Блог Мирослава Мариновича_image

Блог Мирослава Мариновича

Іти туди, де Бог плаче

16 квітня, 19:10
Іти туди, де Бог плаче - фото 1

Отже, сценарій ХІІІ стояння цьогорічної Хресної дороги у римському Колізеї почасти змінили. Тепер у молитві не було вже «братів та сестер» і безособових бомб, які невідомо з чиєї волі чи прямого наказу «хотіли нищити», а були слова: «Перед обличчям смерті мовчання є красномовнішим від слів. Тож зупинімося в молитовній тиші, і нехай кожен у своєму серці помолиться за мир у всьому світі». Проте хрест таки тримали разом українка і росіянка, які вже давно не живуть у тих реаліях, в яких перебувають їхні співвітчизники по обидва боки лінії фронту, яка для багатьох стала лінією розмежування Добра і Зла.

Здається, можна було б вважати, що компроміс знайдено, і загалом треба вітати такий крок назустріч одне одному. Проте мене не полишає враження, що сценаристи пішли на ці зміни, виходячи з логіки політичного компромісу, хоч у душі залишилися при своїй думці. Тому і неспокій в душі залишається, бо притлумлені розбіжності можуть проявитися знову.

Справді, за останні дні буря у християнському світі була великою, а мова віри серйозно постраждала. Наші серця згіршені, а розум наш – збурений. Розуміємо, що стурбованими є й серця багатьох ватиканських достойників. Однак зараз надходить пасхальна пора: завтра Великдень святкують західні християни, через тиждень – православні та греко-католики. Наші погляди мають зосередитися на постаті Розп’ятого і Воскреслого, а душі – звільнитися від розбурханих пристрастей. Бо ми не збудуємо мир довкола нас, якщо не буде його в нашому серці.

Проте саме тому, що притлумлені розбіжності можуть проявитися знову, перед нами в майбутньому стоїть одне важливе завдання, з думкою про яке я й хотів би звернутися до Апостольського Нунція архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса. Наш спільний досвід проб і помилок, пристрастей та упокорення мав би лягти в одне цілісне послання Його Святості до вірних у всьому світі, в якому мова віри взяла б нарешті гору над мовою дипломатії. Це мав би бути текст, який витримає іспит сумління на могилах невинно убієнних, у серцях зґвалтованих і понівечених, у душах тих, хто «віддав життя своє за друзів своїх». Щоб його створити, треба було б «прийти туди, де Бог плаче» (о. Веренфрід Ваанстратен) і писати його разом з тими, «що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої» (Од. 7:14). Бо саме їм випало «пізнати глибину сатани» (Од. 2:24).

З нинішніх днів випробування віри ми всі як християни маємо вийти духовно сильнішими.

Останні новини

Вчора