В середовищі протестантів все частіше лунає одна теза. З тими чи іншими варіаціями вона звучить так: "Ми не можемо воювати (брати участь) у нинішній війні, бо ми віруючі. Це не наша війна." Як написало одне створіння "... сучасна війна це "гра" між людьми. То чому ми, Божий народ, повинні відстоювати чиюсь сторону?"

Цей коментар було розміщено в телеграм-каналі однієї мегапопулярної євангельської церкви. І його ніхто не банив, не видаляв.

То виходить що керівництво церкви поділяє таку точку зору? Складне запитання. Адже на загал говориться інше.

Втім, така ситуація не лише зі згаданою церквою. Прилюдно: потрібно боротися з ворогом, допомагати ЗСУ, любити Україну, донатити бойовим підрозділам і волонтерам. Всередині церков, у вузькому колі ‒ репетування про альтернативну невійськову службу, про те що віруючих, догматика церков яких не передбачає носіння зброї не можна мобілізувати. Це як? Роздвоєння особистостей чи лукавство? Практика коли на великий загал говориться одне, а на вузький загал інше, не нова для українських християн. До того ж різних деномінацій.

Виходить, що одні повинні воювати, а інші ховатися за їхніми спинами та прикриватися своїми доктринами? А нічого, що в тій-таки раші прикривають церкви лише за саму належність до певної деномінації?! А нічого, що ті варвари знищили храмів в Україні вже чи не більше ніж радянські комуністи?! А нічого, що в окупованих українських містах і селах російські орки вбивали і вбивають лише за те, що люди ходили / ходять до українських церков, за те, що віруючі, за те, що українці?!

Скажіть чесно ‒ боюсь. І таку відвертість всі зрозуміють. І не треба буде лукавити і прикриватися нібито християнськими цінностями.