Хто у світі побожніший?
Упродовж досить тривалого вже часу соціологи релігії прагнуть віднайти головні тенденції змін релігійності населення Європи і світу, порівняти релігійні орієнтації мешканців різних країн, особливо тих, хто сповідував демократію, ринок, культурний плюралізм, з тими, хто досить тривалий час перебував під пануванням тоталітарних режимів, скерованих на викорінення релігії. Чи не найбільш масштабними стали програми: «Релігія 1991», якою було охоплено США, Філіппіни, Нову Зеландію, 17 західноєвропейських країн і 2 країни колишнього «соціалістичного табору», а також «World Value Program», під час реалізації якої було опитано за репрезентативною вибіркою населення понад 30 країн світу.
Грунтовне соціологічне дослідження релігійних скерувань громадян країн, чия культура впродовж століть мала виразний християнський характер, дозволила фахівцям виокремити чотири великі групи. До першої, яка характеризується виключно високим рівнем релігійності, увійшли Сполучені Штати Америки, обидві Ірландії та Польща. Друга група— це країни, де релігійність є вищою за середню: Італія, Португалія, Іспанія, Ісландія, Австрія та Словакія. Третя — країни з так званою середньою релігійністю: західні землі Німеччини, Фінляндія, Литва, Бельгія, Великобританія, Норвегія, Угорщина, Словенія та Нідерланди. І, нарешті, четверта група країн, населення яких виявило під час досліджень низьку релігійність. Це Латвія, Франція, Швеція, східні землі Німеччини, Естонія та Чехія. Причому різниця між країнами, які очолюють цей рейтинг, і тими, що замикають його, без перебільшення разюча. Скажімо, про те, що вони вірять у Бога, повідомили 96% опитаних поляків і близько 20% опитаних мешканців Естонії, у Польщі богослужіння відвідує щомісяця як мінімум 83% опитаних, а в Латвії — менше 14%. Тільки 4% поляків заявили, що вони не належать до жодної релігійної організації, а в Чехії, та Латвії таких виявилося понад 60%, у східній же Німеччині навіть 86%.
Щодо України, то вона не приєдналася до цієї дослідної програми, aле поважні опитування дають можливість дещо порівняти. Скажімо, згідно з дослідженням Соціс-Геллап (липень 1993 р.) на запитання «Чи вважаєте Ви себе релігійною людиною?» ствердно відповіли 43,9% опитаних. (У Східній Німеччині, Словенії та Угорщині на це питання відповіли «так» від 32% до 38% опитаних. Але щодо релігійної поведінки, то тут населення України демонструє чи не найнижчу активність. Кілька разів на тиждень у нас відвідують храм 6,1 % тих, хто вважає себе віруючим (43,8 % з них пенсіонери), кілька разів на місяць — 22,8 %. Тобто принаймні раз на місяць (якщо брати не від кількості тих, хто вважає себе віруючим, а від загального числа опитаних) богослужіння відвідує 12,6% респондентів (на заході України питома вага таких осіб набагато більша, на півдні й сході відповідно менша). У Словакії таких 42%, у Словенії— 35%, у Литві — 28%, в Угорщині— 23%, у Чеській республіці — 13% і тільки в Латвії трохи менше— 12%.
Дуже цікавим видається порівняння релігійності німців західних і східних, з колишньої НДР. Різниця між ними виявилася дуже відчутною. Наприклад, у Бога не вірить тільки кожний десятий західний німець — і половина німців східних. 89,4 % західних німців належать до однієї з церков, на сході Німеччини цей показник становить 35,3%.
Але поза цим, дослідники дійшли згоди в тому, що стан релігійності не може вважатися прямим вислідом економічних досягнень чи негараздів або бути безпосередньо залежним від політичного режиму. Релігійна поведінка постає комбінацією великої кількості соціальних, культурних, історичних і духовних чинників, серед яких дуже помітним виявляється та роль, яку відіграла Церква у становленні й збереженні нації. Цей чинник виявляється навіть вагомішим за ту, наприклад, обставину, до якої саме гілки християнства — католицизму, протестантизму чи православ’я належить переважна більшість населення тієї чи іншої країни.
Одним з ключових методологічних понять дослідження є «релігійна культура». Під цим розуміють релігійну насиченість всього соціокультурного простору, надійність механізму трансляції релігійного досвіду від старших поколінь молодшим, стан релігійного виховання і навчання та відданість населення певному церковному інститутові. Тому відзначаючи, що різниця в темпах секуляризації між християнськими Сходом і Заходом є відчутною, соціологи застерігають від твердження, нібито для посттоталітарної Європи це є тільки наслідком колишнього державного тиску й відповідної індоктринації. Вони схильні радше вважати, що сама релігійна культура в деяких країнах як Сходу, так і Заходу перебуває в стані занепаду. Адже пам’ятаймо, що до групи країн, релігійність населення яких за п’ятнадцятьма показниками виявилася найнижчою, потрапили такі різні, як, скажімо, Чехія і Швеція, Франція і Латвія. Понад це, генеральні чинники секуляризації є практично однаковими і для Сходу, і для Заходу: урбанізація, індивідуалізація, маскультура, перегляд сталих моральних норм у бік їхньої лібералізації. Але разом з тим, здійснений соціологами в рамках всесвітньої програми порівняльний аналіз, дав змогу зробити припущення, що в міру трансформації посттоталітарних країн релігійна культура тут зміцнюватиметься.
За матеріалами закордонних та вітчизняних видань.
Людина і світ. — 1995. — № 11-12 — С. 24, 29
