Караїмство

„Караїми”, у ширшому значенні цього слова, з`явилися у Вавилонії у VIII ст. як секта юдаїзму. Засновник, Анан бен-Давид, пропагував відкинути Талмуд (коментарі законовчителів до ТаНаХу), що укладався у Вавилоні протягом VІ ст. Послідовники Анана називали себе „ананіти”, за ім’ям лідера, згодом у вжиток увійшли терміни „бней мікра” – „сини писання” та „караїми” – „ті, хто читає”.

У XIII ст. з’являються перші згадки про караїмів у Криму, у зв’язку із заснуванням кенаси (молитовного будинку караїмів) у Кафі (суч. Феодосії). Центром кримських караїмів стає у Середньовіччі місто Мангуп, а з XV ст. – Чуфут-Кале (інша назва — Джуфут-Кале). Саме кримські караїми на запрошення короля Данила Галицького селяться у XIII ст. в Галичі та Луцьку, а 1397 року 370 караїмських родин на запрошення князя Вітовта переселяються до його резиденції в Троках (суч. Трокай) під Вільном, де виконували обов’язки особистої охорони великих литовських князів.

Найбільшою караїмською общиною у Середньовіччі була кримська, яка підтримувала зв’язки з караїмськими центрами у Литві та Польщі. Саме у Криму жив Гахан – виборний духовний лідер караїмів. Караїми східної Європи розмовляли караїмською мовою, близькою до кримськотатарської. У богослужіннях до ХХ ст. вживалась давньоєврейська. Караїмство визнає Ісуса і Мугамеда як пророків, священною книгою є ТаНаХ – єврейський Старий Завіт (книги Тори, Пророків, Писань).

Сусідство з мусульманами і християнами вплинуло на культ караїмів – у кримських караїмів вживаються молитовні килимки, а у виданому у Вільні молитовнику вміщено караїмський переклад молитви „Отче Наш”. Караїмство має суттєві розбіжності з ортодоксальним юдаїзмом і у святкуванні свят – караїми не святкують Хануку, Йом-кіпур у них відбувається в інший день, у суботу караїми сидять вдома без світла і можуть вийти хіба-що в кенасу. Караїми не практикують навернень у свою віру, однак, у ХХ столітті караїмство, як основу свого віросповідання, прийняла російська секта суботників (Поволжя).

На сьогодні найбільша караїмська община знаходиться в Ізраїлі – там проживає близько 20 тис. караїмів. Крім колишніх мешканців Східної Європи, до Ізраїлю перебрались арабомовні караїми з Єгипту та караїми-романіоти із Стамбулу. В самому Єрусалимі караїмська община існувала з Середньовіччя – саме караїмський рабин Савл бен-Мацліах у Х ст. вперше заговорив про повернення євреїв до Святої Землі. Загалом, караїми добре почуваються у Ізраїлі, у них є свої кенаси, вони без проблем отримують громадянство. Однак, є складності: якщо шлюб укладений за караїмським правом визнається рабинами-ортодоксами, то розлучення – ні. Община караїмів не має, на відміну від, наприклад, самаритян, офіційного статусу, а, отже, приписи внутрішньообщинного суду можуть бути оскаржені у єврейському світському. Існує Міжнародний Караїмський Рух, голосом якого є Радіо „Езра”.

Багато кримських караїмів не визнає себе частиною єврейського народу. Ще у Російській імперії караїми, наголошуючи на своїй відмінності від юдеїв-талмудистів, здобули для себе окремий привілейований статус: на них не розповсюджувалось антиєврейське законодавство, у 1863 р. вони були зрівняні у правах з рештою громадян імперії. Останній гахан, обраний на території колишньої Російської імперії, відомий тюрколог Сергій Шапшал, в період між світовими війнами висунув теорію, згідно з якою караїми є нащадками середньовічних хазар, а, отже, не мають нічого спільного з євреями. У роки Другої світової війни ця теорія врятувала караїмів від винищення нацистами. Теперішні керівники караїмської общини Криму зробили цю теорію, яка не підтверджується частиною науковців, основою караїмської національної ідентичності. Заяви таких керівників, зокрема голови Асоціації кримських караїмів „Кримкарайлар” В. Ормелі, викликають негативну реакцію у Ізраїлі та у єврейській громаді України. Зокрема, пропонується викреслити караїмів з списку тих етноконфесійних спільнот, які мають право на повернення до Ізраїлю.

Зараз на території України проживає трохи більше 800 караїмів, у тому числі 671 особа у Криму (за даними 2001 р., хоча ще 1989 року їх було тут 1404). Найбільше караїмів у Сімферополі та Бахчисараї – по 260 у кожному з міст. 1999 р. караїмам передано храм-кенасу у Євпаторії. На вересень 2005 р. планується урочисте відкриття головної євпаторійської кенаси. На її ремонт державними органами виділено 1 млн. 247 тис. грн. Тоді ж, у рамках Дня караїмської культури, буде відсв’ятковано її 200-річчя. Вирішується питання про повернення караїмам будівлі кенаси у Сімферополі, у якій зараз працює редакція Державної телерадіокомпанії „Крим”. Усього караїми претендують на приміщення 7 кенас у Криму.

В інших містах України залишились лише сліди караїмів – наприклад, прекрасна будівля кенаси у Києві, на вулиці Ярославів Вал, споруджена за проектом В. Городецького у 1902 р. (з 1981 р. тут Будинок актора). Від найдавніших караїмських общин на території України залишилось ще менше – кенаса у Галичі була зруйнована ще 1985 року, на сьогодні у місті проживає лише п’ятеро караїмів. Порівняно добре збереглось лише давнє кладовище, нещодавно відновлене.

Останнє поновлення сторінки здійснено 11.03.2005

Підготував Максим Мартин