Іконографія Івана Предтечі: тайна величі у приниженні

Тільки-от пророк Ілля за своєю благістю був узятий Богом на небо на вогненній колесниці, а Іван Предтеча помер ганебною смертю від усікновення голови. Можливо, іконографія допоможе нам це зрозуміти.

Іван Предтеча – один з трьох, народження якого особливо вшановується Церквою. Цікаво простежити, що в плеяді трьох «різдвяних» свят завершальним, повнотою є Різдво Ісуса Христа (7 січня), першим – Різдво Богородиці (20 вересня), а за тим – Різдво Предтечі (7 липня). Іван був «перед Христом» і народився за півроку до Ісуса. І саме до його матері – Єлизавети – приходила Богородиця, що їй Єлизавета співала «Радуйся…» і що від її присутності в лоні здригнулося дитя – це і був Іван.

Тому від початків формування сакрального мистецтва в християнстві зображення Предтечі було обов’язково присутнє в кожному храмі. Перші образи відомі у композиціях «Хрещення». Відтак, найбільш ранньою пам’яткою вважають «Хрещення Господнє» першої половини ІІІ століття в римських катакомбах Калліста. А найдавнішою іконою вважають пам’ятку, що походить із Синайського монастиря великомучениці Катерини. Цей образ, до речі, зберігають у Музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків.

Різноманіття образів Івана Предтечі

Іконографія Івана Хрестителя є напрочуд різноманітною і залежить від того, які літургійні чи есхатологічні акценти хотів передати іконописець. Та все ж попри велику популярність зображення святого в різних іконографічних сюжетах у різному образі, можна виділити декілька типів: «Моління», «Ангел пустелі», «Богоявлення» та «Усікновення голови Івана Предтечі». Цьому святому в релігійному догматі відведено окреме та особливе місце поряд з Богородицею. Згідно із біблійними текстами, Іван Хреститель передував не лише у народженні та смерті Христа, але й був попередником у його справах та вченні. У «Молінні» Предтеча виступає заступником людей перед Христом; у «Богоявленні» здійснює таїнство Хрещення, яке знаменується першою об’явою Трійці в Новому Завіті; в композиції «Ангел пустелі» головною є ангельська природа Івана Предтечі, яка описана в словах Христа: «Це той, про котрого написано: Ось, Я посилаю Ангела Мого перед Тобою. Бо кажу вам: Із народжених жінками – жодного пророка, більшого від Івана Хрестителя; але менший у Царстві Божому більший від нього» (Лк. 7: 27, 28).

Що ж до порівняння Івана Предтечі із пророком Іллею, то їхня схожість підкреслена у євангельських текстах, зокрема – Ів. 1: 21. Тому Іван Предтеча інколи більш схожий на старозавітного пророка – фронтальна репрезентативна постава, жест благословення, сувій у руках. Волосяниця або ж верблюжа шкіра є символом подвижницького аскетичного життя Хрестителя, це теж вказує на схожість із пророком Іллею.

Давньоруська традиція почитання Івана Хрестителя

Івана Предтечу особливо шанували у давньоруські часи. Свідченням цього є велика кількість храмів, які брали його покровительство, про це згадано у Києво-Печерському Патерику та у Літописі Руському. А у Іпатіївському літописі, до прикладу, сказано, що Володимир Великий, після свого хрещення, у Корсуні, в центрі міста поставив на горі церкву на честь цього святого[1]. Наприкінці ХІ століття біля північної сторони Києво-Печерського Успенського собору, коштом боярського сина Захарія, звели церкву святого Івана Предтечі, а пізніше, за ігумена Івана, біля північно-західного рогу Успенського собору збудували Іванівську хрещальню. У Керчі у Х-ХІ століттях був храм Івана Предтечі – одна з найдавніших пам’яток раннього середньовічного будівництва на півострові. У Новгороді у 1127 році був закладений храм Івана Предтечі на Опоках.

Та й найдавніший храм у Львові, який збережений ще з княжої доби, теж носить ім’я Івана Хрестителя. Кажуть, що й хресне ім’я короля Данила Романовича теж було Іван.

Святий у традиції українського іконопису

Оскільки Хрестителя у нас шанували, храми зводили, то й іконографія повинна була б бути дуже багатою. Найбільш відомі 4 ікони, які датують ХVІ століттям. Мова йде про ікону Предтечі з церкви у Ясениці-Замковій (Старосамбірщина), ікону із церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині (Івано-Франківщина), третя – з церкви святого Миколи з Лєщик (поблизу Перемишля), четверта належить збірці «Студіон».

Ми розглянемо детальніше ікону «Іван Хреститель з житієм» середини ХVІ століття зі збірки музею-пам’ятки дерев’яної архітектури і живопису ХVІ-ХІХ століть – церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині (Івано-Франківщина). У цьому храмі ікона складає частину іконостасу 1650 року і була розміщена у намісному ряді. Іван представ у динамічний фронтальній позі проповідника із сувоєм. Благословляє він жестом, який також символізує монограму Христа – ІСХ. Таке враження, що «маса» фігури наростає зверху до низу: маленькі тендітні руки, долоні і масивні стопи пустельника. У лівій руці святий тримає сувій із текстом (Мт. 3: 2, 10): «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство» та «Сокира вже при корінні: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть». Окрім цього напису, на іконах такого типу можна зустріти слова Предтечі з Мк. 1, 3 – «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його»; чи з Ів. 1, 29, 30 – «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, про кого оповідав я…».

У нижній частині ікони, на поземі біля ніг Предтечі зображене стилізоване деревце з сокирою біля коріння. Це алегорія проповіді Хрестителя, його життя. Символ витікає із старозавітного пророцтва Даниїла в тлумаченні сну Навуходоносора про «зрублене дерево досить високе» (Дан. 4:7-14), також є алюзією на вищезгадані слова Мт. 3, 10.

Одягнений святий у довгу світло-сіру волосяницю та гіматій оливкового відтінку. У клеймах довкола Хрестителя зліва направо зображені: «Євангелист Іван з учнем Прохором», «Євангелист Марко», «Різдво Івана Предтечі», «Ангел відпроваджує малого Івана в пустелю», «Іван Предтеча перед царем Іродом», «Іван Предтеча в пустелі», «Євангелист Лука», «Усікновення голови Івана Предтечі», «Банкет Ірода. Саломея танцює з головою Івана», «Євангелист Матвій».

У композиції «Різдво Івана Предтечі» ілюструється подія, описана в Євангелії від Луки (Лк. 1, 5-63). У дні царювання Ірода старому священику Захарії з роду Аарона, під час служіння в храмі з’явився архангел Гавриїл із звісткою про те, що його жінка Єлизавета народить сина і назве його Іваном. Захарія не повірив і був покараний німотою до того часу, поки не збулося пророцтво. На клеймі зображена Єлизавета, яка лежить, Захарія, який пише ім’я сина, та жінки-служниці. Картина дуже подібна до «Різдва Богородиці». Різниця у тому, що в «Різдві Івана» в ногах Єлизавети обов’язково присутній Захарія.

Свято Різдва Івана Хрестителя відоме вже у ІV столітті. Відомості про нього є в творах Івана Златоустого, святих Амвросія і Августина. У східних слов’ян свято Різдва Івана Предтечі злилося з культом літного божества Купала. Цікаво, що народна етимологія назви Купала спирається на уявлення про те, що Іван Хреститель «купав» Ісуса, коли хрестив його.

Іконографічна сцена «Ангел веде малого Івана в пустелю» на думку деяких дослідників виникла зі слів Євангелія (Мк. 1:2): «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу». Та ця сцена більш поширена в західній іконографічній традиції, на сході ж трапляється вона дуже рідко. Натомість, клеймо із янголом частіше зустрічається в російській іконописній традиції. Цей же ж сюжет був використаний у розписах Спасо-Мирожського монастиря, Кирилівської церкви в Києві, церкви Благовіщення в Мячені, церкви Успіння в Звенигороді.

Композиція «Іван Предтеча в пустелі» існувала у візантійському і давньоруському мистецтві як самостійне зображення так і у складі житія святого. Іконографія спирається на євангельські тексти (Мт. 3:1-4) про прийняття Іваном божественного дару пророцтва. Зображена на клеймі двічі голова Хрестителя: на його плечах і на дискосі (уже усікновенна) має глибокий символізм. Голова буцімто існує в різних часових і смислових іпостасях: голова усікновенна – символ жертви Предтечі, паралель жертовної чаші Євхаристії; голова на тілі Івана – символ того, що хоч Іван віддав добровільно себе у жертву, мучився, але сам лишається непошкодженим. Мимоволі пригадуються слова: «і не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може» (Мт. 10:28).

У нижній частині житійної ікони Предтечі з Рогатина зображена сцена страти Хрестителя та бенкет Ірода. Напевно, всім відома історія про апокрифічну Саломею, яка танцювала на святі у свого вітчима Ірода і настільки вразила його своїм танцем, що могла просити будь-що. Тоді мати Іродіада порадила донці забажати голови Хрестителя. Бажання було виконане (Мт. 14, 6-12 і Мк. 6, 21-29), як і старозавітнє пророцтво.

Сама ж іконографія «Усікновення голови Івана Предтечі» сягає ранньовізантійської епохи: мініатюра з Олександрійської хроніки і фрески церкви Івана Предтечі в Чавушино в Кападокії датують серединою – другою половиною VІІ століття. Ще у Середньовіччі виділили декілька різновидів зображення усікновення, які відрізнялися за положенням постаті святого: на колінах, у повний зріст та зв’язані попереду руки. Інколи на образі зустрічалися Саломея і воїни, інколи страта відбувалася на тлі печери або на тлі архітектури. В ХІ-ХІV століттях виникають мініатюри, де Предтечу могли зображати двічі – до і після страти.

Іконографія усікновення отримала поширення у Візантії і країнах візантійського ареалу. Коли Івана зображають схиленим, це можна трактувати як його смирення перед уготовленою долею, як молитву та поклоніння. Цікаво зауважити, що молитовний уклін спрямований якраз у бік чаші з усікновенню головою. У східній традиції святого завжди зображали із головою, хоч поруч могла бути усікновенна. На Заході ж частіше зустрічають образ обезголовленого Предтечі.

Про празник Усікновення знаходять відомості ще з V століття у служебнику папи Геласія. Є згадки і в Андрея Критського, а Теодор Студит створив Гомілії на Різдво і Відсічення голови Івана Хрестителя.

Для української іконографії властиво зображати Івана Хрестителя із чотирма євангелістами у клеймах, що, в принципі, є доволі рідкісним явищем в іконографії цього святого. Одним із найдавніших зображень Хрестителя з євангелистами є різьба на передній панелі трону архиєпископа Максиміана. Традиційним зображенням, де присутні усі чотири євангелісти, є ілюстрації в Євангеліях та Царські врата.

Дуже рідко, але можна зустріти Івана Предтечу, який тримає дитя в чаші – це своєрідне відображення хрещення Ісуса Христа. Для російської іконографії також поширене зображення Хрестителя «до пояса».

Іконографія Івана Предтечі, як і його життя, допомагають усвідомити чи, бодай би, трішки замислитися над сенсом смиренномудрія в християнстві. Вміння зі смиренням перед Мудрістю Божою прийняти усе, що трапляється і стається у твоєму житті – це справді дар Святого Духа. Дар призначений для кожного, але не кожним прийнятий. Іван Хреститель – приклад смирення і служіння, гідності в приниженні та стійкості в крайньому обмеженні.

Джерела:

• Ікона «Іван Хреститель з житієм», середина XVI ст.: музей-пам’ятка архітектури й живопису XVI-XIX ст., Церква Зішестя Святого Духа в Рогатині, Філіал Івано-Франківського обласного художнього музею / Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Львівська філія; керівник проекту: Мирослав Откович. — Львів: Львівська філія ННДРЦ України, 2010.
• Іванчо Іштван. Ікона і літургія / Переклав з угорської о. Ласло Пушкаш. - Львів: Свічадо, 2009.
• Овсійчук Володимир. Оповідь про ікону. - Львів: Інститут народознавства НАН УКраїни, 2000.
• Успенский Лев Богословие иконы Православной Церкви. - Москва:Издательство Западно-Европейского Екзархата, 1989.

[1] Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновиця; Відп. Ред.. О. В. Мишанич. – Київ: Дніпро, 1989. – С. 65