Християнство і національне питання.

Християнство з початку свого існування стало яскравим світильником, завдяки якому люди змогли піднятися на таку висоту в ycix сферах життя, на яку не піднімалися від початку свого буття. В християнстві люди здобули досконалу мораль, справедливі закони, високу культуру.

Не могли залишитися неосвітленими християнством i національні взаємини між різними народами.

“Немає ні елліна, ні іудея, нi обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все i у всьому Христос” (Кол. 3, 11). У Христі yci люди між собою стали рідними i рівними. Перестали поділятися за національними ознаками, а почали вважатися одним народом Божим.

Живим прикладом такого християнського єднання є Буковина. 3 давніх часів її населяли люди різних національностей — українці, росіяни, молдовани, румуни, євреї, німці, поляки та багато інших народів. Буковина не тільки ставала рідною для кожного мешканця, але, благословенна Богом, сама ріднила всіх. Ніхто не відчував себе чужим в цім кpaї. Найчисленішими тут були українці, румуни i молдавани. Найбільше, єднала їx християнська вipa i те, що вони належали до єдиної Православної Церкви. Bipa в єдиного Бога ріднила людей, вони вважали себе дітьми одного небесного Отця. Міжнаціональні відносини на Буковині розвивалися в дусі взаємоповаги, доброзичливості i любові. При сердечній щирості, приязні одного народу до іншого ставали непомітними національні та мовні відмінності. Різноманітність традицій, звичаїв, культур та історичного походження тільки збагачували краян. Люди спілкувалися насамперед мовою душі, розуміли одне одного i перебували в єдності i злагоді. Обмінювалися досвідом, знаннями, навиками, досягненнями. Ділилися мудрістю, винахідливістю, здобутками i успіхами. Допомагали одне одному в труднощах, у бідах, в лиху годину. Щастя одного народу було щастям іншого. Біда однієї нації ставала бідою для інших. Християнське єднання сприяло духовному розквіту кожного народу. Історія міжнаціональних відносин на Буковині батата i цікава.

Уciм народам завжди було властиве почуття великої відповідальності перед Богом i совістю за збереження миру, злагоди, порозуміння, міцної едності та добрих стосунків. Люди боялись когось образити, принизити, заподіяти лихо, викликати недовіру i посіяти ворожнечу. Вони охоче йшли назустріч одне одному. Ця християнська едність допомагала народам Буковини перемогти татар в XIV столітті, здобути волю i жити вільним християнським життям. Боротьба з татарами зблизила українців з румунами, люди відчули себе братами по вipi, родичалися i жили на одній землі. Румунський народ прийняв слов’янське письмо, українські звичаї, одяг, навіть богослужбовою мовою для румунів i молдаван до XVIII століття була мова церковнослов’янська. Українці легко оволодівали мовою братнього народу, спілкувались між собою. Завжди жили в союзі i спільно виступали на захист своїх інтересів. Це виявилось в боротьбі проти турецьких поневолювачів у Ставчанській війні в 1739 році, в якій брали участь два гусарські полки, сформовані з буковинських українців, румунів i молдаван. Коли Румунська Церква в Трансільванії при митрополиті Андрії Шагуні здобула незалежність i постало питання про приєднання румунських парафій до цієї митрополії, то православні священики i віруючі румуни не побажали відокремлюватися від українських парфій. Вони створили для Буковини окрему митрополію, яка об’єднала православних усіх національностей: українців, росіян, молдаван, румунів, сербів. В Буковинській Церкві – одна душа і цю душу не можна розділити.

Буковинці однаково користувалися всіма багатствами краю: лісами, полями і ріками.Поселялись в різних місцях — де хто бажав.

Життя на Буковині постійно процвітало. Це створювало сприятливі умови для розвитку мистецтва, науки, архітектури, творчості і культури. Кожний народ залишив свої сліди на цій землі i увіковічив по co6i пам’ять. Тут побудовано багато чудових храмів i монастирів. В них молились i подвизались монахи із українців, росіян, румунів, молдаван, греків i сербів. Який це був добрий приклад простому народу в їx духовній єдності i християнському співжитті! Чех Йосиф Главка створив в Чернівцях чудову архітектурну будову, прекрасну митрополичу резиденцію. Своїм неповторним виглядом вона вражае душу кожної людини.

Буковина — благодатний край. Кожний народ мав змогу дотримуватись своїх рідних релігійних традицій i мати свої храми. I донині прикрашають місто вірменська церква, польський костьол, німецька кірха. Це свідчить про високу духовність народів, які населяли наш край.

Гостинність, мирний i спокійний дух буковинців привабили сюди із Pociї старообрядців, які помітили благодатність i затишність цього краю, відчули, що тут їм краще буде, ніж удома. Легко призвичаїлись i успішно розбудували своє господарське, культурне i духовно-релігійне життя. Собор, побудований руками старообрядців в Білій Криниці, i сьогодні є перлиною нашого краю.

Народи, які населяли Буковину, ніколи не поділялись за національними ознаками, а намагалися оволодіти мовою один одного. Знаменитий буковинський композитор і письменник Ісидір Воробкевич писав не тільки українською, а й румунською мовою. В своїх творах висвітлював рівність перед Богом всіх людей. Про це свідчать його поеми “Валах” і “Гість із Боснії”. Його збірник “Наука для народу”був затверджений консисторією і пропонувався як українцям, так і румунам. На науковому рівні однакову популярність мали всі мови, якими розмовляли на Буковині. Багато праць богословського інституту, а згодом – факультету написано румунською, українською, російською та німецькою мовами. Літературно-церковний журнал “Кандела” (“Світоч”) містив румунську, російську і українську частини.

Завдяки тісній співпраці різних народів, їх міцній дружбі, з цього краю вийшло багато відомих і видатних людей різних національностей. Це письменники Юрій Федькович, Михаїл Емінеску, композитор Ісидір Воробкевич, його учні — засновник румунської національної музики Kiпріан Порумбеску, український i австрійський композитор i музознавець Євзибій Мандичевський. Знаменитий церковний вчений-канонicт серб Никодим Мілаш отримав докторську ступінь на богословському факультеті в Чернівцях. Таких великих людей цінували всі, незважаючи на те якої національності вони були. Коли помер громадсько-церковний діяч протоієрей Ісидір Воробкевич, його проводжали в останню дорогу хор румунського товариства “Гармонія”, хор руських i хор румунських гімназистів. На Буковині ніхто не був чужим, всі були своїми. Так, притулком для бідних дітей опікувалися товариства “Румунські жінки” i “Руські жінки”, а для служіння бідним був заснований в Чернівцях жіночий монастир, в якому молилися і трудилися румунки, українки, молдаванки і росіянки.

Багато народів жило в нашім краї і між ними панували мир, любов і духовна єдність – всі знали, що “все і у всьому Христос”.

Християнське ставлення між людьми різних національностей на Буковині збереглося і досі. Високим благочестям і душевною чуйністю священики сприяють згуртуванню людей, допомагають їм побачити в собі і в ближньому образ Божий.