Третя неділя посту звертає нашу увагу на хрест. Ми зодягаємо його у квіти, ставимо посередині церкви на тетрапод і приклоняємо свої коліна в доземних поклонах зі словами «Хресту Твоєму поклоняємось владико і святе Воскресіння твоє славимо». Тут він, неначе стрілка компаса, вказує нам, що нас чекає воскресіння, і хрест є шляхом до нього. З одного боку він вказує на страсті і смерть, які передували воскресінню. А з іншого, якщо роздумувати з особистої точки зору, вказує на наш хрест, який кожен з нас має взяти і йти за Христом до свого спасіння й воскресіння. Саме цей напрямок думки часто торкав мене. Бо часто чула фразу: «такий його, чи її хрест і мусить його нести». Хрест в такому випадку є символом, чи то знаком, великого тягаря, який мусимо нести і не можемо залишити. Його нам хтось вручив і ніяк не можемо від нього втекти. Це розуміння здавалося мені важливим, але трохи неповним, тому я шукала більшого його пояснення.

Участь в одних незвичних реколекціях в університеті направила мої роздуми щодо цього в трохи іншому напрямку. Реколектантка попросила нас роздивитися картину (не вказуючи назви) відомого фламандського художника Пітера Брейгеля «Шлях на Голгофу». Цей маляр славиться зображенням багатьох малих деталей. Тому роздивлятись було що! Сотні дрібних постатей, піших і на конях, що рухаються до вже великого натовпу, що обступив два хрести. Реколекції носили назву «Місце хреста», тому я заходилась шукати хрест Господній посеред усього цього хаосу. Цікаво, що він був у самому центрі картини, але щоб його знайти треба було трохи пошукати. Ці пошуки хреста наштовхнули мене на думку, що свій хрест також треба свідомо шукати і брати на себе. Так, він тяжкий і нести його не дуже й то комфортно, та водночас, він є нашим покликанням. Чи то навпаки, наше покликання є нашим хрестом, що є нашим шляхом до спасіння. Чи хрест був покликанням Ісуса, яке він мав сповнити? Так! Він свідомо йшов до нього, знаючи чим це все скінчиться. В моменти відчаю він прохав забрати його він нього, і долаючи біль і точно страх, таки йшов сповнити волю Отця і своє покликання.

Ця думка про хрест, як моє покликання яке маю віднайти, нести і сповнити, не полишала мене після цього. Бо якщо думати про хрест в такий спосіб, то відкриваються його нові перспективи, як і нові розуміння чим є покликання для мене. Моє покликання кладе мені на плечі Господь. Воно тяжке. Інколи його не бачу і всюди шукаю, а воно вже є мені дане. Інколи боюся його нести, не знаю чи маю доста сили в собі, щоб цю ношу донести до кінця подорожі. Та якщо розуміти, що він є тим до чого була покликана Богом, що мій хрест є для мене даром і проводирем щоб сповнитись у цьому житті й зустріти воскреслого Христа, тоді хрест і покликання набувають особливого сенсу для мене. Вже бачу їх як особливі дари, хоч і трохи тяжкі, що деколи натирають плечі і залишають синяки. Та Христос дивиться на мене своїми усміхненими очима, і каже: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.»