3-5 жовтня на Закарпатті відбулася V щорічна конференція Асоціації журналістів, видавців і мовників християн „Новомедіа”. Своїми враженнями від цього заходу поділилася наша колега Мар’яна КАРАПІНКА, магістр соціальної комунікації, журналіст відділу інформації Українського Католицького Університету, яка вперше побувала на заході, організованому асоціацією.

3-5 жовтня на Закарпатті відбулася V щорічна конференція Асоціації журналістів, видавців і мовників християн „Новомедіа”. Своїми враженнями від цього заходу поділилася наша колега Мар’яна КАРАПІНКА, магістр соціальної комунікації, журналіст відділу інформації Українського Католицького Університету, яка вперше побувала на заході, організованому асоціацією.

Вміння бути є важливішим за вміння робити. Важко застосувати це відоме твердження до професії журналіста, яка здається тільки й складається з володіння різноманітними техніками – володіння словом, вміння спілкуватися, володіння різноманітною технікою, починаючи від диктофона і закінчуючи складними комп’ютерними програмами. Та все ж питанню, що ти вмієш робити, передує питання - ким ти є. Саме до відповіді на це питання зводилися усі дискусії та промови конференції асоціації журналістів-християн «Новомедіа»: що означає бути журналістом-християнином? І це не конче означає працювати в релігійних ЗМІ і використовувати медіа як рупор проголошення Євангелія. Це радше використання християнських принципів у своїй професійній діяльності, що і довела кількість учасників, що працюють в світських ЗМІ. І це не просто випадковість — новомедійників закликають якнайширше входити у світські ЗМІ, щоб збільшити сферу впливу християн у медіа, які загалом вважаються досить арелігійними.

Проте роздуми про розширення сфери впливу та набуття практичних навичок є певною мірою другорядним. Значення подібних зустрічей та конференцій найбільше полягає в тому, що однодумці мають змогу віднайти одне одного, порівняти зусилля і досягнення, обмінятися досвідом і просто опинитися в колі людей, яким не треба зайвий раз пояснювати, у що ти віриш, і які твої ідеали. Конференція новомедійників стала своєрідним форумом для обміну думками, досвідом та розумінням того, що означає бути журналістом-християнином. І як досить екстремально зазначила одна з учасниць цьогорічної конференції: «Журналіст-християнин почуває себе військовозобов’язаним – він веде «битву» за добро і християнські цінності на відведеній йому території». Добро є завжди контекстуальним, а тому журналіст є добрим християнином передусім тоді, коли він є добрим журналістом, навіть не заторкуючи питання релігії. І навіть один з західних авторів пише, що якби сучасна журналістика не прикривалася бравадою атеїзму, більшість кодексів журналістської етики ґрунтуються на юдео-християнських засадах, повторюючи загальнолюдські вимоги правди, справедливості, свободи, захисту скривджених та ін.

Цікавими були питання журналістської етики та професіоналізму, які піднімали учасники конференцій, розглядаючи конкретні сюжети та матеріали – такі собі case studies журналіста-християнина. Наприклад дотримання журналістської об’єктивності у тих випадках, коли ця вимога йде в розріз з особистими переконаннями і баченням проблеми. Відмовитися? Але ж тоді хтось інший візьметься і може зовсім перекрутити справу. Взятися? Але, як же ж тоді зберігати баланс між об’єктивністю і власними переконаннями. І, чесно кажучи, відповідь знайти не вдалося.

Для мене це була перша жива зустріч з протестантським медійним світом. До того були лише книжки протестантських авторів та документи Всесвітньої Ради Церков щодо масової комунікації, які я використовувала для написання магістерської праці. Це було цікаво як з богословської, так і з журналістської точки зору. Цікаво, що різниця у богослов’ї веде до дещо відмінного розуміння служіння засобів масової інформації, з яким не завжди можу погодитися, проте мушу зізнатися, що протестантське середовище є активнішим. Особливо хочу відмітити зв’язок між професіоналами, які працюють в світських ЗМІ, та дописувачами невеличких церковних чи спільнотних газет – перші віддають свій час і знання, щоб таким чином послужити своїй Церкві, і таке служіння дає можливість молодшим і менш досвідченим колегам розвиватися. Хочеться, щоб подібний форум журналістів почав функціонувати в УГКЦ – не для того, щоб створити противагу «Новомедії», а для того, щоб об’єднати зусилля і почати працювати разом, допомагаючи ставати на ноги не лише сильним і потужним проектам, але й маленьким парафіяльним газеткам та бюлетеням.

Мені видається, що одним з можливих етапів розвитку «Новомедіа» має стати розширення до більшого числа конфесій та, можливо, релігій, бо наскільки не було б важливим і сильним те, що нас різнить, те, що нас об’єднує є безперечно більшим. Можливо, часто через доктринальні та ще якісь розбіжності журналістам буде важко порозумітися і не обов’язково, що в результаті такої зустрічі вони бачитимуть спільну ідею і шлях розвитку, але варто зрозуміти, що у цьому медійному полі кожна конфесія і кожен журналіст не один воїн, що є багато гравців і варто навчитися працювати якщо не спільно, то хоча б враховуючи інших гравців. Це, звичайно, потребує часу та відваги, бо іншість завжди є викликом, проте водночас збагаченням. У цьому я особисто переконалась під час конференції, коли деякі твердження зовсім не узгоджувалися з моїми переконаннями та зривали купу емоцій та суперечливих думок, проте згодом стали поживою до того, щоб ще раз почати переосмислювати своє «вміння бути».