Кожна прес-конференція Папи Франциска на борті літака після Апостольської подорожі є майже золотим скарбом для любителів «жовтої преси» та різного роду сенсацій. Адже де ще журналісти можуть задавати незручних питань, щоб потім виривати їх з контексту. Але цього разу після візиту до Мексики Папа перевершив самого себе. Адже мова йшла і про одностатеві шлюби, аборти, презервативи, явища педофілії та все те, що складає хіт-парад наймодніших трендів сучасного лібералізму. І ще не встиг літак приземлитися у аеропорті Риму, як перші сторінки світових ЗМІ рясніли заголовками схожими на такі: «Франциск дозволив використовувати презервативи» чи «Папа потребує жіночої присутності». Одним словом, теми які з одного боку викликають надії на зміни у вченні і дисципліні у прогресивних католицьких колах, а з іншого – смуток і дезорієнтацію у вірних, які намагаються бути відданими католицькій ортодоксії. Але якщо поглянути на оригінал інтерв’ю, то воно дійсно революційне, адже найбільш консервативне з усіх розмов Папи, які мені доводилося читати. І ось чому:

Тема перша: вічно актуальні презервативи.

Запитувати про контрацепцію давно вже стало традицією під час папських прес-конференцій. Здається світ настільки просякнутий гумовою ментальністю, що презервативи вважають ледь не панацеєю від усіх хвороб, яку так вперто не хоче визнати Ватикан. І тому будь-яку двозначну фразу Папи ЗМІ намагаються використати на свою користь, як чергову сенсацію чи революцію у доктрині. Мовляв, Папа ж дозволив, тож давайте бігом у аптеки за гумовою бронею. Під час подорожі з Африки Папа говорив, що церковна мораль має трудність у виборі між п’ятою заповіддю, тобто захисту життя від зараження ВІЛ-СНІДом, і шостою – відкритістю на життя. Цього разу Франциск припустив, що інколи контрацепція буває більш допустимою, у якості «меншого зла» у порівняні з абортом. Це було сказано у контексті поширення у Латинські Америці хвороби ЗІКа, який особливо небезпечний для вагітних. І навів приклад африканських черниць, яким було дозволено вживати засоби унеможливлюючи вагітність після зґвалтувань місцевими солдатами. А таких випадків було чимало у розпал громадянського конфлікту у Конго у 60-х рр. минулого століття. Будучи сам інколи трохи критичним до нинішнього Понтифіка, мушу визнати, що він нічого нового не сказав. Щоб це зрозуміти варто лише поцікавитися, що має на увазі моральне богослів’я під «меншим злом». Вчитель Церкви і засновник згромадження редемптористів св.. Альфонс Лугіорі навчав, що не можна обирати жодного з поміж двох видів зла. Але у той же час припустимо переконувати іншого вчинити менше зло, якщо він вже вирішив вчинити більше». Якщо ж повернутися до тих же самих черниць, то вони проти власної волі стали жертвами зґвалтувань, але вагітність була б для них ще більшою жертвою, адже це б не унеможливлювало реалізацію їхнього покликання. Але варто уточнити, що дозволялися засоби, які не мали абортивного характеру. Тобто, які не нищили вже зачатий ембріон. У протилежному випадку, це вже був би аборт, навмисне вбивство. Як висловився Папа – абсолютне зло, якому немає оправдання. Але мало хто помітив, що Франциск вбив двох зайців одним пострілом. Однозначно і по імені назвав запобігання вагітності злом і гріхом, і що аборт – це не просто операція, а вбивство, а ембріон не частина тіла жінки, а людина, яка має право на життя. А навіть далекому від Церкві журналісту і християнину стає зрозумілим, що гріх – це погано і Церква не може благословляти на нього. Думаю, що величезним ляпасом для абортивних компаній, таких як «Planned Parenthood» стало порівняння їх до мафії, а враховуючи соціальну вразливість Папи, можна сказати, що фактично прирівняв їх до відлучених від Церкви осіб, що йдуть на вічний осуд. А водночас – це чіткий сигнал підтримки для ортодоксій них католиків і діячів pro-life, які після дозволу всім священикам прощати гріх аборту, були розгубленими цим рішенням Папи.

Тема друга: розлучені у Церкві.

Запал навколо минулорічного Синоду трохи впав, але всі з нетерпінням очікують на останнє, а водночас, вирішальне слово Папи у вигляді постсинодальної адхортації. І гадаю, що переважна кількість католиків не буде читати її до кінця. Основана увага буде прикута до питання Причастя для розведених у нових цивільних зв’язках. Вічне Гамлетове питання «бути» чи «не бути, у католиків звучить «дати» чи « не дати» … Св. Причастя. А мовчання Папи все більше підвищує градус напруги, адже як прихильники (кардинали В. Каспер і Р. Маркс), так і противники ( кардинали Г. Мюллер і Дж. Пелл) такого рішення, хочуть бачити Франциска по своїй стороні. З одного боку, Папа говорить, що всі двері є відкриті, а отже він допускає таку можливість. А з іншого, досить критично відгукується поро так званих пасхальних католиків (маю на увазі розлучених), які раз чи двічі на рік бувають у Церкві і просять про Таїнства. Інтеграція у розумінні Франциска – це не доступ до Причастя, точніше не лише доступ, а значно більше. Це мати ті ж самі думки і вчинки, що має Христос, це турбуватися про вбогих і покинутих, це вміння побачити Христа у стражденних і покинутих, а отже стати причасниками Його любові, люблячи їх. Це дорога навернення. Прогнозую, що Франциск підтримає теперішню практику, щодо недопущення до Причастя осіб у цивільних зв’язках. А водночас, піде і назустріч німецьким кардиналам, дозволяючи в окремих випадках шлях покути, який буде мати на меті не доступ до Причастя, а більш глибокі відносини з Богом. Можливо у Таїнствам їм і буде дозволено, але після “внутрішнього форуму”, коли вони будуть на це готові (у випадку згоди на життя у чистоті або позитивного вирішення недійсності подружжя). Адже суть християнського життя полягає у розпізнанні Божої волі у конкретній людині. А для цого потрібен своєрідний катехуменат для дорослих, що буде вести до зрілості і свободи Божих дітей. Адже християнином є не той, хто взиває “Господи”, “Господи”, а бере свій хрест і йде за Христом. Час покаже, що вирішив Франциск у цій справі, бо він озвучив, що документ слід чекати вже перед Пасхою. Яке повідомляють близькі до римської курії кола, він побачить світ 19 березня у день спомину св.. Йосипа, опікуна Святої Родини, а водночас третю річницю інтронізації Папи Бергольйо на Апостольський Престол.

Тема третя: прихована атака на целібат.

Минулими тижнями виник значний скандал, пов'язаний з ніби то наявним листуванням між Анною Терезою Тимєнєцкою і св. Йоанном Павлом ІІ, який мав то свідчити про романтичні відносини між ними. У Польщі це викликало шквал критики, у деяких західних країнах лунали навіть голоси про перегляд святості Папи-поляка. Але це перш за все була негласна атака на обов’язок целібату католицьких священників. Якщо вже Папа, і такий святий як Кароль Войтила, не зміг втриматися, то що вже говорити про слабких і грішних священослужителів. Тим більш деякі ватиканісти (С. Магістер) припускає, що наступний Синод буде присвячений саме питанню нехватки духовенства, а отже і модифікації деяких сучасних умов отримання сану. Але і тут Франциск зумів використати все на свою користь і відійти від незручного питання. Напевно для багатьох було здивуванням почути, що Папа теж чоловік!!! А отже йому не чужі людські почуття. Він підкреслив, що потрібно розвивати жіночу харизму у Церкві (звичайно без надання їм духовного сану), що вдарило по феміністках, які сплять і бачать себе – як це назвати – ксьонжками чи матками духовними, а з іншого потребу жінок у формації майбутніх пресвітерів. Думаю, що Папа вважає, що причиною романів між священиками і прихожанами є брак уміння поводитися з жінками, а не навпаки їх присутність поряд. Хоча звичайно всі ми з плоті і крові. Адже якщо подивитися на середньостатистичний приход, то він на 80-90 % складається представниць красивої статті. Хоча є і нюанси. Їм далеко за 60. А отже, щоб бути добрим Пастирем, потрібно знайти здорову рівновагу, щоб не попастися у полон їх чарівності, водночас не створити навколо себе нову Берлінську стіну чи Варшавське гетто.. Тому думаю, що у майбутньому роль і присутність жінок у формації семінаристів буде лише зростати. Тим більш саме жінки були біля початків покликань багатьох юнаків до служіння вівтаря. Це були наші матері, бабусі, монахи чи навіть навдале коханнядо дівчини. А крім того, Первосвященик ще раз підкреслив «Романтичні стосунки з жінкою, яка не є твоєю дружиною, —це гріх». І це стосується не лише священиків.

Тема четверта: і нарешті геї, як без них ....

І нарешті ліберальний канон увінчує питання одностатевих шлюбів. Варто відзначити, що серед ЛГТБ-руху у Папи Франциска висока репутація завдяки його фразі, «Хто я такий, щоб шукати гея», яка вже стала крилатою. Як не дивно, але сучасні гей-активісти стали найбільш ревними оборонцями непогрішимості Папи, правда, на їх думку, цією фразою вона і обмежується. Мало хто пам’ятає, що ці слова були вирвані з контексту: Хто я такий, що судити гея, ЯКИЙ ШУКАЄ БОГА І МАЄ ДОБРУ ВОЛЮ». Тобто людина, яка маючи гомосексуальні схильності, шукає Божої волі, а я дуже сумніваюся, що Бог хоче, щоб ті люди продовжували своє розпусне життя і чинили сексуальні збочення. а й хто я такий, грішник серед грішнків, щоб суудити іншу людин: чи це гей, чи вбивця, чи злодій, якщо у мене самого чимало гріхів за плечима. Бачити скалку в очах у брата, а своєї колоди у оці не помічати. Крім того, І як під час повернення з Ріо у 2013 р,, так і тепер, Папа відсилає усіх зацікавлених до Катехізму Католицької Церкви (Див. ККЦ, 2357-2359), тобто підтримує наявне вчення Церкви. ТА на критику, що мовляв Папа мовчить стосовно впровадження гендерної ідеології у Італії, Франциск відповідає: «Папа не втручається в політику Італії. На моєму першому засіданні з (італійськими) єпископами в травні 2013 року однією з трьох речей, які я сказав, було: з італійським урядом чиніть на свій розсуд. Папа — для всіх, і тому він не може втрутитися в конкретну внутрішню політику країни. Це не роль Папи, чи не так? Мої думки збігаються з тим, що думає Церква і про що так часто говорить — бо це не перша країна з таким досвідом, таких багато: я думаю, що Церква завжди про це говорила». Мовляв, не очікуйте від Риму всіх відповідей на усі питання. Маєте, єпископів, їх слухайте. Я їм довіряю. Це цілком співпадає з курсом Риму на більшу колегіальність та децентралізацію, де місцевий єпископат просто повинен «подорослішати» і брати відповідальність у свої руки, а не очікувати, що скаже Папа. А також, не варто протиставляти Папу і єпископів. Можливо, у них різні підходи і бачення проблем, але фундамент один – католицька доктрина. Ще одним гострою темою, у цьому контексті було «добре сформоване сумління». Тобто чинити, те що тобі говорить твій внутрішній голос, а для цього ти повинен бути переконаний у слушності цих речей та знати католицький погляд, якщо вважаєш себе католиком. А зазвичай, як у Європі, так і в нас депутати танцюють під гей-гей мелодію, не думаючи, чим це вилізе для країни.

Заміст епілогу….

Не хочу торкатися проблеми війни в України та Кубинської Декларації у цьому інтерв’ю, бо думаю, що в нашій країні знайдеться чимало фахових (і не дуже як я) спеціалістів, щоб інтерпретувати кожне слово Папи. Головне, щоб брали під увагу контекст і історію його слів. Можливо комусь, і мені у тому числі, хотілося, щоб Франциск висловлювався більш точніше і ясніше, щоб не виникало лишніх інтерпретацій. Але не завжди люди бувають такими, якими ми їх хочемо бачити. Тому першим вчинком милосердя для іншого – це прийняти його таким який він є. А тому хоча б у цей Ювілейний Рік благодаті, будьмо милосердні і критикуймо того, хто так багато говорить і робить Милосердя!!!!