УПЦ, від кого вони обороняються у захисті своєї віри, у чому полягає їх неможливість сповідувати православну віру, так, як заповідалося апостолами та святими?

Почнемо з історії важливого для віруючих Дня торжества православ’я.

День торжества православ’я

Як відомо, свято припадає на першу неділю Великого посту, завершує перший його тиждень, пов’язане з остаточним прийняттям шанування ікон, як догми і норми православного життя.

Загалом, ікони та фрески – традиція виключно Нового Завіту, на якому базується християнство. Рух іконоборства спирався на Старий Завіт, де висловлена заборона шанування ідолів. Цей рух нарешті вдалося подолати рішенням Константинопольського Собору 843 року за візантійської імператриці Феодори.

Зазначимо принагідно, що засудження іконоборства як єресі відбулося раніше, ще у 787 році, коли Другий Нікейський, або Сьомий Вселенський Собор прийняв чин іконошанування за належне. Але рішення Собору важко запроваджувалося у життя можливо ще й тому, що візантійські імператори прагнули заручитися підтримкою мусульман, молода релігія яких набувала швидкого поширення, і в якій був відсутній культ ікон.

Отже, православні вважають ікони матеріальним доказом подій явлення Христа, що не має аналогій з твердженням іконоборців.

А імператриця Феодора засвідчила відданість православній нормі іконошанування, започаткувавши традицію Хресної ходи, яка пройшла від собору Святої Софії у Константинополі до імператорського палацу. Зрозуміло, що така Хода мала на меті об’єднати одновірців спільною перемогою: «Разом ми – сила».

Чи все так просто з Хресною ходою сьогодні?

Хресна хода

Отже, що це за феномен такий, - хресна хода?

Піший рух з певною релігійною символікою відомий від язичницьких часів Римської імперії, де мали місце і нерелігійні процесії політичного, культурного, політико-культурного спрямування. Згодом відповідні звичаї стають елементом християнської культури.

У традиції східного християнства хресна хода набуває значного поширення. Домінуючим елементом обряду виступає хрест, який очолює ходу, зазвичай спрямовану до храмів та місць, що пов’язані із святом чи-то конкретним святим.

Хресна хода може бути "календарною", тобто проходити у складі обряду богослужіння під час Страсної та Світлої Седмиці, Богоявлення, тощо. Вона має місце і у випадку потреби посиленої молитви, молитовного захисту під час посухи, неврожаю, пошесті ("некалендарна" хресна хода).

Позаяк, такі релігійні процесії можуть мати суто релігійну мету, пов’язуватися з певними релігійними святами, але й можуть поєднуватися з іншими завданнями, бути не цілком молитовними за своїм змістом та дійствами. Чинником тому – бажання церковно-політичного самоствердження або прагнення певної конфесії продемонструвати свою присутність, власну перевагу над іншими.

Для розуміння головного змісту хресної ходи ми маємо розрізняти у ній декларовані та реальні прагнення. Незважаючи на різні месиджі, під покровом суто молитовного дійства хресна хода може переслідувати не релігійні, а інші, політичні або корпоративні, цілі.

Хресна хода завжди відбувається за певних умов, у конкретному суспільстві, де мешкають люди з різними світоглядними позиціями. Відтак, важливо зрозуміти: хресна хода солідарізує її учасників з іншими, віддаляє від них, а чи, навіть, - протиставляє? Чи є взаємна причетність тих, хто йде та тих, хто поруч? Чи головним месиджем є протиставлення за формулою: «Я – хороший, правильний, істинний, але мене чомусь не люблять» (і тут актуалізується емоційний фактор, співчуття, жалість до «постраждалої» сторони, відчуття власної провини, загострюється відчуття несправедливості). «А ти – поганий, неправильний, винний в усіх моїх бідах, і тобі слід покаятися. Таким чином, я – завжди правий» (відчуття сили, сатисфакції від торжества справедливості, підвищення власної значущості).

Видається, що хресна хода не повинна підвищувати градус протистояння, роздратування, має навчати миротворчості не декларативної, а конкретно-практичної. (прот. Богдан Огульчанський. Процесія, проща, хресна хода як форми зовнішньої активності)

Що слід зрозуміти різним православним конфесіям на теренах України?

  • Їм з необхідністю і тривалий час прийдеться співіснувати одна з одною.
  • Примирення для них має означати вміння йти на компроміс.
  • Компроміс, у свою чергу, вимагає визнання правдивості (хоч би – часткової) «іншого». Без останнього компроміс неможливий, а відтак, неможливе примирення.

І наостанок. Піст не має на меті приносити шкоду. Він спонукає до переосмислення життя, до нових якісних змін. У цьому контексті, визнати «іншість», вміти співпрацювати з «іншим» означатиме діяти на благо цивілізаційного розвитку того спільного простору, де ти живеш.

Останні новини

Вчора