Блог о. Олега Кобеля_image

Блог о. Олега Кобеля

До друзів-священиків: Давайте не будемо сіячами куколю, а сіячами Слова

11.12.2017, 18:31
До друзів-священиків: Давайте не будемо сіячами куколю, а сіячами Слова - фото 1
Ці мої думки не мають на меті когось присоромити чи образити. Радше пригадати собі та іншим про велич священичого покликання бути сіячем.

Ці мої думки не мають на меті когось присоромити чи образити. Радше пригадати собі та іншим про велич священичого покликання бути сіячем.

Sivach.jpg

Останнім часом мені трохи страшно і трохи соромно за багатьох своїх друзів. Так сталося, що більшість з них є священиками. А це означає, що мали б служити Правді. Служіння Богові,  вимагає мудрості, второпності, витривалості і завзяття. Але соціальні мережі не дадуть збрехати, що ми всі забули про те, чим є правда.

Після заборони Вконтакті та Однокласників Фейсбук став пристановищем тих, хто служить брехні. Цього було завжди у "дітищі" Цукерберга. Але останнім часом він перетворився на своєрідне "задзркалля".  І це не просто метафора. Колись задня частина дзеркал була срібною. Так і зараз хтось за 40 срібняків маніпулює правдою в інформаційному просторі. Хто, як не священики мають бути на стороні правди? Натомість, і за це сумно, так не є.

Колись було непросто перевірити, чи священик працює над собою. Сьогодні допис в соціальних мережах є маркером того, чим хто живе, хто що читає, хто в що вірить  і хто чого боїться. Ми не є те, що їмо, а те, що читаємо. І коли священик читає статті без автора, поширює  сайти з фейковими публікаціями, вірить у всілякі теорії змов, поширює ненависть і розбрат, він грішить проти правди. Перевіряти інформацію, яку нам пропонують, мало зробити такою ж звичкою, як чистити зуби і вмиватися перед їдою. Це має статися обов'язком, як молитися і працювати.

Інформація має здатність не просто впливати на людину, а робити її сліпою і глухою. Ірраціональний хід думок, поділ всіх на "свій"-"чужий", використання фейків та неперевіреної інформації, популізм та інфантильність, це тільки деякі риси, які я помічаю останнім часом у своїх друзів. Бажання змінити когось: владу, сусіда, ближнього є причиною, щоб не мінятися самому. Я пробував покликатися на списки таких сайтів, які складені журналістами, жодної реакції. Я спостерігаю повзучу  "ватизацію" нашого духовенства. Хтось поширює "пророцтва афонських монахів", хтось "відфотошоплені" фотографії хмар, хтось якісь незрозумілі об'явлення. Та найбільшим дном я вважаю поширення "зради", всього негативного в суспільстві та політикумі.

Це так по-українськи, шукати винним у бідах когось з неукраїнців і робити собі з неукраїнця нового політичного месію! Це так по-нашому, жертися між собою, створювати нові партії, виправдовувати зло і вкотре намагатися перемогти у війні зовнішнього ворога! Це так знайомо, винуватити у всьому владу і нічого крім критики не пропонувати (окрім того, щоб самому пересісти в крісло).

Мене вже не дивує те, що священик в мережі більше поширює постів проти власної влади, аніж проти агресора, з яким ведемо боротьбу. Це стається тоді, коли духовна особа не має що запропонувати людям. Ні у вигляді проповіді, ні у вигляді плодів власної пасторальної праці, ні у вигляді власної сформованої позиції. Натиснувши "Поширити", кожен священик несе відповідальність за те, що може подарувати надію, а може забрати залишки надії в того, хто читає те, що поширили. Що ми можемо дати взамін тієї надії, яку ми відібрали в людей? Якою буде наша проповідь, якщо все бачимо в чорному кольорі?

В декого з отців на сторінці я ніколи не бачив свого слова, лише коментарі слів інших. Жодної спроби принести людям Благу Вість! Кого чи чого ми боїмося? Чому переймаємося чужою критикою? Хіба не ми є сіячами? Покликання священика бути "ретрансляторами" Бога, а не інформаційних шулерів. І сіяти треба слово, а не кукіль. Якщо на "інформаційному полі" кукілю стане більше ніж зерна, Бог кожного з нас запитає зокрема: хто, що і як сіяв. Біймося бути "заблокованими" Богом після нашого мовчання.