Війна в Ізраїлі змусила подумати і переосмислити багато чого з того, що раніше здавалося неактуальним і далеким. Здавалося б, ну що нам до тої війни, окрім земляків, котрі виїхали на Землю Обітовану. І можливого зменшення військової, фінансової та гуманітарної допомоги від США та інших союзників.

Проте це не так. Зовсім не так.

Україна – батьківщина хасидизму. Тут його пуповина. Українці рідко про таке задумуються. А ось євреї про це знають і памʼятають. Саме в Україні жили і зростали плеяди ребе, цадиків чия мудрість і памʼять про котрих вшановується й нині, навіть через cтоліття після їхньої смерті.

Про таке відомо не лише євреям, але і їхнім ворогам.

За дивною примхою історії саме на наших теренах за часів СРСР, і навіть на початку Незалежності навчалися студенти – араби , в т.ч. палестинці, серед них були і мусульмани і християни. Ніхто не може напевно стверджувати ким вони стали і де зараз мешкають. Але в них залишилися в Україні друзі, знайомі, родичі. Так, саме родичі, адже чимало українок вийшли заміж за тих студентів. А дехто навіть повернувся в Україну, та ще й за рахунок нашої держави.

Є реальна загроза як для синагог, так і для мечетей, як для єврейської так і для мусульманської спільнот. Терористи не пожаліють навіть одновірців, лишень аби розпочати міжрелігійну війну в Україні.

А чи готові до таких подій органи влади? Сумнівно. Дуже сумнівно. Щоб бути готовими потрібно мати інформацію,а для цього потрібно знати реальний стан справ в релігійних громадах та етнічних спільнотах. Тобто саме те, чого не має. Адже моніторингу релігійної ситуації на місця майже не має. Відповідно не має і аналітики, і пропозицій що потрібно зробити аби запобігти загрозам. Реальним і фейковим.

Мусульманський напрямок ніколи не був пріоритетним в підрозділах у справах релігій на місцях, та й в центральному апараті в Києві. Виняток становили лише Крим і Донецьк. Без живих контактів в досить закритому середовищі мусульман, здобути бодай крихту інформації не можливо. Можна спробувати спихнути все на спецслужби, але в них вистачає й інших клопотів. Та й не варто звалювати всю роботу на інших, якщо можеш виконати її сам.

Антисеміти в Україні за вчинені злочини ніколи не отримували жорстких покарань. Що дало можливість таким особам відчути свою вседозволеність.

Ось і маємо підгрунття для міжрелігійних провокацій як мінімум, і для міжрелігійної війни як максимум. А ще сюди можуть долучитися радикали з УПЦ МП, провокатори з числа агентури рашистських спецслужб. І як тоді діяти, як реагувати? Самих лише вітчизняних спецслужб не вистачить. Під час повномасштабної війни, нам ще не вистачало релігійної війни в тилу. А таке може статися. На жаль.

І що тоді? Знову жалітися, що хтось недогледів, хтось недопрацював? Час почати повноцінну роботу в режимі 24/7. Без вихідних і розгойдувань. Не очікуючи вказівок з Києва, чи коли грім загуркотить. Час працювати і брати відповідальність на себе.