Понад 40 учасників з усіх куточків України приїхали до Львова, аби взяти участь у школі для духовенства, богопосвячених осіб та мирян УГКЦ “Гідність дитини як безумовна цінність”, яку проводить Центр гідності дитини УКУ.
Аліна Гузь
Протягом двох днів навчання учасники школи мали 10 лекцій від 7 фахових експертів, на яких йшлося про те, як працювати на різних рівнях із дітьми та вже дорослими особами, які постраждали від насильства, як розпізнати кривдника та який механізм дій у Церкві при зголошенні про злочин сексуального насильства. Також вони дізнались про досвід Церкви у превенції сексуального насильства, кризову комунікацію при виявленні таких випадків та мали можливість практичної роботи над кейсами зловживань.
В останні роки УГКЦ приділяє увагу питанням саме захисту дітей і робить важливі кроки по роботі з дітьми та вразливими особами. І нині на рівні кожної єпархії, екзархату призначені відповідальні особи, які зобов’язані вислухати кожного, хто міг постраждати від сексуального насильства з боку працівників та волонтерів Церкви. Також є команда, яка має надати психологічний та духовний супровід ймовірному постраждалому та його родині.
Уся Католицька Церква має свій механізм реагування на такі випадки з боку канонічного права, що передбачає відповідальність не лише кривдника, а й тих уповноважених осіб, починаючи з єпископів, кардиналів, які замовчали чи проігнорували відомі їм факти насильства щодо неповнолітніх.
Центр гідності дитини Українського католицького університету взяв на себе зобов'язання у праці з УГКЦ: дати усім дорослим – священникам, богопосвяченим особам, мирянам — можливість здобути знання та інструменти для того, щоб плекати гідність дитини та її безпеку. Центр є освітньою структурою, яка через навчання, формації, експертизу підтримує працівників та волонтерів з освітньої, медичної та церковної сфер у їх праці на захист неповнолітніх та вразливих осіб.
Першу таку Школу для духовенства, богопосвячених осіб та мирян “Гідність дитини як безумовна цінність” команда Центру організувала у 2021 році. Ця Школа дає базові знання, якими має володіти кожен, хто працює з дітьми, та хоче знати як може попередити насильство щодо неповнолітніх чи зреагувати на виявлений випадок так, щоб справді допомогти. Протягом двох днів з учасниками розглядають низку актуальних питань:
Таких шкіл відбулося вже чотири і це є школи першого рівня. Наступним етапом є школа другого рівня, де зазначені питання розглядають більш поглиблено.
Цьогорічна школа розпочалась із вітального слова віце-президента УКУ, отця-доктора Богдана Праха. Він зазначив, наскільки важливе нині є слово “гідність” — для людини, дитини, української держави. “В радянський час слово гідність було десь заховане, щоб ми на нього не звертали увагу. Сьогодні я прочитав статтю про те, як одна з комуністок в Америці “сповідалася” з того, як комуністична агентура в 30-40-х роках запустила програму, щоб до Католицької Церкви впровадити 1100 священників-негідників, які мали зробити підривну роботу в лоні самої Церкви… Це було націлене на те, щоб усюди ламати людську гідність – як священника, як дитини Божої, як члена Церкви Христової через неморальність, через спеціальну свідому дію, де особливий аспект був поставлений на те, щоб ці священники займалися підривною роботою з дітьми, щоб ламали їхню гідність, і щоб через ці поламані молоді життя, Церква перестала довіряти своїм душпастирям... Ми бачимо наслідки цієї роботи. Від нас залежить, скільки Христа ми будемо давати нашим дітям, нашим парафіянам”, – звернувся отець-доктор до учасників.
І наразі, коли Церква на Заході відчуває серйозну кризу, говорить отець Богдан Прах, акцент на гідності людини, дитини є дуже правильно поставлений. На його думку, це надзвичайно важливо у світі, де розмиті всі поняття, які потрібні людині, щоб вона могла зростати й примножувати Божу гідність.
Дослідження показують, що вплив травматичної події на дитину залежить від дози, частоти та виду травми, розповіла дитяча психіатриня Юліана Маслак. Якщо йдеться про зґвалтування, то тут у переважній більшості випадків йтиметься про посттравматичний стресовий розлад як наслідок. Він може проявлятися через симптоми повторного пережиття події, пояснює фахівчиня. “Наприклад, буває так, що ми ігноруємо вдома якусь коробку, бо знаємо, що там щось неприємне. У випадку зі спогадами, це може бути людина, звук, вибух, відчуття, які можуть провокувати повторні пережиття травматичних події. Ми називаємо це інтрузії. Також фахівці ще використовують термін “флеш-беки” – це наче короткі відео, у які повертає особу. Буває, що через травматичні спогади людина взагалі не відчуває себе тут і зараз. У дорослих можуть бути кошмарні сновидіння. Діти ж часто граються на тему травми.
Важливим моментом є бажання уникати неприємну ситуацію. Чому ми не хочемо “розбирати цю коробку”? Тому що буде дуже неприємно, і ми намагаємося про це не думати. А з дітьми це відбувається так: дитина може раптом перестати ходити до школи, не зустрічається з друзями. З’являються емоційні когнітивні зміни, емоційне оніміння або ж гіпертривожність. Повторне пережиття, уникнення зустрічі зі спогадами, емоційні реакції та думки про цю подію – це все є симптом ПТСР”, – розповіла психіатриня.
Завданням фахівців є допомогти дорослому чи дитині адаптуватися і спокійно дивитися на пережитий досвід. “Коли ви не знаєте, що робити, у вас є змішані відчуття, запам’ятайте одну фразу: треба завжди діяти в інтересах дитини”, – наголосила пані Юліана.
Вона зазначає, що велика кількість дітей має стресостійкість під час травматичних подій, бо діти є більш адаптивні та гнучкі. Але тут також дуже залежить від підтримки та стресостійкості батьків і тих, відповідальних дорослих, які є поруч із дитиною.
Психотерапевтка Олександра Ніздрань додала, що, під час спілкування з дитиною або молодою особою, особливо під час зголошення факту насильства, важливо виділяти реакції, які є “провідними”. “Якщо провідна реакція є страх або переживання відсутності безпеки, тривога, то принципом взаємодії з цією особою буде вжити заходів для гарантії безпеки цієї людини і конфіденційності… Важливо сказати: “я чую, чим Ви ділитися зі мною, і чую, що сталося. Мені прикро, що Ви зараз це переживаєте”. Важливо також дізнатися, чи зверталася людина вже про допомогу і наголосити та тому, що в такій ситуації важливо подбати про тілесне та психічне здоров’я… Однією з реакцій постраждалого може бути також – недовіра до інших. У такому моменті варто проявити і терпіння, і безумовне надання підтримки, і з’ясувати потреби цієї людини. Можна “закинути вудочку”, щоб за потреби особа звернулась до нас: “Я бачу, що ти останнім часом не контактуєш, проводиш більше часу наодинці. І мені цікаво та важливо розуміти, що відбувається з тобою”. Але не треба тиснути… Також важливо, де ми проводимо цю розмову: щоб там було безпечно говорити”.
Якщо дитина або вразлива особа розповідає про те, що з нею трапилося, важливо також бути “безпечною” людиною – поводитися спокійно, стабільно та доброзичливо говорити, зазначила пані Олександра.
Також вона підкреслила, що в розмові важливо наголосити, що те, що сталося, не є виною постраждалого. “Це є злочин… і ті люди, які чинять цей злочин, мають бути покараними згідно із Законом”.
Керівниця проєктів та програм Центру гідності дитини УКУ Іванка Рудакевич у своєму виступі зупинилася на тому, що називають насильством над дітьми, які є його види, та озвучила основні висновки Дослідження “Сексуальне насилля в Україні: від усвідомлення до захисту”, яке Центр проводив спільно з дослідницькою агенцією Fama 2021 року. “Тема творення безпечного середовища для неповнолітніх та захисту від насильства є дуже актуальною для українського суспільства, зокрема у час війни. Українське дослідження про рівень сексуального насильства в Україні показує, що у дитинстві 23% українців зазнали сексуального насильства, а 4% – стали жертвами зґвалтування. Це довоєнні дані. Війна загострює ситуацію, ми передбачаємо, що через високий рівень стресу, тривоги, кількість насильства у суспільстві зростатиме, воно буде нормалізовуватися, і воно буде скероване також на дітей”, – прогнозує керівниця проєктів та програм Центру гідності дитини.
“Наш Центр був створений за ініціативи Синоду єпископів УГКЦ у 2019 році у відповідь на документ “Vos estis lux mundi” (Документ встановлює нові процедурні норми для боротьби з сексуальним насильством і гарантує, що не лише кривдники, але й єпископи та настоятелі притягуються до відповідальності за насильство щодо неповнолітніх, вчинене в церковному контексті – ред.). І згідно із ним, кожна Церква має створити структуру, яка буде реагувати на сексуальні зловживання щодо неповнолітніх та вразливих осіб. І Синод УГКЦ, створюючи Центр гідності дитини у 2021-му році, зробив превентивний крок. Наша місія – творити культуру, де гідність дитини є безумовною цінністю, творити безпечне середовище для дитини та запобігати сексуальному насильству”, – повідомила Іванка Рудакевич.
Також до учасників звернувся ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа отець-доктор Ігор Бойко. Він розповів про місце дитини в Церкві та бачення, якою є Церква дружня до дитини. Отець Ігор є Делегатом від Синоду УГКЦ у справах неповнолітніх. “В усіх наших єпархіях ми нині маємо відповідальних осіб за прийняття зголошень, якщо є певні зловживання. Моє завдання — бути посередником між тими особами, між Центром гідності дитини та Синодом єпископів”.
Зараз, в часі війни особливо важливо чітко розуміти, де може бути небезпека, і як можна її уникнути. Але, якщо надзвичайна подія вже сталася, то треба відповідно зреагувати на неї, зазначає єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, каноніст, владика Теодор Мартинюк. Він переконаний, що це, по-перше, поверне відчуття безпеки як постраждалій особі, так і суспільству, а по-друге – дозволить попередити шкоду в майбутньому.
Владика ознайомив аудиторію з переліком злочинів сексуального характеру щодо неповнолітніх та вразливих осіб, які згідно з документами Церкви називаються злочинами проти Шостої заповіді декалогу. А також пояснив, яку відповідальність несуть працівники та волонтери Церкви, якщо вчиняють подібні злочини. Він описав механізм дій в УГКЦ при зголошенні про злочини сексуального насильства та подав перелік тих осіб, відносно яких можуть бути порушені карні процеси. Сюди входять єпископи, священники, та диякони, члени інститутів богопосвяченого життя чи товариств апостольського життя, модераторів об’єднань вірних та мирян, які виконують якийсь уряд в церкві.
Питання реагування на випадки зловживань регулюються на основі документів: “Кодекс канонів Східних Церков”, “Захист святих таїнств”, оновленого у 2023 році Moto proprio “Ви є світло світу”, “Vademecum” від 2022 року. В контексті УГКЦ алгоритм реагування на насильство, а також кроки щодо попередження таких випадків, які має зробити кожна (архи)єпархія, екзархат, прописані у документі “Норми та принципи захисту неповнолітніх осіб у душпастирській діяльності УГКЦ України”.
Церква розділяє злочини проти Шостої Божої Заповіді на дві групи.
Перша. Злочини, розслідуванням яких займається виключно Ватикан, а саме Дикастерія доктрини віри, орган, який є компетентним щодо тих злочинів. Тільки Дикастерія розглядає ті злочини й за них карає. До таких злочинів відносяться злочини, вчинені єпископом, священником або дияконом.
Друга група – злочин проти Шостої Заповіді, здійснений єпископом, священником, дияконом, членом інституту богопосвяченого життя чи товариства апостольного життя, модератором об'єднання вірних, мирянином, який має гідність або виконує якийсь уряд або завдання в Церкві.
Церква не має поліції, в’язниць та каральних органів, підсумовує владика Теодор. “Але відповідальність за вчинення злочинів, передбачає не лише зведення до мирянського стану, а й екскомуніку, яка забороняє приймати будь-які таїнства”.
Єромонах-психолог Сава Масник поділився із присутніми знанням, яким є досвід Церкви у превенції та інтервенції у випадку сексуального насильства над дітьми.
Також він розповів про те, як правильно говорити з постраждалим та кривдником: “Коли я з цим зустрівся, в мене була агресія до цих кривдників, але вона деструктивна. Нині в мене є дбання про цих жертв”. Він пояснив, що дуже важливим є наше ставлення до постраждалої особи, яке є явним з першої зустрічі. Дуже важливо — не засуджувати особу та з повагою вислухати її. “Борони Боже, на початках казати: “ти маєш йому [кривднику] простити”, бо це є насильство духовне — це закривання рота. Коли жертва пройде процес зцілення, тоді можна сказати: “Як дивишся на те, щоб простити?”, — додає о. Сава.
З наступною спікеркою Оленою Кулигіною учасники школи дізнались про те, як спільнота єпархії має комунікувати назовні, якщо був виявлений випадок сексуального зловживання щодо неповнолітніх, вчинений працівником чи волонтером Церкви. Комунікація в часі кризи потребує командної роботи, вмілого реагування, вміння взяти на себе відповідальність та не замовчувати проблем, які і так стануть явними.
У фіналі навчання учасники отримали практичне завдання: мали розібрати кейси сексуальних зловживань та перед аудиторією та експертами виступити з алгоритмом дій у реагування на кожен кейс.
По завершенні курсу ми попросили учасників поділитися враженнями від “Школи”:
Отець Руслан Сідельник:
“Мене взагалі тішить, що така школа відбувається за участі не лише духовенства, а й мирян. Бо про певні теми вже давно потрібно було говорити. І наразі, коли ми зустрічаємося з проблемами і коли проблеми надуживань виходять назовні, то ми як Церква мали бути готові вже раніше. Я думаю, що навчання принесе вклад, бо знати до кого звернутися, з ким поговорити, як це все має вигладати, це є частиною нашої відповідальності – християнської, священичої, мирянської”.
Марія Федоровська, катехитка:
“Ця школа стала для мене відкриттям, бо я ніколи з такими питаннями ніде не зустрічалася, а лише чула, що є зловживання, що насильство може бути в Церкві. І ці кейси для мене стали шоком. Тому я вважаю, що така школа потрібна, і залучати до неї потрібно якомога більше богопосвячених людей, священників, мирян. Доносити це все до батьків, проводити з дітьми бесіди навчального плану, щоб виставити кордони. Школа — дуже крута, я перебуваю в захваті ці два дні. І вже записуюсь на другий рівень”.
Іванна Котович, катехитка:
“Як на мене, ця школа дуже на часі. Бо ми думали, що таких проблем у нас немає, десь є на Заході. І ми, як страуси, ховали голови в пісок. Для мене це було корисно. І думаю, що наше суспільство готове таку інформацію приймати. Ми не знаємо як правильно з дітьми про це говорити, а Центр гідності дитини розставляє правильні “прапорці”, щоб це було не з метою скалічити дитячу психіку, а правильно розставити пріоритети. І я дякую Богові, що пішла така ініціатива, хтось її вхопив, не побоявся. Бо мені здається, що суспільство чинить певний опір, закриваючи очі на ці проблеми і замовчуючи їх”.
Публікацію підготовлено у рамках співпраці з Центром гідності дитини УКУ