Здавалося, люди зовсім забули про Ісуса і зациклилися на фігурі кремлівського вождя. Мене це дістало.

Але тоді це були ще квіточки. Що вже казати про сьогодні, коли йде повномасштабна війна і світ напружився, побоюючись ядерного удару. Прізвище путіна не сходить із вуст християн уже всього світу. І не має значення, хто його згадує: ненависники чи фанати. У розмовах, молитвах, проповідях або соцмережах. Очевидно, що сатані вдалося відвернути увагу віруючих від Господа.

Але в чому полягає психологічний корінь цього феномену? Справа в тому, що багато хто в ​​дитинстві мав серйозні проблеми з батьками. Тому, навіть ставши дорослими, вони продовжують підсвідомо шукати собі батьківську постать серед значущих осіб. Такою фігурою може стати церковний служитель, тренер, начальник чи навіть політик.

Це говорить про приховане бажання знайти людину, яка б відповідала твоїм дитячим мріям про тата чи маму. Про те, яким би хотілося бачити свого батька в ідеалі. Тому незрілі (інфантильні) люди схильні ідеалізувати свого лідера, приписуючи йому суперякості.

Для чого? Щоби «повернутися в дитинство» та отримати від «ідеального батька» прийняття та любов, турботу та захист. До речі, сучасним віруючим властиво творити собі таких «батьків» із пасторів і священиків. Тому не варто дивуватися, що проросійські християни захищають путіна, як рідного батька. Адже їхні пращури завжди обожнювали царя-батюшку. Тож у багатьох росіян подібна інфантильність визначає приналежність до «богоносного» народу.

Ну добре, скажуть мені, а як це стосується тих, хто кремлівського божка активно ненавидять?

Найпряміше, відповім я. Ненависть – ознака небайдужості та зацікавленості. Якщо ви активно ненавидите людину, часто думаючи і говорячи про неї, то явно зважаєте на неї, вже поселивши у своєму серці. З’являється бажання довести, що вона погана і неправа. А це схоже на підсвідому дитячу реакцію по відношенню до батьківської фігури – довести поганому батькові, що він несправедливий.

Давайте без образ. Здорова реакція зрілої людини в цьому випадку – іґнор та зневага. А фокус – тільки на батьківській фігурі Небесного Отця. Будь-який сьогоднішній кумир – тріска на хвилі, яка завтра-післязавтра сховається за обрієм історії. А що тоді залишиться в серці?