«Гора мучеників», або що єднає український Микуличин і об’явлення Фатіми
«Гора мучеників» присвячена пам’яті як тих, котрі уже офіційно визнані Церквою блаженними за віру, так і тих із них, які поки що залишаються невідомими для загалу. Ідею створення місця прославлення людей, які залишилися вірні Богу, незважаючи на переслідування і репресії, висловив засновник Чернечої родини Воплоченого Слова отець Карлос Міґель Буела, який родом з Аргентини. Розвитком «Гори мучеників» займаються сестри Воплоченого Слова із Бурштина та Івано-Франківська за допомогою доброчинців. Їхні контакти можна знайти на сайті «Візантійська гілка Сестер Служебниць Господа і Діви Марії з Матара Чернечої Родини Воплоченого Слова».
— Ідея проекту «Гора Мучеників» виникла в засновника нашого згромадження отця Карлоса Міґеля Буела під час його відвідин України у 2001 році. Тоді отець Буела брав участь у врочистій беатифікації 27 українських мучеників під час візиту Папи Івана Павла ІІ, – розповідає сестра Марія Зарваницька зі Згромадження Сестер Воплоченого Слова із Бурштина. – Згодом отець Буела мав розмову про свій задум із нашою сестрою Марією Матінкою Сліз. Справа зрушила з місця завдяки меценату Василю Яремчуку.
Як не як, а для започаткування паломницького місця потрібна була ділянка, і це тільки на перший погляд Карпати – нічиї. Насправді ж тут чи не кожна смерека біля сіл – Іванова, Василева чи ще чиясь, напівжартома пояснює монахиня. Коли ж майнові питання поладнали, то дійшла черга до встановлення високого хреста на обраній верхівці: його висота над землею сягає 10 метрів. Ще на два метри він вмонтований у глибину гори.
— Не кожен умілець зміг би вивезти такий хрест на вершину і не кожен міг би його там встановити. Але знайшлися майстри. Так, водієм, який вивіз хрест до потрібного місця, був той самий чоловік, який раніше транспортував хрест на вершину гори Маківка, — деталізує сестра Марія Зарваницька.
Хрест встановили 12 червня 2017 року.
Підніматися пішки до «Гори мучеників» із присілку Тісний доведеться приблизно 30-40 хвилин. Місцеві підприємливі ґазди можуть довезти туди й позашляховиками, але більшість паломників – кому дозволяє здоров’я, обирає піший варіант. Іти доводиться лісом, поступово піднімаючись на полонину – спершу попри потік, а відтак крокуючи крутим кам’янистим схилом до каплиці, повз екоферму, де можна скуштувати щонайменше п’ять видів гуцульського і швейцарського сиру місцевого виробництва. Тут же, при стежині, стоїть колиба із назвою етно-фестивалю «Полонинський клич» на фасаді.
«Гора мучеників» розташована одразу за дерев’яною каплицею. Хрест – її найвищий елемент, але не єдиний. Під ним розміщена ще одна каплиця з особливою іконою, однойменною із паломницьким місцем. Справа у тому, що сама його назва – «Гора мучеників» – навіяна не особливостями карпатського ландшафту, а видінням, яке бачили фатімські пастушки 13 липня 1917 року у Кова де Ірія. Текст цього видіння опублікував Папа Іван Павло ІІ у 2000 р.
«Ми бачили зліва від Богородиці, дещо зверху, Ангела з вогняним мечем у лівій руці. Виблискуючи, з нього виходило полум'я, від якого, здавалося, загориться світ; але язики полум’я згасали при зіткненні з блиском, який Богородиці випромінювала своєю правою рукою, спрямованою до нього. Ангел, вказуючи правою рукою на землю, голосно сказав: «Покаяння! Покаяння! Покаяння!» І ми бачили у величезному світлі, яким був Бог (подібно до того, як виглядають люди, проходячи перед дзеркалом), Єпископа, одягненого у біле, «у нас було передчуття, що це Святіший Отець. Також ми бачили інших єпископів, священиків, монахів і монахинь. Вони піднімалися на стрімку гору, на вершині якої був великий Хрест з грубо обтесаного дерева, немов би з коркового дуба з корою; Святіший Отець дорогою на гору перейшов через велике напівзруйноване місто, дещо тремтячи і хитаючись, сильно обтяжений болем і жалем, молячись за душі тих, чиї тіла знаходив на своєму шляху. Вийшовши на гору, став на колінах біля Хреста. Група солдатів вистрілила в нього кулями і стрілами, і він помер. Таким же чином там померли інші єпископи, священики, монахи і монахині та віруючі – чоловіки і жінки, що належали до різних чинів та соціальних станів. Під двома раменами Хреста було двоє Ангелів, кожен з яких мав кришталеву чашу в руці, куди збирав кров мучеників і нею поливав душі, які наближалися до Бога».
Символічно, що освячення «Гори мучеників» біля Микуличина відбулося 13 липня 2017 р., тобто у столітню річницю щойно зацитованого видіння. Молебень до новомучеників УГКЦ цього дня відслужили під проводом єпарха коломийського і чернівецького Василя Івасюка.
Ікону для комплексу, відштовхуючись від опису фатімського видіння, писала сестра Марія Єдності Згромадження Сестер Воплоченого Слова.
— Спершу я зробила ескіз олівцем і ручкою на папері, а вже потім приступила до основної роботи, – зазначає вона.
Також на микуличинській «Горі мучеників», обабіч ікони у каплиці, розміщені два стенди з інформацією про страждальців за віру ХХ ст. Тут – імена єпископів Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина, Йосафата Коциловського, Симеона Лукача, Василя Величковського, Івана Слезюка, Никити Будки, Григорія Лакоти, Теодора Ромжі, отців Романа Лиска, Леоніда Фьодорова, Миколи Конрада, Андрія Іщака, Петра Вергуна, Миколи Цегельського, Олексія Зарицького, Климентія Шептицького, Северіяна Бараника, Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Зиновія Ковалика, Івана Зятика, Еміліяна Ковча, сестер Тарсикії Мацьків, Олімпії Біди, Лаврентії Гарасимів, дяка Володимира Прийми. Та це не остаточний перелік усіх, кому присвячене місце паломництва й молитви. Йдеться про те, що монумент будуть розбудовувати, облаштувавши у ньому місця для встановлення пам’яток про інших мучеників за віру самими вірними, пояснює сестра Марія Зарваницька. Таким є задум, який висловив отець Буела.
— Основний монумент буде розбудовано. Поки невідомо, чи це буде майоліка, барельєф; можливо будуть скульптури, які люди зустрічатимуть вже дорогою на гору, – пояснює сестра Марія Зарваницька.
Багато залежить, зокрема, від того, який формат підійде з огляду на карпатський клімат – щоб було довговічніше. «Гора мучеників» – місце, котре тільки-но «народилося» у Карпатах. Його ідея, як кажуть Сестри Воплоченого Слова, полягає у прославленні Бога через прославлення мучеників ХХ століття. Водночас це приклад збереження історичної пам’яті українського народу, пам’яті тисяч жертв тоталітаризму, котрі не зламалися, хоча багато із них загинули.
Інститут історії Церкви УКУ
