Експерти критично оцінили зміст звернення європейських комісій "Справедливість і мир" про бідність, але схвалюють важливість теми і очікують практичних пропозицій
Комісія «Справедливість і мир» Української Греко-Католицької Церкви опублікувала звернення Конференції європейських комісій «Справедливість і мир» щодо фінансової кризи та дій під час неї.
З проханням прокоментувати як саме звернення, його реалістичність і практичність, а також важливість теми для українських реалій комісія звернулася до кількох українських експертів.
— Комісія «Справедливість і мир» УГКЦ: Наскільки реальними для втілення видаються Вам пропозиції Конференції Європейських комісій «Справедливість і мир»?
Софія Опацька, головний виконавчий директор Львівської бізнес-школи УКУ: Сама тема є дуже важливою: незважаючи на зовнішньо кращі умови життя людей, питання бідності не зникає, а навпаки стає більш очевидним у зв’язку із зростанням прірви між багатими та соціально незахищеними верствами. Усі без винятку рекомендації потрібно взяти до уваги на макрорівні.
Разом з тим із декларації складно зрозуміти, через які саме інструменти ці пропозиції можуть впроваджувати в щоденну практику як великі міжнародні корпорації, так і бізнес регіонального рівня.
Віктор Жуковський, докторант богослов’я, головний редактор журналу «Християнин і світ»: Це залежить від того, чи це звернення – лише декларація, за якою не стоять ні конкретні дії (чи стоять лише символічні заходи, які імітують якусь діяльність), ні чітко розроблена стратегія діяльності, яка реально спрямована (і має серйозні важелі для цього) на те, щоб ефективно впливати на зменшення рівня соціальної нерівності, на покращення умов праці і життя. Окрім того, ці заклики „запроваджувати”, „заохочувати”, „сприяти”, „видаляти”, „підтримувати” і т.п. залишаться лише пустопорожніми безособовими гаслами, якщо не будуть вибудовувати різні „ціннісні” системи впливу на владні і бізнесові структури.
Ціль подібних звернень полягає у тому, щоб постійно стимулювати реальну і практичну динаміку праці у формуванні духовно-моральних, просвітницьких осередків, у все частішій і впливовішій присутності християнського голосу у мас-медіа — і не лише загальносуспільних, а й вузько спеціалізованих. Ці зусилля повинні бути стабільними і характеризуватися суворою тяглістю у просуванні на всіх рівнях народного господарства, політики і культури християнських ідей солідарності, поваги до людської особи і спільного блага. В іншому випадку ці пропозиції непомітно відійдуть у минуле, як чергове „правильне” теоретизування „на тему”. Простими закликами, без системного, постійного і багатовекторного просування і відстоювання представлених у зверненні пропозицій, ситуацію не зміниш.
Мирослав Маринович, президент Інституту релігії та суспільства; проректор з питань призначення та місії УКУ: Впадає в око певна невідповідність окремих професійно сформульованих закликів та адресата, до якого вони спрямовуються, тобто «до всіх європейських націй». Наприклад, я не знаю, якою мірою для всіх націй є очевидною нечесність вимоги щодо співпраці з Фронтексом. Це твердження може зрозуміти лише обмежене коло експертів. Ціла низка закликів сформульована надто обтічно. Скажімо, для більшості читачів голослівним буде вислів «запроваджувати систему стандартів і правил» – у кожнім разі, я не знаю, як можна буде згодом перевірити, чи була виконана ця рекомендація, і в чому конкретно вона мала полягати. Узагалі не піддаються перевірці такі вислови, як «заохочувати прозорість…», «сприяти політиці розвитку…», «подавати приклад… через способи привернення уваги» тощо. Оскільки подібні застереження можна зробити майже до кожного пункту Звернення, то загальний мій висновок невтішний: текст доволі склабкий.
Орест Друль, аналітик, Західна аналітична група: Звернення Конференції європейських комісій «Justitia et Pax» є, по суті своїй, продовженням напрямку діяльності Церкви, окресленим в Caritas in Veritate (третій енцикліці Папи Римського Бенедикта XVI), діяльності, що апеляцією до солідаристських першоджерел християнства – братерської спільноти милосердя і справедливості (любові і правди) – намагається переламати тренд консьюмеризму західного суспільства з його егоїзмом і байдужістю до потреб ближнього. Церква устами Папи нагадує, що метою економічної діяльності суспільства є досягнення загального блага, і ринкова економіка є добрим інструментом в тих межах, в яких вона сприяє досягненню цієї мети, — і не більше. Інструмент не може перетворюватися в самоціль.
Тому пріоритетною є політична спільнота: «причиною серйозного порушення рівноваги є відрив економічної діяльності, яку сприймають тільки як витворення багатства, від політичної діяльності, яку вважають засобом досягнення справедливості через перерозподіл багатства.»
Документ комісії «Justitia et Pax» мав би конкретизувати засоби втілення цієї візії Церкви щодо нинішніх суспільних проблем в царині активностей Комісії: справедливості, людських прав і миру.
Чи відповідає мериторичний рівень восьми контретних закликів «до всіх європейських націй» широті огляду останньої енцикліки? Не впевнений. На тлі комплексного і цілісного погляду Caritas in Veritate надто різнопланові пункти цього звернення складають враження безсистемно вихоплених з поточного подієвого потоку актуальностей на потребу моменту, причому тільки з т.з. західних суспільств a la «поглибити, покращити, сприяти»; з восьми пунктів — два заклики схвалюють політику ЄС щодо проблеми зміни клімату. І тільки два — з конкретними пропозиціями: унаочнення чесності компаній спеціальним ідентифікатором і введенням спеціального мита з фінансових операцій на користь Overseas Development Aid.
Але чи все коло релевантних нині проблеми окреслюється оприлюдненими закликами? Чи Європа обмежується Європейським Союзом? Чи обмежується міжнародна несправедливість проблемами співпраці з Фронтексом? Чи єдиним критерієм розвитку є «сприяння найкращим умовам для пристойних праці і життя» («fosters the best conditions for decent work and life»)? Далеко не впевнений. Кращим і наочнішим критерієм, на мою думку, є постулат Дж.Ролза: справедливим є той розвиток, який покращує життя найобділенішим.
Генрік Альберіус, Генеральний віце-секретар Комісії «Справедливість і мир»-Європа: Ми очікуємо, що наші лідери скористаються цією історичною нагодою, щоб виправити очевидний брак у нашій економічній та фінансовій системі. Саме це і є причиною наших таких чітких вимог. І саме тому ми об’єднуємо дуже багато інших організацій та політиків навколо такого формулювання. Економіка не є фаталістичною структурою, її слід і можливо контролювати, не лише задля захисту найслабших членів наших спільнот. Про це також сказано у Caritas in Veritate: «Іноді глобалізацію розглядають у фаталістичних термінах, так, наче залучена динаміка є результатом анонімних неперсональних сил чи структур, незалежних від людської волі... Якщо глобалізацію розглядати з точки зору детермінізму, критерії, якими оцінюють її та керують нею, втрачені. Істина глобалізації як процесу та її фундаментальний етичний критерій полягають у єдності людської сім’ї та її розвитку в напрямку добра. Як наслідок, необхідне тривале посвячення себе сприянню особово-побудованому та спільнотно-зорієнтованому культурному процесові всесвітньої інтеграції, відкритої на трансцендетність» (№ 42).
— Яким чином, на Вашу думку, можна сприяти політиці розвитку «для пітримання достойних умов праці і життя»?
Софія Опацька: Компаніям повинно бути цікаво використовувати такі принципи, а також потрібно ліквідувати економічні перешкоди для підвищення їх соціальної ролі. В Україні, наприклад, пожертви додатково обкладаються податками, тому у компаній виникають застереження щодо можливостей філантропії. Зміни до закону щодо підтримки громадського сектору з боку юридичних та фізичних осіб, які обговорювались в рамках Міжнародного екуменічного тижня в 2009 році, могли б значно підсилити співпрацю бізнесу та громадян з третім сектором. А саме: третій сектор часто впроваджує проекти, спрямовані на подолання бідності. Це був би дуже практичний та реальний крок.
Розуміння керівниками найкращих практик створення достойних умов праці, а також визнання та поширення такої інформації про кращі практики – ще одна можливість.
Віктор Жуковський: Як і в кожній справі, задля успіху необхідно об’єднати зусилля всіх здорових сил суспільства і Церков, до яких члени суспільства належать. Окрім вже сказаного вище, важливим елементом сприяння політиці розвитку є чітка вертикаль персональної відповідальності за виконання тієї роботи, що покладена на різні церковні чи державні структури, які згідно зі своїм обов’язком повинні проводити ефективну і відважну діяльність у напрямку реальних і практичних результатів вирішення конкретних проблем. Це поле для творення дієвих профспілок, їхньої співпраці з громадськими організаціями, а головне — з Церквою, як джерелом духовно-моральних орієнтирів у вирішенні непростих питань, що постають у час глобальної фінансово-економічної кризи і моральної дезінтеграції.
Саме тут Церква на єпархіальних і деканальних рівнях повинна сміливо пропонувати різні ініціативи щодо співпраці з владою і бізнесом задля вирішення соціальних проблем. Але, повторюю, все це повинно стосуватись конкретних проектів, персональної відповідальності за це і чіткого контролю за виконаною роботою. Зрозуміло, що в українських реаліях, має бути не лише прописана декларативна стратегія, але й до деталей розписана тактика впровадження цих принципів у реальні і конкретні обставини життя і моніторинг плодів цієї праці.
Мирослав Маринович: На мою думку, у зверненні «до націй» можна і треба говорити здебільшого про засади і принципи, на які повинна спиратися будь-яка політика розвитку. Завершуватися таке звернення має пропозицією створити (під егідою Комісії «СіМ») робочу групу експертів, які провели б експертизу чинних варіантів такої політики на їхню відповідність прийнятим засадам і вийшли на відповідні інституції з низкою конкретних практичних рекомендацій.
— Наскільки ця тема актуальна для України і чому?
Софія Опацька: У зверненні дуже влучно сказано про нашу персональну відповідальність та здатність змінювати. Часто українцям притаманне перекладання відповідальності на державу, уряд, політиків тощо. Кожен з нас може робити персонально або в організаціях, які ми представляємо кроки до створення гідних умов співжиття. Створюючи та розвиваючи в Україні бізнес, що базується на цінностях, ми вже стаємо частиною руху, який орієнтується не лише на фінансові результати, але й на морально засадничі речі.
Віктор Жуковський: З огляду на рівень бідності і соціальних перепадів між 7 000 мільйонерів і 70% тих українців, які живуть за межею бідності в Україні, ця тема не просто актуальна; вона „волає до небес”. Не звертати увагу на причини цієї суспільної патології означає свідомо занедбувати не лише сучасне покоління, але насамперед – майбутніх нащадків. Проблеми пов’язані з бідністю, нерівністю та соціальною несправедливістю є «пробним каменем» для можливої співпраці між Церквою, державною владою і бізнесом. Ініціатором такої співпраці у справі годування голодних, напоюванні спраглих, одяганні нагих, прийманні чужинців, відвіданні хворих і тих, хто у в’язниці (Пор.: Мт. 25, 31-46), повинна бути Церква на різних рівнях — від архиєпархії до найвіддаленіших парафій. Це поле для реального служіння і проповіді Євангелія Христового, який прийшов, щоб послужити, аж до віддання свого життя за всіх людей.
Орест Друль: Щодо позиції Комісії УГКЦ, яка звела свою роль до простого (не завжди точного) перекладу звернення Конфедерації – впевнений у протилежному: не можна зводити свою роль до ретрансляції спільної декларації. Ситуація потребує якщо не окремої думки (в сенсі votum separatum), то окремого звернення Комісії УГКЦ. А якщо вже й подавати переклад – то повного тексту декларації, бо пояснення розуміння суспільних процесів європейською Конфедерацією є для нас куди необхіднішим, аніж конфлікти з Фронтексом. І в будь-якому разі треба пояснити, чим є Overseas Development Aid, на конто якого нас закликають перераховувати 5 копійок з кожної тисячі гривень наших фінансових трансакцій.
