Календарі, літочислення і дата народження Ісуса Христа (1)

Я добре знаю, що таке час; але в мене нічого не виходить, коли я беруся пояснювати сутність часу іншим.
Блаженний Августин, єпископ Гіппонський (354-430 рр.)

Час — всезагальне та всеохоплююче явище дійсності. Ніщо ані в матеріальному, ані в духовному світі не існує поза часом. Все відбувається в часі. Все змінюється, приходить і відходить, — один час вічний. Разом з тим час не стоїть на місці, а невпинно... тече, іде, біжить — від минулого до сучасного і майбутнього. Як сказав давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (540-483 рр. до н. е.): «Все тече, все змінюється». В часі є лише тепер, зараз. Минуле було колись у тепер, але незворотню відійшло, зараз його немає. Майбутнього ще немає, але воно неодмінно прийде й існуватиме як «зараз». Отак через тепер, зараз і перетікає вічність часу. Таким чином, все у світі й ми з вами, як поетично висловився Борис Пастернак, заручники вічності в полоні сучасності [1].

Час — одне з найважливіших і значущих явищ світу. Не випадково протягом віків найвидатніші уми людства плідно трудилися над вирішенням невичерпних проблем часу й досягли феноменальних успіхів. Останнім з них є з’ясування фізичних засад часу і його найменшої, якщо можна так висловитися, частинки. Встановлено, що природа часу зумовлена законом ентропії, згідно з якою відбувається процес «вирівнювання» (розпорошення, розсіювання) енергії, температури Всесвіту. Час необоротний тому, що необоротним є перетікання температури — лише від теплого до холодного й ніколи навпаки. Спираючись на досягнення в галузі квантової електроніки, вчені встановили найменшу частку, квант часу, що приблизно дорівнює одній стотрильярдній долі секунди [2]. Вони навіть навчилися «ловити» ці кванти секунд, сконструювавши найточніший у світі годинник.

Та попри визначні наукові досягнення в галузі вивчення природи часу, є тут і чимало нез’ясованих питань. Звернімося, зокрема, до нашого літочислення, підвищений інтерес до якого стимулюється закінченням другого тисячоліття й настанням третього. Тисячоліть від якої дати? На основі чого, коли, ким і яким чином відраховуються тисячоліття?..

ПОТРЕБА І ПРОБЛЕМИ ВИМІРЮВАННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ ЧАСУ

Видатний німецький вчений і філософ Емануїл Кант (1724-1804) вважав, що часу насправді об’єктивно не існує, що час — то лише притаманна людині здатність упорядковувати свій чуттєвий досвід, сприймати дії зовнішнього світу одне за одним. Насправді ж час — це об’єктивна реальність, що існує незалежно від людини та її відчуттів. Навіть рослини відчувають час і регулюють у його рамках цикли свого життя. Квітки деяких рослин закриваються і відкриваються в певні години доби. Згідно з порами року рослини регулюють свій ріст, запліднення та плодоносіння. Ще чутливіші до визначення часу тварини. Вони мають бути запліднені у строго визначений час, щоб народити та вигодувати своїх дітей у найбільш сприятливих умовах. Що ж стосується людини, то чим вищий рівень її розвитку, тим важливіше місце в її житті займає вирішення різнобічних проблем часу.

Ще в доісторичні часи, 10-15 тисяч років тому, людина помітила, що хоча час невпинно йде вперед, але події у ньому певним чином — ритмічно й періодично — повторюються. За відлік часу людина брала чи то якісь вражаючі природні події (коли був землетрус або коли з неба падали горошини льоду чи був потоп), чи то певні віхи в житті суспільства (коли хтось загинув на полюванні або народився якийсь відомий усім чоловік, або «як баба ще була дівкою»). Перший поділ часу стосувався доби з її двома частинами — днем і ніччю. Причому для відліку нічного часу ще на початку н. е. у народів Середземномор’я існував один вимір (ніч поділялася на три або чотири варти; у слов’ян — на перші, другі і треті півні), а для дня — інший: ранок, півдня, вечір; сніданок, обід, вечеря. На початку н. е. на території Римської імперії день уже ділився на 12 годин. У народів, що скотарювали у тропіках та субтропіках, випасаючи худобу ночами, відліком часу стали фази Місяця. З цими фазами пов’язані фізіологічні процеси у тварин-гомінідів та частково в людей (тічка, місячні, лунатизм).

Коли людина почала виходити за межі тропіків — ареалу свого зародження й зустрілася зі змінами пір року, їй знадобився не тільки добовий і місячний облік часу, а й облік за порами року. В субтропіках та в помірному кліматі люди помітили, що пори року пов’язані з висотою Сонця над горизонтом, а згодом — що й від положення Сонця серед зірок небозводу. Таким чином, небесні світила стали для людей своєрідним і дуже важливим годинником. По них визначали пори року й ворожили (стала формуватися астрологія), згодом почали вираховувати такий відтинок часу як рік. Небесні світила обожнювали, давали їм імена, якими деякі народи називали дні тижня. Стародавні люди знали небозвід набагато краще, ніж переважна більшість наших сучасників. Так, в Єгипті ще понад 4,3 тисячі років тому жерці за положенням Сонця та зірки Сіріус визначали за день-два розлив Нілу. 3,5 тисячі років тому в астрономічному каталозі єгиптян зоряне небо було поділене на частини й описане як сукупність 43 сузір’їв.

Традиція місячно-сонячного обрахування часу та умови «боротьби за виживання», за висловом Дарвіна, наштовхнули людей на думку узгодити відлік часу за фазами Місяця з розрахунком часу за положенням Сонця на небозводі. Проте сучасна наука довела, що таке узгодження у принципі неможливе. Рухи обох світил зумовлені багатьма чинниками, Земля навколо Сонця, а Місяць навколо Землі рухаються не по колу, а по еліпсу. Цей Рух гальмується взаємним тяжінням, до того ж змінюється залежно від змін орбіт руху, від орбіти руху Сонця в Галактиці... Наприклад, «шлях» між двома весняними рівноденнями в 1900 р. Сонце долало в середньому за 365,242196 дня; зараз — за 365,242190 дня, а в 2100 р. — лише за 365,242184 дня. Отже, через 200 років Сонце за рік прискорить свій рух на 0,000012 дня, або на 1,0368 секунди. З цього можна зробити висновок, що наша Земля неухильно «падає» на Сонце. Змінює свій рух і Місяць. Так, у 1900 р. від одного до другого нового місяця минало 29,530886 дня, зараз — 29,5305889, а в 2110 р. — 29,5305891. Отож за 200 років рух Місяця навколо Землі подовжиться на 0,0000005 дня, або на 0,0432 секунди. А це означає, що в далекому майбутньому Місяць або зависне над певним меридіаном Землі, або відірветься від Землі в космічний простір і стане самостійною планетою.

КАЛЕНДАРІ ТА ЛІТОЧИСЛЕННЯ НАРОДІВ СВІТУ

За 1400 років до нашого літочислення єгиптяни користувалися дуже близьким до нашого календарем, в якому рік поділявся на 12 місяців і складався з 365 днів та одного додаткового вихідного дня через кожні чотири роки. В Месопотамії [3] ще за 3-4 тисячі років до нашого літочислення на честь видимих і рухливих семи світил — Сонця, Місяця та п’яти планет: Меркурія, Венери, Марса, Юпітера і Сатурна — було названо дні, сукупністю яких вимірювали такий відтинок часу як тиждень.

Більший проміжок часу визначався за фазами місяця. З VIII ст. там було введено річний місячний календар, де відлік часу починався від дня літнього сонцестояння (21 червня). Самі роки у Вавилоні почали рахувати від часу правління знаменитого царя Набонасара (747-734 рр. до н. е.) [4].

У країнах Далекого Сходу — в Китаї, Японії, В’єтнамі тощо — існують свої календарі, де взято до уваги положення Сонця та Місяця. Новий рік у них розпочинається в лютому-березні під час «чорного Місяця», коли той знаходиться на прямій лінії між Сонцем і Землею, а тому й «не світиться». Кожен рік названо на честь тієї чи іншої тварини з врахуванням її кольору. 1999 рік з квітня місяця у країнах індуїзму та буддизму називатиметься роком Червоної кішки; в Китаї з лютого настав рік Сірого зайця. З поєднання різнобарвних тварин утворюється коло в 60 років, після завершення якого розпочинається новий цикл. В Японії та Китаї історичні відтинки часу називаються епохами того чи іншого імператора. Нині країни Далекого Сходу офіційно перейшли на християнський григоріанський календар, а стародавнім 60-річним циклом користуються в побуті та релігійних святах.

Американське плем’я майя має у вжитку одразу три календарі: довгий, релігійний і громадянський. Довгий календар розпочав відлік часу з моменту створення світу, 67 мільйонів років тому; його кінець, за віруваннями майя, настане 23 грудня 2012 р. Кожен період і день цього найдовшого у світі календаря має свою назву. Громадянський календар, за яким датуються суспільні події, складається з 584 днів (18 місяців і 20 днів). Це єдиний у світі календар, пов’язаний з положенням на небосхилі планети Венери. За релігійним календарем майя вшановують богів. Цей сонячно-місячний календар складається з 12 місяців. Між кінцем минулого й початком наступного року вставляється 4-6 днів для того, щоб розпочинати новий рік з молодого Місяця. Кожний місяць починається не з першого, а з нульового числа. Аналогічним був і піктографічний календар американського племені ацтеків.

Греки вели своє літочислення за кількістю олімпіад, починаючи з 776 р. до н. е. [5] Вони запозичили від єгиптян календарний рік з 365 днів, а від вавилонян — семиденний тиждень. Водночас намагаючись якось узгодити фази Місяця з положенням Сонця, вони створили 12-місячний річний календар. У 432 р. до н. е. афінський астроном Метон вирахував, що 19 років за Сонцем вміщають у себе 235 повних циклів Місяця («цикл Метона»). У 325 р. до н. е. грецький астроном Калліп уточнив, що 4 сонячних роки по 19 (4 х 19 = 76 років) вміщають 940 повних циклів Місяця. Пізніше його співвітчизник Гіппарх уточнив попередні підрахунки зв’язку фаз Місяця із сонячним роком. Згодом Діонісій Малий використав результати досліджень грецьких вчених для реформування календаря Римської імперії, що став основою нашого сучасного календаря.

КАЛЕНДАР РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Коли римляни вирушили за межі своєї країни, поклавши початок створенню світової Римської імперії, вони були відсталим у культурному відношенні народом. Календарний рік у них складався з 10 місяців по 36 днів і розпочинався з весняного рівнодення. Перший місяць, березень, вони назвали іменем бога війни Марса (martus); другий, квітень, — апрельом [6]; третій, травень, на честь богині Маї — маєм (maj); четвертий, червень, на честь богині Юнони, — іюнем (juny), а решту — порядковими числівниками: п’ятий (quntilius), шостий (sextilius), сьомий (septembrius), восьмий (оctembrius), дев’ятий (novembrius) і десятий (decembrius). Від римлян ці назви перейшли в усі сучасні германо-латинські мови. Відрахунок років почали із заснування міста Рима, що, як вони гадали, сталося в 754 р. до нашого літочислення. Між кінцем попереднього та початком наступного року йшло кілька позакалендарних днів, які відводилися для святкування [7] та розрахунків між боржниками. Урядовці Рима, що виконували функції жерців, оглошували початок і кінець офіційного року. Дуже скоро це «оголошення» стало прибутковою справою, бо могло з волі правителів-жерців прискорити або подовжити термін розрахунку по боргах. Щоб уникнути зловживань, наступник Ромула цар Нума Помлілій (715-673) увів між груднем і березнем два додаткові місяці по 30 днів — лютий (februarius) [8] і січень (januarius) [9]. Таким чином календарний рік став складатися з 12-ти місяців по 30 днів, а зайвих 5-6 днів залишалися для зимових свят.

У 46 р. до н. е. вчений грек Созіген переконав Гая Юлія Цезаря, що обіймав на той час посаду «Вічного диктатора» (Dictator in perpetuum), здійснити реформу календаря, привівши його у відповідність з сонячним роком. Созігенів календар, де не було взято до уваги фази Місяця, мав 365,25 днів на рік (що на 16 хвилин менше справжнього сонячного року). А тому в кожних трьох роках підряд було 365 днів, а на четвертий — для надолуження пропущених четвертин дня — 366. Диктатор прислухався до порад Созігена й рішуче перетрусив традиційний римський календар. Він переставив січень і лютий на ті місця, які вони займають і зараз. Виходячи з державних міркувань, Цезар оголосив, що Рим було засновано 1 січня, а тому переніс святкування Нового року з 1 березня на 1 січня. Згідно з порами року він поділив рік на 4 рівних квартали по 91 дню. Для наповнення року 365 днями Цезар додав до кожного з непарних місяців (3, 5, 7, 9 і 11-й) один день, і в них стало по 31 дню. А кожного четвертого року після 6 лютого вставлявся один додатковий день, названий двічішостим (bis-sехtus) [10]. На завершення Юлій Цезар перейменував п’ятий місяць, квінтілій, — місяць свого народження — в юлій. Календар запровадили в дію 1 січня 709 р. від заснування Рима; за нашим літочисленням то було 1 січня 45 р. до н. е.

Після смерті Юлія Цезаря оголошення нового року залишилося в руках офіційних жерців. Вони не вчиталися в календарний декрет Цезаря й оголошували високосним кожний третій, а не четвертий рік. Таким чином за 36 років календар забіг вперед на 3 дні.

Щоб позбутися похибки, імператор Август у 9 р. до н. е. наказав 12 років не призначати високосних. Принагідно його величність погодився, аби шостий місяць календаря, секстілій, відтепер називався августом. А щоб август був нічим не гірший від липня (місяця Юлія Цезаря), то від лютого (февралія) забрали спочатку один день для серпня (августа), а потім ще один — для січня, місяця римського міського бога Януарія. Ось так лютий залишився з 28 днями, лише у високосний рік йому додавали двічі шосте число [11].

За цим календарем закріпилася назва юліанського. У Римській імперії та в усіх християнізованих країнах він діяв до кінця XVI ст., а в царській Росії — до 1918 р. Ряд православних церков, у тому числі в Україні, й досі користуються юліанським календарем.

Календар Юлія Цезаря не знав семиденного тижня. Середина кожного місяця, 15 число, називалося в ньому ідою. Дні першої половини місяця визначали числом днів до іди. Наприклад: третій день до березневих ід чи одинадцять днів до жовтневих ід. Перше число місяця називалося календою [12]. Після ід дні місяця називалися числом днів до чергової календи [13]. Так, Гая Юлія Цезаря було вбито в 708 р. у день березневих (мартовських) ід, тобто 15 березня 44 р. до н. е. Особливо шанували в Римі 9-ті числа кожного місяця — нони.

Іди, календи й нони були в римлян днями відпочинку та святкувань. З кінця І ст. в Римській імперії було запроваджено календарний тиждень і дано назви семи дням. У 274 р. імператор Авреліан (270-275) оголосив неділю (день бога Сонця) єдиним і загальним для всієї імперії святковим днем. З юліанського календаря іди, нони й календи було вилучено.

Закінчення в наступному номері

ПРИМІТКИ

1 Він писав:
Не спи, не спи, художник,
Не предавайся сну, —
Ты вечности заложник
У времени в плену.
2 Квант часу дорівнює 0,000 000 000 000 01 секунди.
3 Грецьке слово «Месопотамія» дослівно означає «Міжріччя», край між двома річками — Тігром і Євфратом. Саме там за 3-4 тисячі років до н. е. утворилися найдавніші держави, спочатку Ур, а потім Урук, Лагаш, Ассірія, Вавилон. За описами Біблії, у верхів’ї Тігра і Євфрата Бог створив для Адама і Єви рай. На території Месопотамії знаходиться сучасний Ірак.
4 «Ера Набонасара» серед населення Месопотамії була у вжитку аж до VI ст. н. е. А запроваджений у ній поділ року на 12 місяців по 30-29 днів і досі зберігається в мусульман. Правда, з V ст. до н. е. вавилонський календар розірвав свої зв’язки з літнім сонцестоянням і став рахуватися лише з фазами Місяця. Перше число кожного з 12 місяців року настає в час нового місяця. Таким чином, вавилонський і сучасний мусульманський рік має 354 дні, тобто на 11-12 днів коротший нашого, григоріанського року.
5 Олімпіада — святкування та спортивні змагання на честь бога Зевса, який, згідно з віруваннями греків, жив на горі Олімп. Олімпіади проводилися раз на чотири роки, а в календарі позначалися як Перша... Десята... Двадцята... Двадцять восьма. У 394 р. на вимогу християнської церкви Олімпіади було заборонено, й відповідне літочислення вийшло з ужитку.
6 Латинське слово «арrelius» означає «розкриття», «початок проростання».
7 Від римлян до християнських народів перейшов звичай святкувати кілька днів кінець минулого й початок наступного року. До цих днів християнська церква згодом прив’язала відзначення народження (25 грудня) та охрещення (6 січня) Ісуса Христа. Цей святковий період віруючі православної і католицької церков тепер називають зимовими святками.
8 Латинське слово «februarus» означало «остаточний (повний) розрахунок», «розплата», «викуплення».
9 Місяць названо на честь дволикого бога Януарія, який виходив зі свого храму, коли римські воїни вирушали в похід, сідав на ворота Рима й пильно дивився водночас на дві сторони, оберігаючи місто від раптових нападників та стежачи за поведінкою самих римлян й особливо римлянок. Після закінчення військової кампанії бог Януарій повертався у свій храм, і двері зачинялися. Звичай відчиняти в час війни й зачиняти в час миру двері храму Януарія зберігався в Римі аж до 410 р., — допоки його не захопили й не пограбували варвари на чолі з королем вестготів Алларіхом.
10 Від латинського слова «біссектус» походить наша назва року — «високосний».
1 Лише значно пізніше, у 1582 р., папа Григорій XIII своїм декретом ліквідував «bis-sectus», замінивши його 29 числом, що додавалося до місяця лютого у високосний рік.
12 Назва цього дня за змістом пов’язана зі словом «календар».
13 Такий рахунок і назви днів не були звичні для всього розмаїтого греко-римського світу. Звідси стосовно тих подій, які мають настати через довгий час або ніколи, говорили, що їх можна чекати «аd greakas саlendas» — до грецьких календ. У грецькому календарі календ не було.

Людина і світ. — 1999. — № 2. — С.34-38

Євграф ДУЛУМАН,

доктор філософських наук, кандидат богослов’я