Католицький храм, який допомагали будувати євреї

Ця святиня розташовується у мікрорайоні Садгора. Колись це було окреме поселення, у 1965 році приєднане до Чернівців. Садгора добре знана у світі як центр хасидизму, саме тут жив цадик. Але католики впродовж дві сотні років вписували і свою історію у життя Садгори.

Нині римо-католицька громада тут більша, ніж була колись. І її життя активно розвивається: все більше чернівчан і туристів приїжджають подивитися на цей храм, взимку сюди йдуть побачити гарний вертеп, який складається з фігур у людський зріст. До речі, фігурки тварин з цього вертепу впродовж року стоять на парафіяльному подвір’ї, і навіть малим дітям тут завжди цікаво.

До свого ювілею парафіяни з настоятелем, на жаль, не встигли завершити повністю зовнішню реконструкцію святині. Але новий і просторий парафіяльний будинок, нова вежа з годинником, внутрішній ремонт і опалення – це те, чим можна справді гордитися у 200-у річницю храму.

“Колись Садгору називали Юдейським Ватиканом на Пруті, — зазначив у проповіді під час урочистої Святої Меси єпископ зі Львова Леон Малий. – Тут жило багато євреїв. І цей храм теж допомагали будувати євреї. А таке мало де знайдеш”.

Наступного року римо-католицька громада Садгори відзначатиме 25-річчя з часу поверненням їм святтні. Але, на жаль, відновити все, як було колись не вдасться… Бо колишній парафіяльний будинок ліворуч храму – вже давно у приватній власності. А у колишньому Польському домі, що неподалік костелу і де колись дітей вчили релігії – нині школа №37.

— Коли я почала ходити до цього храму, — розповідає парафіянка костелу Людмила Слободян, — а це був 1998 рік, тут все виглядало так: паркану навколо храму не було, тут росли дерева, паслися кури і кози… А люди протоптали собі через подвір’я стежку, аби не обходити навколо. Колись у костелі був склад солі. А згодом – це те, що я вже пам’ятаю, там приймали пляшки. Коли відбудовували храм, то вже все було втрачено, в тому числі розписи. Тому всередині зроблена лише побілка. А свого часу костел був весь у фресках. Наприклад, в центральній частині святині була фреска Святого Сімейства. Розповідали, що коли робили побілку, то довго не могли замалювати коричневий плащ Святого Йосифа, він все проступав… При вході до костелу була фреска Матері Божої Цариці. А біля хорів – два ангели з музичними інструментами. Там, де нині школа №37, був Польський дім. На фронтальній частині будівлі можна було бачити фреску Матері Божої Ченстоховської.

До того часу, як більше десяти років тому Садгірська парафія отримала свого настоятеля, священики сюди доїжджали – ті, які працювали у костелі Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях. Саме вони і починали потроху відбудовувати храм.

— Перше, що було зроблено, — продовжує парафіянка, — це перекрито дах А вже у 2005 році почалося будівництов парафіяльного будинку. Зараз він має три поверхи, в ньому – ошатні і просторі кімнати.

— Коли ми відзначаємо наше парафіяльне свято, то другого дня завджи збираємося всією громадою тут, запрошуємо старших людей. Наш настоятель отець Кшиштоф Сапалський зробив дуже багато для храму.

— Все, що зроблено за останні 15 років – його заслуга. В тому числі – утеплення храму. Взимку нам тепло: підлога з обігрівом, є батареї.

За 25 років, що храм знову почав діяти, тут вже були і хрестини, і вінчання, і похорони. Навіть відзначали два золоті ювілеї шлюбу парафіян. Зовсім недавно на парафії почала працювати із дітками сестра-урсулянка. А загалом третій поверх парафіяльного будинку облаштований саме для життя і праці кількох сестер тут, у Садгорі.

— Костел Святого Архангела Михаїла у Садгорі був побудований у 1815 році, — розповідає архівіст Марія Никирса. — Відомий австрійський дослідник Йоганн Полек в одній зі своїх праць зазначав, що на початок 1786-го у Садаґурі було 37 родин римо-католиків, загалом 157 осіб. Святу Месу здійснювали військові капелани, які підпорядковувалися Львівському військовому настоятелю. Першим римо-католицьким священиком у Садаґурі був Маріус Межна. До появи костелу на його місці була каплиця, збудована із залишеної турками дерев’яної споруди. Питаннями будівництва займалися із 1805 року. Землевласник Садаґури Теодор Мустаца надав безкоштовно земельну. До справи будівництва храму долучилися і євреї: Зендель Ебенер, Єхель Шнайдер, Мошко Вайсгер та інші. Навесні 1814 року будівництво завершили (храм мав 110 квадратних метрів). У 1815-му відбулося освячення. У 1816 році розпочалося будівництво будинку священика та необхідних для існування парафії прибудов.

Як свідчать історичні джерела, кількість парафіян зростала з року в рік, оскільки у 1887-му неподалік було споруджено кавалерійські казарми. На службу приходило багато солдат, вмістити всіх храм уже не міг. Парафіяни звернулися до Буковинської крайової управи про надання дозволу на розширення святині. Храм розширили, він був відкритий в австрійські, румунські і навіть радянські часи. Кількість римо-католицків у Садгорі зменшилася з часу, коли поляки виїхали звідси.

А вже у 1962 році, згідно з рішенням виконавчого комітету Чернівецької обласної ради про зняття з реєстрації товариства римо-католицького костелу м. Садгора, храм у Садгорі перестав діяти, а у споруді костелу розташували продуктовий склад…

Парафіянка храму Михайліна Глазер зазвичай приходить до храму задовго до Меси – просто посидіти тут, як колись у часи її дитинства прибігала до улюбленого храму зі школи. Жінка пригадує, що коли костел закрили, вона жодного разу не проходила повз нього, завжди обминала це місце. Адже бачити у святині склад – для неї було надто боляче...

— Колись у нашому храмі було аж п’ять вівтарів, — пригадує пані Глазер. — Святого Антонія, Розіп’ятого Ісуса, ближче до виходу з костелу по боках – вівтарі Святої Родини (біля нього хрестили дітей) і Святого Андрія. Десь у 1938 році для постійної праці саме у Садгорі нам прислали отця з Познаня Генріха Панковського. Саме він готував мене до першого причастя. Ми навіть екзамен у нього здавали. Як і у школі, бо я вчилася у школі у Польському домі і там отець викладав релігію. А коли закрили Польський дім, я пішла до румунської школи у Садгорі. Коли у 1940-му прийшли совєти, то школу закрили, вчителі виїхали. Потім, коли вони відійшли і прийшли румуни, то школу вже так і не відкрили. У 1941 році, коли совєти відходили, вони арештовували людей – кого як багача, кого за політику , і забрали нашого отця. До Росії вони йшли пішки, їх вели за Дністер. А якоїсь хвилини отець попросив відлучитися, і вони про нього забули і рушили без нього. Він залишився під Хотином, заховався десь там. Його знайшла одна жінка, як виявилося – полька, і переховувала його. І однієї ночі він знову повернувся у Садгору, працював тут до 1945 року, а коли поляки виїжджади, то виїхав і він. Святі Меси відправляв у нас Франц Краєвський – настоятель костелу Воздвиження. Потім його, можна так сказати, майже вигнали звідси, парафіяльну будівлю забрали. Але ми сходилися до храму щонеділі, співали. Це були 50-і роки. А забрали у нас костел у 1962 році. Нас попередили: мовляв, ще одну неділю ви можете сходитися, а вже потім ключі від храму треба здати.

За той час, що у приміщенні святині діяв склад, внутрішнє оздоблення втратилося повністю. Збереглася лише підлога зі старої австрійської плитки. Зникли дзвони, згодом люди впізнали їх у музеї під відкритим небом. За свідченням старожилів, розписи храму були зроблені у біло-сірих тонах. Вівтар і дубові лавки спалили: матеріалом опалювали сусідню школу… Знищили у храмі все, орган і вікна розбили.

— Коли відібрали костел, я повз нього більше не могла ходити, — зізнається пані Михайліна. —. Я дуже любила костел. На перерві у школі бігала і сідала на лавку біля костела. Там колись була і капличка перед храмом, яка постійно була відкрита.

В часи, коли костел Святого Архангела Михаїла був зачинений, парафіяни ходили у центр Чернівців, в костел Воздвиження Всечесного Хреста – спочатку пішки (хоч це і далеко), згодом їздили маршрутками. Зараз у свята на Месах у Садгорі є до 150 людей. Це більше, ніж було колись. Але коли тут, у Садгорі, з травня по жовтень 13-го числа за інціціативи настоятеля отця Кшиштофа почали відбуватися богослужіння перед фігурою Матері Божої Фатімської – Фатімські чування, сюди приходить ще більше людей – і римо-католиків, і греко-католиків.

А у жовтні вшанування Фатімської Богородиці звершується вечірньою процесією вулицями Садгори – від костелу Архангела Михаїла до греко-католицької церкви Покрови Пресвятої Богородиці. І це свідчення того, що садгірська парафія — жива. А головне, тамтешні римо-католики і надалі дружньо співіснують із іншими релігійними громадами.

Фото автора