Голоси монастирських мурів
Пізньої грозової ночі у ворота Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря постукав втомлений подорожній. Він назвався Григорієм і попрохав прихистку в мешканців обителі. Настоятель наказав впустити незнайомця і залишив ночувати в одній із келій. Коли Григорій залишив обитель, у його келії ченці знайшли записку до настоятеля: „Коли сяду на престол, ласки твоєї не забуду”. Тоді монастирська братія, мабуть, вирішила, що ці дивні слова були лише маренням. Але вже за кілька років вони зрозуміли, кому надали притулок у своїх стінах. Це був Григорій Отреп’єв, який увійшов в історію під іменем Лжедмитра І – одного з найвідоміших самозванців на московському престолі.
Свідок давньої слави
Це не єдина легенда, яку зберігають древні стіни Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря. Вони пам’ятають і царських воєвод, і гордих сіверських князів, що вирушали звідси на битви. Обитель заснували ще у першій половині ХІ сторіччя за наказом чернігівського князя Мстислава. А через сто п’ятдесят років, як розповідають легенди, саме звідси вирушив у похід „на землю половецьку за землю Руську” князь Ігор Святославович, герой знаменитого „Слова о полку Ігоревім”. На березі Десни, під монастирськими мурами зараз височіє бронзова постать Ярославни. Вона ніби і досі, вдивляючись у далину, чекає з походу сіверських воїнів.
Саме у час князя Ігоря на території монастиря спорудили Спаський собор. Невдовзі після монголо-татарської навали монастир відновили, однак ненадовго. На Україні настали скрутні часи усобиць і монастирські мури не захистили мешканців обителі від нападників. Спочатку татар, а потім поляків. Згадки про Спасо-Преображенський монастир знову з’являються в літописах лише у XVI сторіччі. Тоді монастир володів значними земельними угіддями. Але справжній розквіт обителі припав на другу половину ХVІІ сторіччя, коли тутешню єпископську кафедру зайняв відомий український просвітник Лазар Баранович.
Від злету до занепаду: розстріляні янголи
За роки правління Лазаря Барановича монастир перетворився на справжній культурний осередок. Тут відкрилася перша на Лівобережній Україні друкарня та слов’яно-греко-латинська школа, яка згодом стала основою для створення Чернігівського Колегіуму. При монастирі діяв і гурток художників, що оформлювали церковні книги вишуканими мініатюрами. Також в історію монастиря ввійшли і двоє простих ченців — Макарій та Сильвестр. На початку ХVІІІ сторіччя вони здійснили піше паломництво до Єрусалима, яке детально описали у своїх дорожніх записках.
Справами Спасо-Преображенського монастиря надзвичайно опікувалася й російська імператриця Катерина ІІ. Але її спадкоємці не були такими уважними і навіть скасували новостворену Новгород-Сіверську єпархію. У ХІХ столітті на території монастиря діяло духовне училище. А от за радянської влади для обителі настали не найкращі часи.
Монастир закрили відразу ж після революції і він протягом десяти років поступово руйнувався, аж поки за сприяння місцевої інтелігенції тут не створили один з перших в Україні історико-архітектурних заповідників. Втім, навіть це відносно спокійне існування не було довгим. В часи Великої вітчизняної війни в обителі розмістили концтабір. В тутешньому музеї й досі зберігається пробита кулями фігура янгола.
Відродження
Кілька років тому обитель знову відродився до життя. Монастирські будівлі відреставрували, оновили експозицію музею „Слова о полку Ігоревім”, що міститься в колишніх покоях настоятеля. На території монастиря археологи виявили фундаменти княжого терему. Зараз вони законсервовані під склом, а для відвідувачів облаштований оглядовий майданчик.
Взагалі, сучасний Новгород-Сіверський монастир якось дивно та гармонічно поєднує спогади про давню військову славу та тихий спокій чернечого життя. В цьому поєднання – його неповторна атмосфера та чарівність.
Ще багато таємниць зберігає Спасо-Преображенська обитель. Наприклад, поряд із будівлею музею – вхід до підземного ходу. Його підірвали фашисти, щоб позбавити полонених можливості втекти. Зараз він розкопаний лише на п’ятдесят метрів. Круті східці ведуть у глибину, а під стелею ховаються кажани... Дослідники припускають, що десь у монастирських схованках ще й досі можуть зберігатися невідомі науці документи.
