Гаврило Бідолах – великий подвижник друкарської справи
У серпні 1895 року в Жовкві, в монастирі Отців Чину Святого Василія Великого, у так званій «дяківці» розпочала свою діяльність друкарня, яка стала одним з найголовніших видавничих осередків Галичини (нині — це найстаріша діюча друкарня в Україні). Одним із перших її друкарів і багатолітнім директором став молодий чернець василіянин Герман, в миру — Г. Бідолах. Народився він 22 липня 1869 р. в с. Рожневі Косівського р-ну на Івано-Франківщині в побожній родині Івана та Анастасії з дому Голичук.
Це мальовниче галицьке село, що споконвіків славиться талантами народних умільців, вічнозелені Карпати, стрімкі річки, казкові краєвиди — усе це мало великий вплив на людське й духовне формування хлопця. Саме тут майбутній бр. Герман відчув поклик до особливого служіння Господу в чернечому стані. У 1876-1882 рр. навчався у двокласній народній школі у рідному селі. З усіх предметів мав оцінки «дуже добре». У 1884 р. закінчив чотирикласну народну школу в Косові. Крім рідної руської та польської мови вивчав німецьку.
Автор книги «Рожнів та Рожнівщина» Микола Гушул, посилаючись на спогади односельчан, стверджує, що Гаврило Бідолах у 1887 році постригся у монахи. Ми допускаємо, що він у цьому році став ченцем Добромильського монастиря Святого Онуфрія Великого, що на Старосамбірщині. Саме тут молодий василіянин познайомився з Романом Шептицьким, який у супроводі батьків — графа Яна і графині Софії — прибув 29 червня 1888 р. до цієї обителі і де 13 вересня цього ж року склав чернечі обіти та прийняв ім’я Андрій. Бр. Герману випала велика честь на початку свого чернечого шляху стати духовним наставником майбутнього митрополита, який допоміг йому краще пізнати покликання, зокрема служіння на видавничій ниві. 29 квітня 1894 р. бр. Герман вступив на новіціат отців василіян у Добромилі, коли магістром новиків був о. Андрей Шептицький (1892-1896).
Оскільки австрійське законодавство вимагало, щоб власник друкарні був фахівцем своєїсправи, керівництво Галицької провінції за рекомендацією Андрея Шептицького, призначило бр. Германа Бідолаха, ЧСВВ на навчання друкарської справи й подальшу працю до Жовківського монастиря Отців Василіян.
Початки були нелегкими. Місцевий амбітний складальник шрифтів Андрій Сех не хотів ділитися з Германом ні знаннями, ні своїм професійним досвідом. Тож довелося йому самотужки оволодівати друкарським ремеслом. І бр. Герман Бідолах, проявивши старання і наполегливість, справився з цим завданням. Ставши директором друкарні, керував нею до 1939 року. До виконання своїх обов’язків ставився відповідально і творчо. Винаходив нові зразки шрифтів і книжкових окрас, безпосередньо брав участь у друкові усіх видань (495 найменувань книг), організовував роботу, займався прийомом замовлень і поширенням видань, вів кореспонденцію. Як керівник, постійно дбав про оновлення друкарського обладнання (починали з однієї машини, яку крутили руками), створення кращих умов праці, вирішував юридичні та інші питання.
Гаврило Бідолах
О. Іриней Крутій-Вігоринський, який служив у монастирі, писав про бр. Германа: «Йому завдячує у великій мірі друкарня свій небувалий розцвіт. Він наче зрісся, живе життям друкарні. Журба про добру славу й цілісність друкарського апарату витиснула не одну важку задуму та журбу на його лиці».
У своїй нелегкій праці бр. Герман Бідолах постійно отримував підтримку і допомогу свого духовного наставника Андрея Шептицького, який став головним замовником і опікуном видавництва і друкарні василіян. Він особисто передавав своєму вихованцю до друку ряд знакових видань (перше число всесвітньо відомого часопису «Місіонар», «Шематизм Львівської єпархії»). Директор неодноразово бував на прийомі у митрополита, де обговорювалися видавничі та друкарські справи. Двічі були вони у Римі.
Про визнання Бідолаха як майстра і організатора друкарського виробництва свідчив той факт, що єпископ Сотер Ортинський, який у серпні 1907 року був направлений до США для організації греко-католицьких церков, запросив і його. У багатолітній невтомній праці бр. Германа було ще кілька перерв: рік в Бучачі при василіянській гімназії, за польської окупації деякий час перебував під арештом, у 1939-1941 рр. керував друкарнею в Ярославі (Польща).
Професійно-адміністраторську діяльність бр. Герман Бідолах успішно поєднував з літературною творчістю. Писав оповідання для молоді, здійснив кілька перекладів з іноземних мов. Зокрема з німецької переклав роман авс-трійського письменника Захера фон Мазоха «Новий Йов» (змінив назву на «Український Йов») і надрукував у жовківській друкарні під псевдонімом Іван Бідний. А також з німецької — повість Фелікса Набера «Німецька кузня» (про так звану Баварську радянську республіку 1918-1919 рр.). Опублікував у львівському видавництві «Поступ» і українською мовою книгу англійського автора Ф. Фінна «Жертва дитини», присвячену проблемам віри і атеїзму. Дописував до василіянського часопису «Місіонар», наклад якого сягав 50 тисяч примірників і поширювався в Америці, Бразилії, Франції, Німеччині, Африці і навіть у Китаї.
Спочив у Господі бр. Герман Гавриїл Бідолах 13 вересня 1942 року в Жовкві і похований на міському кладовищі. Життя та діяльність призабутого визначного майстра і організатора українського друкарства потребують детальнішого дослідження та достойного пошанування.
О.Климентій-Василь Стасів, ЧСВВ, Ярослав Серкіз, краєзнавець
