Інтерв’ю з Папою Франциском: «Путін не зупиняється, я хочу зустрітися з ним у Москві. Зараз я не їду до Києва»

Лучіяно Фонтана

За останні дні він неодноразово повторив фразу про коліно: з делікатністю і посмішкою. І це перше, що він сказав, коли ми зайшли для інтерв’ю у вітальню Дому Санта-Марта: «Вибачте, я не можу встати, щоб привітати вас, лікарі сказали мені, що через проблеми з коліном мені потрібно сидіти».

Сьогодні Папа Бергольо повинен буде перенести невелике хірургічне втручання, інфільтрацію, щоб подолати біль, який не дає йому рухатися, брати участь в аудієнціях і зустрічах з вірними так, як він цього би хотів. «У мене розірвана зв’язка, я матиму операцію з інфільтраціями і побачимо як воно буде, – розповідає він. – Це зі мною вже віддавна, не можу ходити. Колись Пап носили на переносному троні (Sedia gestatoria) ...»

Але не це є головною турботою Понтифіка. Саме розмова про те, що відбувається в серці Європи, провокує у нього великий біль.

«Зупиніться», зупиніть війну – це заклик, який він повторює, починаючи від 24 лютого, коли російські війська вторглися в Україну, а смерть і руйнування стали жахливою складовою нашого європейського життя. Він знову промовляє цей заклик, попри розчарування тих, хто бачить, що це не приносить результатів.

Є значна частка песимізму у словах, якими Папа Бергольо згадує про зусилля, докладені ним разом із Державним секретарем Святого Престолу П’єтро Пароліном («Дійсно великий дипломат, у традиціях Агостіно Казаролі [Державний секретар Святого престолу з 1979 по 1991 р.— ред.]. Він вміє поводитись у цьому світі, я йому дуже довіряю і на нього покладаюся, щоб добитися принаймні припинення вогню).

Понтифік згадує про всі спроби і кілька разів повторює, що готовий їхати до Москви.

«У перший день війни я зателефонував президенту України Зеленському, – каже Папа Франциск, – Путіну я не телефонував. МИ з ним розмовляли по телефону ще в грудні на мій день народження, але цього разу ні, не дзвонив. Я хотів зробити чіткий жест, щоб весь світ це побачив, і тому я пішов до російського посла. Я попросив, щоб вони мені пояснили. Я сказав йому «будь ласка, зупиніться». Потім, після двадцяти днів війни, я попросив кардинала Пароліна донести Путіну інформацію, що я готовий поїхати до Москви. Звісно, ​​потрібно було, щоб Кремлівський лідер надав таку можливість. Ми ще не отримали на це відповіді і продовжуємо наполягати, навіть якщо Путін не може і не хоче цієї зустрічі зараз. Але чому ж неможливо зупини всю цю незмірну жорстокість? Двадцять п'ять років тому ми пережили те ж саме у випадку Руанди».

НАТО і Кремль

Папу Франциска турбує те, що Путін не зупиняється. Він також намагається усвідомити причини такої поведінки, причини, які штовхають його на таку жорстоку війну. Можливо, «гавкіт НАТО біля дверей Росії» спонукав главу Кремля на погану реакцію та розпал конфлікту. «Я не знаю, чи його гнів був саме цим спровокований, — питає Папа сам себе, — але, можливо, сприяв цьому».

А тепер перед тими, хто дбає про мир, постало велике питання постачання з боку західних держав зброї для українського опору. Питання, стосовно якого нема загальної згоди, яке розриває як католицький, так і пацифістський світ. Понтифік має сумніви, його доктрина завжди була зосереджена на відмові від гонки озброєнь, «ні» ескалації виробництва зброї, яку рано чи пізно хтось вирішує випробувати в польових умовах, спричиняючи смерть і страждання.

«Я не можу відповісти, я дуже далекий від питання, чи правильно постачати зброю українцям, — роздумує він. — Чітко зрозуміло, що на цій землі випробовують зброю. Тепер росіяни знають, що від танків мало користі, і думають про іншу зброю. Для цього ведуться війни: щоб випробувати зброю, яку вони виготовили. Так було під час громадянської війни в Іспанії перед Другою світовою війною. Торгівля зброєю – це скандал, і мало хто проти цього виступає. Два-три роки тому до Генуї прибув корабель, навантажений зброєю, яку потрібно було передати на велике вантажне судно для перевезення до Ємену. Портові працівники не хотіли цього робити. Вони сказали: давайте подумаємо про дітей Ємену. Це дрібниця, але є дуже гарним жестом. Таких має бути багато».

Слова Франциска в розмові постійно повертаються до того, що правильніше робити. Багато хто просив у нього про символічний жест — візит в Україну. Але відповідь однозначна: «Я поки що не їду до Києва, — пояснює він. — Я послав кардинала Майкла Черні (префект дикастерії сприяння цілісному людському розвитку) та кардинала Конрада Краєвського (розпорядник милостині Папи), який відправляється туди вже вчетверте. Але я відчуваю, що мені не потрібно їхати. Спочатку я маю поїхати в Москву, спочатку я маю зустрітися з Путіним. Але я є священиком, що я можу зробити? Я роблю те, що можу. Якщо Путін відкрив би двері...».

Православна Церква

Чи може Патріарх Кирил, Глава Російської Православної Церкви, бути тією людиною, яка зможе переконати лідера Кремля відкрити двері?

Понтифік хитає головою і каже: «Я говорив з Кирилом 40 хвилин через zoom. Перші двадцять хвилин він з запискою в руках перечислив мені всі причини для виправдання війни. Я послухав і сказав йому: «Я з цього нічого не розумію. Брате, ми не є вівтарними прислужниками держави, ми не можемо використовувати мову політики, а лише мову Ісуса. Ми є пастирями того самого святого народу Божого. Для цього ми повинні шукати шляхи миру, щоб припинити збройний вогонь. Патріарх не може перетворитися на вівтарного прислужника Путіна. У мене була запланована зустріч з ним в Єрусалимі 14 червня. Це була би наша друга зустріч віч-на-віч, нічого спільного з війною. Але тепер він теж погоджується: давайте зупинимося, це може бути неоднозначним сигналом».

Хресна дорога

Таким чином, тривога стосовно вибуху «світової війни по шматках» [«terza guerra mondiale a pezzi» — дві характерні риси нашої епохи: конфліктність, яка переростає у збройні сутички; нестабільність, яка веде до хаосу], про яку говорив Папа Бергольо в минулі роки, стає чимось, що має сколихнути сумління кожного. Бо для Понтифіка виглядає, що тепер вже йдеться не про «шматки», а що ми перебуваємо в дійсності, яка справді може призвести до світової війни.

«Моя тривога не була моєю заслугою, а лише спостереженням за тим, що відбувається: Сирія, Ємен, Ірак, одна війна за одною в Африці. У кожному шматку присутні міжнародні інтереси. Не можна думати, що одна вільна держава може вести війну проти іншої вільної держави. В Україні саме інші створили конфлікт. Єдине, у чому звинувачують українців, це те, що вони відреагували на Донбасі, але тут ми говоримо про події десятирічної давнини. Цей аргумент застарілий. Звісно, вони гордий народ. Наприклад, коли на Хресній дорозі були дві жінки, одна росіянка, інша українка, які мали разом читати молитву, вони підняли ґвалт. Тому я подзвонив Краєвському, який був там, і він сказав мені: зупиніть це, хай не читають молитви. Вони [українці – ред.] мають рацію, навіть якщо ми не до кінця їх розуміємо. Тому вони [жінки -ред.] мовчали. Вони, (українці-ред.) є дуже чутливими щодо цього, вони відчувають себе переможеними чи поневоленими, бо під час Другої світової війни вони заплатили надзвичайно багато. Так багато померлих – це народ мучеників. Але ми також з уважністю спостерігаємо за тим, що зараз може статися в Придністров’ї».

В очікуванні 9 травня

Розмова про війну завершується, і підсумок видається песимістичним: «Не вистачає волі до миру, – гірко зауважує Франциск, – війна жахлива, і ми повинні про це кричати. Ось чому я хотів опублікувати книгу, яка має підзаголовок «Сміливість у побудові миру».

Орбан, коли я з ним зустрівся, сказав мені, що у росіян є план, що 9 травня все закінчиться. Я сподіваюся, що так і буде, і в світлі цього ми можемо також зрозуміти темпи ескалації напруження в ці дні. Бо зараз не йдеться лише про Донбас, але також про Крим, Одесу, про бажання забрати в України Чорноморський порт, все. Я песимістично налаштований, але ми повинні зробити всі можливі жести, щоб зупинити війну».

Політика Італії

Погляд також звернений на дії, які може здійснити наша країна. «Італія робить хорошу роботу, – каже Понтифік. – Відносини з Маріо Драгі хороші, дуже хороші. У минулому, коли він працював у Європейському центральному банку, я звертався до нього за порадою. Він пряма і проста людина. Я захоплювався Джорджо Наполітано, а тепер я дуже захоплююся Серджо Маттареллою. Я дуже поважаю Емму Боніно: я не поділяю її ідей, але вона знає Африку краще за всіх. Перед цією жінкою я знімаю капелюха».

Він не хоче багато говорити про політику та про італійських політиків. Він рекомендує всім серйозність і вміння керувати успіхами моменту, які часто стають ефемерними. Наприкінці бесіди ще є час, щоб підвести підсумки змін у Церкві, виклику, якому він присвятив і присвятить максимум уваги.

«Я часто зустрічав дособорну ментальність, яка маскувалася під соборну. На таких континентах, як Латинська Америка та Африка, це було простіше. В Італії, мабуть, складніше. Але є добрі священики, добрі парафіяльні священики, добрі черниці, добрі миряни. Наприклад, одна з речей, яку я намагаюся зробити, щоб оновити Італійську Церкву, — це не надто часто змінювати єпископів. Кардинал Гантін казав, що єпископ є дружиною Церкви, кожен єпископ є дружиною Церкви на все життя. Коли є така звичка, це добре. Тому я намагаюся номінувати священиків, як це було в Генуї, Турині, Калабрії. Я вірю, що саме це є оновленням Італійської Церкви. Тепер наступна Асамблея повинна буде обрати нового президента Єпископської конференції Італії, я намагаюся знайти того, хто хоче внести хороші зміни. Для мене важливо, щоб він був кардиналом, був авторитетним. І щоб він мав можливість обрати секретаря, якому він може сказати: я хочу працювати з цією людиною».

Остання думка стосується кардинала Мартіні, про якого Папа ще раз перечитав «ідеальну» статтю, присвячену подіям 11 вересня, про тероризм і війну. «Вона настільки актуальна, що я попросив переопублікувати її в Osservatore romano. Продовжуйте в газетах досліджувати дійсність, розповідати про неї. Це служіння країні, за що я завжди буду вам вдячний».

Переклад з італійської спеціально для РІСУ Тараса Курильця