Від знайомих священиків, які нині балотуються у ради різних рівнів мені доводилось чути, що роблять вони це виключно з метою очищення політики від аморальності, бруду та задля відстоювання церковних інтерсів. Масовий хрестовий похід кліру в політику прикривають благими намірами. Ні формально, ні морально заборонити служителям церкви участь в політичних процесах не можна. На перший погляд.

Від знайомих священиків, які нині балотуються у ради різних рівнів мені доводилось чути, що роблять вони це виключно з метою очищення політики від аморальності, бруду та задля відстоювання церковних інтерсів. Масовий хрестовий похід кліру в політику прикривають благими намірами. Ні формально, ні морально заборонити служителям церкви участь в політичних процесах не можна. На перший погляд.

Священик як громадянин має право брати участь у виборах, бути депутатом сільської, районної чи іншої ради. Наше законодавство це дозволяє, хоча чітко забороняє релігійним організаціям участь в політичній діяльності, висування кандидатів чи їх фінансування.  Тому в списках ми і не зустрічаємо протоієрея, архимандрита, єпископа такого-то, а виключно громадянина N. Згідно закону священик має уособлювати виключно себе, а не свою громаду чи тим паче релігійну організацію. Конфесія та її представники не повинні претендувати на представництво в органах влади. На ділі масовий похід кліриків у владу в списках партій та по мажоритарних округах свідчить про зовсім інше. В сільській місцевості, особливо на заході України постать священика значно помітніша та авторитетніша, аніж роль та значення будь-якого політика місцевого та й державного значення. В партіях це розуміють і тому активно залучають церковників. Розуміють це і клірики, які не проти отримати з цього свої дивіденти. Більшість отців, які потраплять в ради -  списочники, вони здебільшого в перших п'ятірках. По мажоритарці клірик може пройти хіба що в сільську, максимум в районну раду. Місцеві чиновники та князьки більшого їм не дозволять. Панотців брали ж бо в списки не для того, щоб вони висловлювали свою особисту, громадянську позицію і не для лобіювання інтересів їх конфесій.  Брали виключно  з тією ж метою, що й свого часу артистів, спортсменів, космонавтів. За ради справедливості слід зазанчити, що отці інколи є щирими в поглядах та справжніми прихильниками своїх партій.

І все ж, розуміючи свою роль маріонетки священики йдуть в депутати. Їх мета – забезпечення власних інтересів та інтересів своєї громади, конфесії. Мета цілком зрозуміла, особливо в час, коли, наприклад, виділення земельних ділянок, будівництво культових  споруд, дозволів на проведення різного роду релігійних заходів, присутність у школі та війську на місцях залежить від прихильності до тієї чи іншої конфесії з боку влади. Партії ж прагнуть лише залучити більшу кількість виборців за допомогою давно перевіреної  технології -- слово та авторитет священика. Якщо раніше доводилось за це розраховуватись фінансово, матеріально, допомагати в будівництві храмів, а то й просто скласти пожертву, то нині інші часи. Для чого платити більше?! Досить лише включити у список потрібну людину і голосів буде не менше, бо ж сам списочник, в нашому випадку пастир кровно зацікавлений у тому, щоб пройти в раду.

Прикро, що пастирі церкви, церковні ієрархи будуть тепер мати політичних поводирів. Уявіть ситуацію, коли депутат в рясі від Батьківщини, який напередодні виборів давав на Біблії клятву на вірність цій партії в чомусь не погодиться з партійним керівництвом. Що робити, ставати священиком-клятвопорушником? А як священик-партієць від Партії регіонів буде зі своїми парафіяними — прихильниками, скажімо, "Свободи"дотримуватись слів ап. Павла: "Коли можливо, якщо це залежить від вас, — живіть у мирі зо всіма людьми"? Слідуватиме словам біблейським чи рішенню фракції? Починаючи з Верховної ради ми бачимо яким саме методам віддають перевагу під час сесійних баталій народні обранці. Думаю, що в багатьох радах присутність священиків різних конфесій ще й від різних партій зовсім не сприятиме суспільному та конфесійному миру. Депутатський запал та трибуну священик цілком може перенести на проповідь з амвону. І дуже сумніваюсь, що буде навпаки.

Основні партії та конфесії антагоністи. З одного боку – Партія регіонів та Московський патріархат, з іншого "Батьківщина", "Свобода", "За Україну" та патріархат Київський. Конфесійна присутність у радах буде яскраво розфарбована за електоральною картою. Очевидно, що на заході країни більше представництво в радах буде належати депутатам-клірикам Київського патріархату, УГКЦ, УАПЦ,  на сході – УПЦ МП, в центрі невиключено, що слід очікувати міжконфесійний вінегрет. На прикладі Одеси та Криму ми бачимо, що окрім УПЦ МП отримати земельну ділянку, місце під будівництво іншим конфесіям практично неможливо. В найближчу каденцію місцевих рад ця тенденція збережеться, більше того, загостриться. На сході Московський патріархат відчув силу і блокуванням справа не обмежеться. Слід очікувати, що в центрі, як це було в Вінницькій області, на сході, півдні храми неугодних конфесій передаватимуть в лоно правильної, канонічної, бо саме вона сьогодні в фаворі. Подальша радикалізація та розподіл суспільства цілком можливий. Політикам це вдається не перший рік, дехто заробляє на цьому рейтинг  і нині, адже тут церковне питання, найболючіше з усіх, що може розколоти суспільство. Прикро, що самі церкви, в особі їх кліриків у цьому приймають найактивнішу участь з мовчазного благословення своїх предстоятелів та ієрархів. Невже ми ще не збагнули наскільки політика, особливо в Україні, здатна дескридитувати людину? Чи не бояться отці, що говорити доведеться одне, а робити інше; що обіцяного не зможуть виконати навіть в силу об'єктивних  обставин; що політична доцільність змусить їх бути кнопкодавами або статистами в сесійному залі? Невже те, що спостерігала вся країна в останні роки: політичні зради, безкінечні звинувачення одне одного, блокування, бійки, одним словом високоінтелектуальні політичні дискусії, все що робилось обранцями народу заради народу не переконало, не навчило  служителів престолу, що не там їх місце. Пройдуть роки і ті кого, оберуть, напевно отримають, виб'ють у владі якісь преференції. Але все-рівно пошкодують. Впевнений, якби була сувора заборона щодо участі священослужителів у виборах, вона б дотримувалась на усіх рівнях, від настоятеля сільської церкви до єпископа. Доки цього нема, отці заграють в політику. Люди в рясах на марші. В партійних колонах. Не під хоругвами - під партійними стягами.