Десятинна і Кирилівська церкви: перегук ідей
Коли князь Володимир задумав побудувати церкву Пресвятої Богородиці (відому як Десятинна церква), то «послав привести майстрів з Грецької землі». У храмі Софії Київської мозаїки і фрески виконували також грецькі майстри, яким допомагали їхні місцеві виученики. Але вже живописні прийоми та численні слов’янські написи в київській Кирилівській церкві дозволяють зробити припущення, що виконавцями розпису були давньоруські майстри. Складаючи програму розпису названих храмів, замовники чітко орієнтувалися на події свого часу.
На жаль, ми небагато знаємо про характер оздоблення Десятинної церкви у Києві, але нам напевно відомо, що коли Володимир привіз з Корсуня мощі святителя Климента Римського, один з бічних вівтарів Десятинної церкви був присвячений цьому святому.
У Софії Київській зображення папи римського Климента бачимо у святительському чині, що є певним відхиленням від тогочасної візантійської канонічної системи монументального живопису, але відповідає вимогам дня та світоглядові замовника розписів.
Відомо, що Климент Римський був безпосереднім учнем апостола Петра. У Десятинному храмі Києва, біля раки з мощами Климента, давньоруський проповідник виголошував: «Тобою Рустии князии хвалятся, святителя ликуют, иереи добродушествуют, приходящие теплою верою к твоим христоносным костям святыю почерпающе...»
Володіння мощами такого славетного святого мало не тільки релігійний, а й політичний сенс. Цілком зрозумілим було й бажання великих князів мати безпосереднє відношення до святині. Ось чому Климента Римського не обійшов своєю увагою і фундатор Кирилівської церкви чернігівський князь Всеволод Ольгович.
Київський престол Всеволод Ольгович здобув у міжусобній боротьбі, яка точилася між двома князівськими угрупованнями — переяславськими князями Мономаховичами і чернігівськими Ольговичами. Коли Всеволод Ольгович зайняв Київ, митрополит Михайло, що підтримував Мономаховичів, виїхав з міста й навіть заборонив служити в Софійському соборі. Митрополит був незадоволений прагненням київського князя насаджувати руський єпископат. При Всеволоді Ольговичі було поставлено чотирьох руських єпископів: Федора Бєлгородського, Онуфрія Чернігівського, Євфімія Переяславського, Даміана Юріївського. Саме церковна програма Всеволода, яка поклала край грецькому засиллю епохи Мономаховичів, привертала до нього київський загал. У період правління Всеволода Ольговича (1140-1146) київська кафедра залишалась вакантною, отже, князь не мав змоги орієнтуватися на думку церковних властей у складанні програми розпису. Всеволод самостійно обирає назву для свого храму й, безумовно, впливає на формування живописної програми Кирилівського собору. Живопис південної апсиди присвячений Кирилу Олександрійському — патрону засновника Кирилівського храму. Цікаво, що у пам’ятках візантійсько-балканського кола аналогів цьому живопису немає. Живопис північної апсиди має безпосереднє відношення до Климента Римського.
Живопис жертовника, або північної апсиди, що вражає своєю величчю, представляє постаті балканських святителів, які із Сербії, Болгарії, Македонії несли на Русь християнське вчення. Всього на стінах апсиди зображено 25 святителів, більшість збереглася у фресці. Біля деяких зображень можна прочитати стародавні написи. Тут найкраще у вітчизняному монументальному живописі зображено Климента Охридського, Івана Македонського, Йосипа Солунського, Юхима, Євмена, Артемія, Власія, Стефана. У такій кількості й складі ці святителі не зустрічаються більше ніде. Крім того, у верхньому регістрі північної стіни збереглось зображення святителя, біля якого добре прочитуються літери «К О Н С Т», тобто частина імені Константин. Відомі дослідники Лазарєв і Степовик вважають, що це зображення Константина-філософа, славетного слов’янського просвітителя. Тоді зображена поруч з ним неатрибутована постать, верхня частина якої записана олійними фарбами у XIX ст. й не має напису, належить його парному святому, брату Мефодію.
Константин-Кирило, як і інші зображення в північній апсиді, написаний на повен зріст, фронтально, у святительському вбранні. Рукою, накритою фелонню, він підтримує книгу, інкрустовану перлинами. Лик святителя відповідає іконографії Константина (Кирила): пишне волосся прикриває вуха, темна клиноподібна борода, вік середній. Помер Константин 14 лютого 869 р., у віці 42 років. Ім’я Кирило він прийняв перед смертю; похований був у Римі, у церкві святого папи Климента.
Відомо, що у IX ст. Кирило і Мефодій, вирушивши з християнською місією до хозарського кагана, зупинилися в Корсуні, де знайшли мощі святого Климента Римського й за папи Адріана II (867 р.) перенесли їхні частки в Рим. Більша частина тіла і голова були перевезені князем Володимиром до Києва, а згодом покладені у Десятинній церкві, де, як згадувалось вище, був влаштований вівтар на честь святого Климента.
У жертовнику Кирилівської церкви серед святителів є зображення Климента Охридського, учня Кирила і Мефодія, просвітителя Моравії, святителя, якого називали другим Павлом для Болгарії. Саме він продовжив перекладацьку справу Кирила і Мефодія, а до того ж став першим слов’янським письменником (помер 27 червня 916 р.) Тут же зображені рівноапостольні болгарські просвітителі — Наум, Сава, Горазд, Ангеляр — учні і спадкоємці Кирила і Мефодія.
Появу зображень македонських і болгарських святих на стінах Кирилівської церкви не можна пояснити випадковістю. Багато хто з них має пряме відношення до папи Римського Климента, пам’яті якого, вірогідно, було присвячено живопис жертовника Кирилівської церкви. Якщо це припущення правильне й у XII ст. жертовник справді був освячений на честь Климента Римського, то його зображення мало бути у консі жертовника. На жаль, стародавній живопис конхи не зберігся.
У XVII ст., під час серйозного ремонту за ігумена Василя Красовського, були переосвячені вівтарі Кирилівського храму: південна апсида — на честь Кирила та Афанасія Олександрійських, центральна — на честь святої Трійці і північна — на честь архангела Михаїла. Переосвячення кирилівських вівтарів має певне пояснення. Після навали хана Батия у 1240 р. Кирилівська церква цілих три століття стояла пусткою. Ніяких свідчень про цей період не збереглось, відомо тільки, що полчища Батия не просто пограбували храм, а й розібрали свинцевий дах на військові потреби. Через це найбільше постраждала верхня частина стародавнього живопису, зокрема й живопис конхи північної апсиди. Тобто під час ремонтно-реставраційних робіт XVII ст. стародавнього живопису конхи північної апсиди вже не існувало.
Сьогодні, відповідно до освячення XVII ст., у консі жертовника можна бачити зображення архангела Михаїла, виконане олійними фарбами у XIX ст. На стінах жертовника збереглася фреска XII ст. — зображення балканських святителів, що зовсім не відповідає присвяченню XVII ст. Отже, можна зробити висновок, що у XII ст. жертовник Кирилівської церкви був присвячений не архангелу Михаїлу. Присвячення жертовника Клименту Римському залишається припущенням, але, враховуючи вищенаведені аргументи (зв’язок святителів, зображених на стінах північної апсиди, з пам’яттю папи Климента, а також політичні амбіції засновника Кирилівської церкви князя Всеволода), подібне припущення стає цілком вірогідним.
Людина і світ. — 1996. — №5. — С. 9-10.
Ірина МАРГОЛІНА
