Інколи мені кажуть, що я відважна. І це мене дивує, бо сама себе вважаю ще тою боягузкою. 😊 Ці зауваги спонукали мене до роздумів про суть відваги і як можу її означити чи то ідентифікувати в собі чи в інших. Словник підказав мені, що відвага це відсутність страху перед небезпекою.[1] І ніби ця мудра книжка права у своєму визначенні, та, все ж таки, мені здається, що відвага це не відсутність страху, але вміння, незважаючи на страх, робите те, що правильно чи потрібно. Таку відвагу я відчула в іконі Люби Яцків “Мироносиці”.

Дуже часто я собі думала, що відважними є надзвичайні вчинки, що не є частиною щоденного життя. До прикладу підкорити Еверест чи проїхати на велосипеді цілий континент. Так, це відвага, що виходить поза межі буденності, відривається від неї і виводить людину на інший рівень Вона змінює її і відкриває в ній нові, і можливо досі незнані здібності. Але моя і твоя буденність також є повні відваги! Бо інколи ой як важко є відважитись зробити малу, але правильну річ (як ото піти і прибрати біля свого будинку чуже сміття чи не дати хабаря).

І саме мироносиці є чудесним прикладом відваги робити звичайні, але правильні вчинки. Вони боялися йти до гробу. І їхній страх йшов за ними назирці, намагаючись таки не дозволити їм вчинити те, що вони задумали. Але вони вирішили, що тіло померлого Спасителя не може бути у гробі не намащене миром згідно звичаю. Він був вбитий як злочинець, але не міг бути так же ж похований. І ці жінки вирішують, що мусять це зробити, що це буде праведна справа. Вони бояться, не знають що зроблять з величезним каменем; не можуть просити помочі у апостолів, бо ті ховаються і не мали відваги йти за Ним до хреста. Але йдуть!

На іконі Люби Яцків можна побачити досить широку палітру емоцій на лицях жінок, що відважилися вночі йти до гробу і зустріли там ангела. Вони здивовані, шоковані і … радісні. Ця відвага прийти до гробу і зробити правильну річ - дозволила їм дізнатися, що Він воскрес.

Цей приклад мироносиць і ці роздуми утвердили мене в думці, що для того щоб бути відважною чи щоб робити відважні речі не маю бути безстрашною, але мушу долати страх і довіряти Богові. Ці жінки не були великими лідерами чи одними з дванадцятьох. В той момент вони не мали на меті навернути людство чи покарати вбивць Спасителя. Вони лиш хотіли гідно поховати того, кого любили. Тому інколи треба бути відважними, щоб робити малі, але правильні вчинки. І мироносиці для мене є добрим прикладом такої відваги.