Ірод-цар за Христом ганявся,

Він за ним дуже побивався.

На сідельці не вдержався,

З кобильчини він зірвався.

Та й упав на діл.

(Жартівлива колядка)

Ірод у вертепі – один із головних драматичних персонажів, антагоніст, який протистоїть новонародженому Месії. Він уособлює страх перед втратою влади, гординю, жорстокість і духовну сліпоту. Його поява на сцені створює напругу, контрастуючи з радістю Різдва.

У вертепній драмі Ірод не лише історичний цар, а символ зла, що діє через людські пристрасті. Саме він запускає трагічний ланцюг подій, який завершується “Різнею немовлят” – найжорстокішою сценою вертепу. За переказами, Ірод наказує вбити й власного сина, бо його гординя і страх за владу не має меж.

“Преокаянний”, “неситий”, “пребеззаконний мучитель стопекельний”, “кровопивця”, той, хто “смертю відриває дітей від грудей матерів” – український вертеп не жаліє епітетів для Ірода. Його образ – карикатура тирана, якого український народ не раз переосмислював, підставляючи замість біблійного Ірода сучасних деспотів. Бо часи змінюються, а тирани залишаються – тільки в інших іпостасях.

Суперечка Ірода зі Смертю нагадує середньовічний діалог душі з тілом. Чорт у деяких вертепах виступає як персоніфікація докорів сумління Ірода. У деяких вертепах смерть із чортом б’ються за душу Ірода, тіло ж його – нікому не потрібне.

В українських вертепах цей персонаж зображається у пишному одязі, що символізує земне багатство й велику владу. Парчевий кунтуш або пурпуровий фелон – одяг із дорогоцінної тканини вкриває Ірода. На голові – корона, у руках – меч або скіпетр. На початку ХХ ст. Ірод тримав у руках “яблуко” (дерев’яна куля, обклеєна жовтим, червоним і золотим папером) і “берло” (скіпетр) – народна іконографія класичних європейських королівських регалій.

Його рухи різкі, манера говорити владна й груба.

Фінал його історії – ганебна смерть, яка в багатьох вертепах є безпосереднім наслідком різні дітей:

“Із пропасті ада

Будеш ти знати,

Неповинні чада

Як убивати.”

Це не просто відплата, а містична моральна рівновага:

“Ось так беруть, ось так несуть

Розкішників світу!

Бо не можуть дати

Перед Богом одвіта.”

(Сокиринський вертеп, XVII ст.).