Сповідаюсь. Я віруючий з 95-го, 27 років у пасторському служінні, й завжди уникав таких конфліктів. А тут раптом загорівся завдати каліцтва, та ще й християнину. Не жартую.

До речі, знаєте, чим відрізняється «дати по морді» від «дати в морду»? «По морді» – це коли хочуть провчити. А в «морду» означає вирубити, аби заткнувся.

Але що викликало в мені такий різкий гнів? Реакція ще одного «нейтрального/духовного/поза політикою» християнина з іншої країни у відповідь на факти страшних злочинів росіян в Україні. Він мовив боягузливу нісенітницю на кшталт: «ніхто не знає правди/а де докази?/це може бути фейком/християни над сутичкою/війна це не духовно/я просто за мир».

І тут мене тіпнуло!

Це після свідоцтв про зруйновані міста, про катування та розстріли, про пограбування та зґвалтування? Після розповіді матері, на очах якої чотири російських солдати ґвалтували її 8-річну дочку. Після фактів, що рашисти тримали в підвалах десятки наших дівчат і жінок і ґвалтували зі словами «такої нації, як українці, не має бути».

Тому не гніватися на таких чмошників, які вважають себе християнами, але бояться називати зло злом, означає зрадити всіх жертв російсько-української війни. Ось це було би гріхом.

А тепер про біблійне застосування гніву. Ненависть до людини руйнує, ненависть до гріха робить мудрим. Біблія вчить нас, що страх Господень – ненавидіти зло, але не людей. Тому я і зрадів, що не зміг вдарити християнина, розгнівавшись тоді. Проте вдарив істиною по злу в цьому тексті. Ось і ви бийте не по людях, а по брехні. Істиною.

Ось варіанти, як скерувати енергію гніву на користь: облиште доводити правду тим, хто не бажає слухати; висловіть свою тверду позицію там, де вважали за краще відмовчуватися, бо боялися втратити відносини чи вигоду; зробіть пост на цю тему в соцмережах (текст, відео); допомагайте волонтерам; давайте гроші тим, хто постраждав від війни; моліться з владою про перемогу над ворогом; вчіться володіти зброєю та надавати першу допомогу; додайте свій пункт…