До якого «голосу» має прислухатися Президент України?
«Наш Патріарх – Кирил, наш Президент – Янукович!», «Геть московського попа!» – такі діаметрально протилежні і дуже суперечливі гасла ще й досі «прикрашають» Київ.
Уже який день в Україні обговорюється інавгурація Віктора Януковича на посаду Президента нашої держави. Предметом палких дискусій у ЗМІ та на вулицях стала зустріч В.Януковича з Патріархом Кирилом та благословення, яке отримав тоді ще майбутній Президент України від церковного лідера Російської Православної Церкви. Як відомо, ця зустріч відбулася вранці 25 лютого і передувала урочистій процедурі інавгурації.
Згідно з українською традицією, думки щодо цієї зустрічі полярно розподілились.
На наше питання про те, що Церква в Україні відокремлена від держави і благословення церковного лідера сусідньої держави виглядає трохи дивним, голова Державного комітету України у справах національностей і релігій Юрій Решетніков відповів лаконічно: «Це приватна справа. Зустріч Віктора Януковича з Патріархом Кирилом не була частиною урочистих державних заходів. Тому ніяких висновків щодо антиконституційних дій Президента стосовно Церков робити не можна. Тим більше, що на урочистості в Український дім були запрошені представники усіх конфесій». У відповідь на питання про те, що й Л. Кучму, і В. Ющенка вітали представники всіх конфесій в Україні, Ю. Решетніков сказав: «В. Янукович зустрічався з Патріархом, коли ще не став Президентом України».
Більш докладно трактує цей вчинок Президента протоєрей Олександр Білокур – офіційний представник Української Православної Церкви при міжнародних і європейських організаціях, настоятель храму Феодосія Чернігівського: «Віктор Янукович реалізував своє конституційне право. Він залишається приватною особою, коли йде в церкву. Запросити Патріарха Кирила в Київ була ініціативи не Партії регіонів і, певно, не уряду, а самого Януковича. Це дружній візит. Президент – усього лише менеджер вищої ланки, і він так само потребує духовної підтримки, як і будь-хто з нас. Це – не кон’юнктура, а потреба душі. Коли Юлія Тимошенко на посаді прем’єр-міністра України поїхала у Ватикан до Папи Римського за благословенням, ніхто ж їй не закидав, що вона надає перевагу одній Церкві. А це був офіційний візит. І взагалі – Патріарх Кирило очільник Руської Православної церкви, а, як відомо, центр Русі – Київ. Поняття Русь – не політичне, а історичне. І таким чином, дії Януковича цілком логічні».
А ось керівник відділу суспільних зв’язків та релігійної свободи Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня Петро Гануліч має іншу думку: «Вважаю, що В.Янукович допустився певного порушення Конституції України. У нас же декларується відділення Церкви від держави, і не зовсім коректно у день інавгурації публічно брати благословення у голови однієї з Церков. Це може бути трактоване як поєднання влади з однією конфесією, що, певно, порушує права всіх інших. Україна, як відомо, багатоконфесійна держава. І до цього часу у нас була унікальна ситуація – всі Церкви і релігійні організації мали рівні права і обов’язки перед вірними і державою. Мені важко розцінювати цей вчинок – благословення іноземного Патріарха майбутнього Президента України – як приватну справу громадянина Януковича. І все одно, отримав він його до інавгурації чи після – головне, сам факт цього благословення. Таким чином, В.Янукович проігнорував почуття великої частини віруючих Західної і Центральної України і принизив усі інші конфесії. Не думаю, що це буде сприяти міжконфесійному миру і злагоді. Чиновники, тим більше такого високого – найвищого в державі рангу – не можуть відкрито демонструвати свою прихильність до однієї Церкви. У передвиборних промовах В.Янукович запевняв, що вірні всіх конфесій будуть рівними і нікому не буде надаватися перевага».
Втім, політкоректні, ввічливі і толерантні фрази представників Церков і державних чиновників «розбиваються» на тлі щирих та емоційних висловлювань тих, кого екс-президент В.Ющенко називав «маленькими українцями».
Пані Галина Залищак, Львівська область, вірна Греко-Католицької Церкви: «Добра від цього чекати не можу. В.Янукович у Києво-Печерській лаврі показав себе як президент Донбасу, а не всієї України. Якщо вже хочеш отримати благословення кого-небудь – отримуй тихо і спокійно, приватним чином, а не перед журналістами з телебаченням, та ще й в день інавгурації. Поїхав би до Москви, або запросив би Кирила до себе, і здійснив би таїнство, як це й положено в церквах. Я за совєтів і шлюб брала, і дітей хрестила вдома, таємно. Бо греко-католики переслідувались. Невже ми в незалежній Україні дочекаємося такого?»
У день інавгурації В.Януковича на посаду Президента України в Маріїнському парку біля Верховної Ради урочисто дзвеніли дзвони пересувної церкви, що розмістилась у наметі. Обов’язки дзвонаря виконувала жінка зі значком Партії регіонів на грудях. Поруч горілкою і ковбасою «розговлялись» міцні хлопці у синьо-білих жилетках – мабуть, охоронці церкви і віри. Говорити з цією красномовно-мальовничою групою було неможливо – дзвони, незважаючи на піст, лунали голосно, радісно і святково.
На наші питання погодилась відповісти лише одна учасниця небагатолюдного хресного ходу, який проходив біля Верховної Ради під час інавгурації В.Януковича.
67-річна Наташа, як вона назвалася – вірна Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Її слова ми передаємо без змін і купюр: «Янукович – наш, православний презідент!.. Кіріл – наш Патріарх!.. Нам нужна крєпкая рука!... І крєпкая вера! Теперь раскольнікі і сектанти завоют, бл...! Как в песне пойотся: «Боже, царя храни!.. Вот ето песня наша!»
Сподіваємося, що «глас народу» у даному випадку не є «Божьим гласом».
Утім, висновки робити поки що зарано. В.Янукович стверджує, що його привела до влади Партія регіонів і Православна Церква. Але чиновник найвищого в державі рангу має проводити обережну і толерантну політику у сфері релігії і чинити так, як це прописано в Конституції, гарантом якої обрано його і яку він має боронити. Україні потрібна міцна влада. Але це мусить бути влада Закону, а не окремої людини, партії або олігархічного клану. Цього вимагає час, курс на демократизацію держави, нарешті, громадянське суспільство, яке сформувалось під час правління Президента України Віктора Ющенка.
Ось тільки чий «голос» захоче почути новий Президент?
Алла БОЙКО, професор Інституту журналістики Київського національного університету
Світлини автора
