Кірха по той бік Дністра: лютерани в Заліщиках

Який подорожній не милувався неймовірним краєвидом Заліщик в обіймах плеса Дністра! З давніх давен ця місцина зачаровує і притягує до себе увагу небайдужого до краси довкілля мандрівника. Недарма тут, як нині кажуть, «за Польщі» діяв відомий в ті часи курорт з численними віллами, пляжами, усіма атрибутами належно облаштованого відпочинкового містечка, котре дістало назву «Польська Рив’єра», «Польське Мерано». Дістатися сюди можна було залізницею з будь якого кінця Польщі. На відпочинку в Заліщиках бував навіть прем’єр Юзеф Пілсудський.

Сьогодні місцеве населення Заліщик – переважно українці, а колись на його вулицях можна було почути, окрім української, також польську, німецьку, румунську та інші мови, ідиш.

У хроніках Королівства Польського перша згадка про Заліщики позначена 1340 роком. З 1569 року місто належало до Подільського воєводства. З кінця XVII століття його власниками були шляхтичі, князі Понятовські. 1772 року після першого поділу Польщі Заліщики стали частиною монархії Габсбургів. З 1810 по 1815 роки – перебували в складі Російської імперії, а згодом знову – Австрії. Власне, нас наразі цікавить проміжок часу між XVII-XIX ст., тому цим і обмежимось.

Перенесімось подумки у Заліщики 1750 року. Тодішнім власником міста був князь Станіслав Понятовський (1676-1762), син котрого Станіслав Август Понятовський (1732-1798) став останнім королем Речі Посполитої. Станіслав Понятовський старший симпатизував шведам, був послідовником шведського короля лютеранина Карла ХІІ. Як емісара Карла ХІІ його відправили до Великої Порти переконати султана оголосити війну Росії. Станіслав Понятовський старший мабуть був знайомий з гетьманом Іваном Мазепою, бо в Полтавській битві він виступив на боці Карла ХІІ проти Петра І, супроводжував Карла ХІІ по поразці під Полтавою. Після передчасної смерті шведського короля він змінив політичні уподобання, однак не полишив симпатизувати «західнякам», зокрема німцям.

Близько 1750 року Станіслав Понятовський старший запросив (звісно ж, не без вигоди для себе) до Заліщиків німців лютеран – сілезьких ткачів. Їм місцина припала до душі. Невдовзі тут постало німецьке поселення Хінтервальден. 1754 року король Август ІІІ надав місту дозвіл на чотири ринки щорічно, а 1766 року воно отримало Магдебурзьке право.

У розвідці д-ра К.Волкера (Dr.K.Voelker) Die Anfängederevangelischen — Gemeinde zu Zaleszczyki in Galizien (Jahrbuch der Gesellschaft für die Geschichte des Protestantismus in Österreich. (Відень-Липськ 1909, річник XXX, ст.157— 174), підготовленій на підставі рукописної історії німецького лютеранського пастора Теодора Айcмана (T.Eismann) Geschichte der protestantischen Gemeinde in Zaleszczyki зазначається, що перша німецька лютеранська парафія в Галичині постала 1759 року саме в Заліщиках.

Коротку рецензію відомого українського мовознавця, етнографа, історика, фольклориста, журналіста, громадського діяча, видавця Зенона Кузелі на розвідку д-ра К.Волкера знаходимо у 101-му томі Записок НТШ за 1911 рік (книга І). Принагідно зауважимо, що Зенон Кузеля (1882-1952) є нашим земляком з Бережанщини, уродженцем села Поручин, абсольвентом Бережанської гімназії.

Традиційно, кожна німецька колонія облаштовувала свій релігійний побут, отож обов’язкове зведення кірхи і свобода віросповідання були однією з умов угоди сілезців зі Станіславом Понятовським. Залагодити цю річ виявилось ділом непростим, адже у тогочасній Польщі справа спорудження протестантських храмів натикалась на сильний спротив з боку Католицької Церкви. Канонічно ця територія підпорядковувалась Кам’янецькому (себто Кам’янець-Подільському) єпископу Адаму Станіславу Красинському (1714-1800) – запеклому противнику протестантизму.

На його вперте небажання надати сілезцям дозвіл на будівництво кірхи не могли подіяти навіть розпорядження самого польського короля! Відтак, Понятовському довелось шукати «обхідні шляхи». У пригоді став граф Рудольф фон Оттікер (Rudolf von Oettykier), власник сусіднього села Латач і суконної фабрики. Оттікер звернувся до молдавського господаря і за відповідну плату домовився з ним про спорудження лютеранської кірхи на його землях (тоді вони входили до складу Великої Порти) в селі Прилипчах (Prilipcze/Prileptsche) по той бік Дністра. Так у Прилипчах постала лютеранська кірха Святого Филипа. Колоністи жили «на два боки» – мешкали і працювали у Польщі, а до церкви ходили в Молдавію/Туреччину.

Вернімося ще раз до постаті згаданого вище лютеранського пастиря Теодора Айсмана, котрий надіслав допис про німецьку лютеранську парафію в Заліщиках львівському суперінтенданту Самуїлу Бредецькому (він перебував на цій посаді у 1808-1812 рр.) З 1805 року Т.Айсман очолював Заліщицький вікаріат, а з 1812 по 1842 рік був пастирем німецької лютеранської парафії у Києві, де й упокоївся 1846 року і був похований. А першим духівником лютеранської парафії в Заліщиках/Прилипчах був пастир Йоганн Якоб Шейдемантель (Johann Jakob Scheidemantel 1734-1777). Він прибув до Заліщик і Прилипчів 1760 року, згодом перебував там постійно з 1763 по 1766 рік. За якийсь час він опинився в Англії при дворі короля Георга III. Упокоївся 1777 року, похований на євангельському кладовищі в м.Лєшно (Польща).

Варті уваги деякі подробиці тодішнього релігійного побуту німецьких колоністів. «Задля доброго порядку і побожности», в неділю та церковні і державні свята таверни та корчми відвідувати суворо заборонялось, як і танці, розваги і азартні ігри (зокрема й шахи). Укладання угод купівлі продажу, контрактів з євреями в неділю було заборонено до другої години пополудні. Порушників штрафували. У дні, коли були дозволені танці і розваги, вони не повинні були тривати довше, ніж до 10 години вечора. Після вечірнього дзвінка школярам заборонялося вештатися алеями, парками, особливо гуртом, відвідувати громадські місця. За цим пильно стежили шкільні вчителі і наглядачі. Кілька разів на рік у парафіях виголошувались списки дітей та молоді віком від 9 до 20 років із зазначенням їхньої доброї чи поганої поведінки, старанності в катехізації тощо. Батьків закликали до християнського виховання дітей. Зверталась увага на прикрі випадки, пов’язані зі стріляниною з рушниць та пістолетів під час весілля та свят, Хрищень тощо. Усі пси мали бути замкнені або прикуті до ланцюга щонеділі і під час свят з 8 години ранку до 6 години вечора, аби вони не ганяли за людьми, зібраними довкола церкви і не набридали гавкотом. Свині не повинні були гасати в неділю вулицями. За дотриманням цих та інших вимог мав слідкувати спеціальний патруль.

Щоб полегшити становище колоністів в Заліщиках, граф Оттікер вивів з державної власності землі в Прилипчах. Однак в самих Заліщиках все ще діяли запроваджені заходи, котрі суттєво обмежували права протестантів. Ситуація змінилася з поділом Польщі 1772 року. 1774 року імператриця Марія Терезія (1717-1780) запровадила патент, який уможливлював колоністам зводити церковні будівлі, а 1781 року імператор Йосиф ІІ підписав «Указ про релігійну толерантність» (Tolerancpatent), котрий набув чинності в Галичині 10 листопада 1781 року. Згідно з ним свобода віросповідання поширювалась на християн некатоликів, що мешкали в коронних землях Габсбурзької монархії, включно з лютеранами, кальвіністами, православними.

Відтепер заліщицькі євангелики могли публічно звершувати відправи і молитви. Втім, події напередодні – напад турків на Заліщики 1769 року, чума 1770 року спричинилися до занепаду міста і погіршення становища колоністів. Внаслідок цього чимало німецьких родин почали повертатися додому, а ті, що залишилися, не могли утримувати власним коштом парафію та школу, то ж просили допомоги одновірців в Німеччині та Англії. Євангельським душпастирям навмисно чинили прикрощі та труднощі, спонукаючи їх залишити парафію і повертатись до Німеччини. З плином часу Австрійська імперія погодилась на подальші поступки конфесіям, відмінним від католицької, імператор підписав чергові укази про свободу віровизнання 1848 р. та 1861 р. Католицька Церква крок за кроком втрачала свій превілегійований стан, зокрема щодо реєстрацій шлюбів, Хрищень тощо. Станом на 1890 рік у місті мешкало 4513 євреїв, 799 поляків, 303 русинів (українців) та 110 німців.

Востаннє німецька громада в Заліщиках позначена на мапі німецьких колоній 1939 року. Друга світова війна остаточно змінила лице Заліщик і околиць. Село Прилипче нині належить до Заставнівського району Чернівецькій області. Так завершилась майже 200 літня історія заліщицьких німців лютеран.

Джерела:

1. Цифрова бібліотека Австрії.
2. Die Territoriale Entwicklung Der Verwaltung Und Der Gerichtsbarkeit In Galizien Und Lodomerien Von 1848 Bis 1918.
3. Dr.K.Voelker) Die Anfängederevangelischen - Gemeinde zu Zaleszczyki in Galizien (Jahrbuch der Gesellschaft für die Geschichte des Protestantismus in Österreich. Відень-Липськ 1909, річник XXX, ст.157-174.
4. Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, т.101, книга 1, рік 1911, ст.171.
5. Schematismus der griechisch-orientalischen Bukowinaer Dioecese 1847.
6. Die Deutschen Sledlungen in Galicien, 1939.
7. Działalność kolonizacyjna Marii Teresy i Józefa II w Galicji 1772-1790, 1938.
8. Ksiegi metrykalne gmin ewangelicko-augsburskiego i helweckiego wyznania, 1764-1939.
9. Die Evangelische Superintendentur A. B. Galizien war eine Diцzese der Evangelischen Kirche A. B. in Цsterreich, die von 1804 bis 1918 bestand.
10. Settlement and Place of Residence of the Germans in Galicia (the settlement from the 18th Century until 1939).
11. EDUARD KNEIFEL Geschichte der Evangelisch-Augsburgischen Kirche in Polen.
12. Gedenkbuch zur Erinnerung an die Einwanderung der Deutschen in Galizien vor 150 Jahren,herausgegeben vom Ausschuss der Gedenkfeier, Posen 1931.
13. Galizischer Domänen-Act Nr. 53 vom Jahre 1787, Fasc. 8.
14. Ansiedlungspatent Josephs II.vom 17.9.1781.