Кисилинська академія — одна з перших вищих шкіл

Зараз село Кисилин (інша назва — Киселин), що в Локачинському районі Волинської області, не належить до знаних населених пунктів України. Не примітне воно господарськими чи культурними здобутками. Будучи віддаленим від транспортних магістралей, Кисилин не став туристичним осередком. Хоч міг ним стати. Навіть сьогодні в селі зберігається старовинна Михайлівська церква, яка має оригінальну архітектурну композицію. Побудовано її ще 1777 р. Зберігаються тут і руїни колишнього католицького монастиря й костелу кармелітів, збудовані ще 1720 р.

Зараз у Кисилині мешкає близько трьохсот жителів. Хоч у другій половині 1960-х років тут жило в півтора разу більше людей. А сто років тому Кисилин вважався містечком, де мешкало понад тисячу людей. Чому так сталося, можна довго говорити. Були на це різні причини. Але особливо трагічними й немилосердними для села були події Другої світової війни.

Колишня слава Кисилина забута. А це ж було родове помістя шляхетської родини Киселів, які залишили визначні сліди в історії України. Цей рід, так вважають деякі дослідники, вів свій початок із часів Київської Русі, а його родоначальники були сподвижниками князя Володимира Святого. Можливо, Кисилин існував ще в давньоруський період, хоч перша про нього припадає на 1545 р.

Мало хто знає, що саме там у XVII ст. існувала одна з перших вищих шкіл на теренах України. Навіть довідники часто про це мовчать. Чому? Далеко не останню роль у цьому замовчуванні відіграє конфесійна заангажованість. Так, згадана місцева вища школа, Киселинська академія, належала не до православних чи католицьких, а протестантських шкіл. Її організували представники такого напрямку протестантизму, як социніанство. Зараз социніан обмаль. Тому, за великим рахунком, немає кому пропагувати їхній спадок, зокрема Киселинську академію. Хоча цей спадок, справді, є доволі цінним. Социніани в першій половині XVII ст. мали значне поширення на українських землях. Справили вони вплив і на українську релігійно-філософську та суспільну думку — социніанські ідеї простежуються у творах одного з перших викладачів філософії в Києво-Могилянській академії Інокентія Гізеля. Зрештою, социніани, вигнані з українських і польських земель, у другій половині XVII — на початку XVIIІ стст. суттєво вплинули на англійського філософа Джона Локка. Адептом социніанства був відомий англійський природодослідник Ісаак Ньютон. Шанували социніан також французькі просвітителі XVIIІ ст. Тому варто сказати декілька слів про цю течію та її ідеологію.

Засновником социніанства вважають італійського емігранта Фауста Социна (1539 — 1604), котрий знайшов притулок у Речі Посполитій. Звідси, власне, назва течії. Социніани, врешті-решт, прийшли до висновку, що розум стоїть над вірою. Вони відкинули основні християнські догмати, вважаючи їх «нерозумними», зокрема, догмати Трійці та боговтілення. Заперечували прихильники цього вчення також існування пекла, ідею первородного гріха тощо.

Велику увагу в їхній доктрині приділено питанням моралі. Социніани вважали, що не так важливо, яких вірувань дотримується людина, головне — щоб вона поводилася відповідно до євангельської моралі. При цьому наголошувалося на ідеї непротивлення злу насильством. Саме люди, які дотримуються євангельської моралі, з погляду социніан, і є «істинними християнами».

Одними з головних осередків цього руху стали землі Волині та Київщини. Социніанами були київський каштелян Роман Гойський та маршалок двору князя Василя-Костянтина Острозького Гавриїл Гойський. Прихильники социніанства навіть вважали князя Острозького своїм покровителем і таємним послідовником. Социніанський поет Еразм Отвіновський присвятив князеві польськомовні віршовані притчі.

Центром социніанського руху в Речі Посполитій на початку XVII ст. стало містечко Раків у Малій Польщі, неподалік міста Сандомира. Із 1600 до 1638 рр. тут відбувалися синоди (з’їзди) социніан, функціонувала школа, іменована Раківською академією. Серед учнів цього навчального закладу було чимало вихідців із України. У Ракові також працювала одна з найкращих друкарень того часу, яка належала Себастьянові Стернацькому. Із 1602 до 1638 рр. у ній побачили світ 246 книжок. Деякі з цих видань були розраховані на українських читачів, зокрема «Антапологія...» Геласія Діпліца, драматичний твір «Трагедія руська» — перше відоме видання, надруковане розмовною українською мовою.

У деяких районах України вплив шляхтичів-социніан був настільки великий, що вони не боялися репресій з боку королівської влади. Справедливою є думка польського історика, академіка Януша Тазбіра, що якби не допомога магната Яна Сенецького в заснуванні Ракова, то роль социніанського осередку могла відіграти будь-яка інша громада социніан на українських землях. Це фактично відбулося 1638 року, коли католицьке духовенство домоглося-таки ліквідації Раківського осередку, звинувативши студентів місцевої академії у скоєнні святотатства. Цікаво зазначити, що головними винуватцями в цій справі визнали двох учнів родом із Волині.

Після закриття Раківського центру значна частина социніанських лідерів переїхала на Волинь, де підтримку їм надали шляхтичі Юрій, Андрій та Олександр Чапличі. Головним їхнім осередком стало містечко Киселин, на той час — власність цих шляхтичів.

У Киселині з 1612 р. існувала социніанська громада під покровительством родини Киселів. Із 1614 р. тут уже працювала школа социніан. Перший її ректор — Остап Кисіль (Євстафій Гізель), імовірний автор полемічного твору «Антапологія...», в якому критикувалась ідея унії православних із католиками. Гізель належав до високоосвічених людей, володів багатьма мовами. Йому приписують переклад грецькою мовою книжки Томи (Фоми) Кемпійського «Про наслідування Христу», що побачила світ 1926 р. у Франкфурті-на-Одері (Німеччина).

Завдяки социніанським педагогам Матвію Твердохлібу, Якову Гриневичу-Гіжановському (Яну Трембіцькому) та Луці (Юхиму) Рупневському Киселинська школа після ліквідації Раківського центру перетворилась у вищий навчальний заклад (академію) з філією в Береську (тепер — село в Рожищенському районі Волинської області). Як свідчать документи, тут навчалися молоді люди різних станів. Рівень студій у академії був достатньо високий; окрім класів поетики й риторики, в ній існував ще один вищий клас, у якому вивчалася філософія й теологія.

На жаль, діяльність Киселинської академії серйозно не вивчалася. Частково цими питаннями займалися польські дослідники, які розглядали протестантське шкільництво в Речі Посполитій. Однак відомо, що документи, котрі стосуються діяльності социніан у Киселині й Береську, збереглися. Зараз вони —в місті Клужі (Румунія). Їх туди вивезли социніани-емігранти в 60-х рр. XVII ст. Будемо сподіватися, що колись в українських дослідників дійдуть руки до цих документів і буде відкрито чимало цікавих сторінок у діяльності Киселинської академії.

Вважається, що до Киселинської академії був причетний Андрій Вишоватий (1608 — 1678), внук Ф. Социна і один із провідних ідеологів пізнього социніанства. Наприкінці 30-х рр., у 40-х рр. XVII ст. він перебував на Волині, виступав перед своїми одновірцями. Вишоватий відомий як автор теологічного твору «Релігія, відповідна розуму». В цьому творі було запропоновано концепцію «розумної релігії». Пізніше її використали представники французького просвітництва, а в період Великої французької революції навіть було запроваджено культ розуму.

У 1638, 1639 та 1640 рр. в Киселині відбувалися социніанські з’їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч чоловік! Сюди приїздили представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн.

Соціальний склад громад социніан на українських землях не був однорідним. Провідна роль у них належала шляхтичам, але членами були й міщани. Серед останніх социніани вели активну пропаганду. Покровителя социніанства на Волині й водночас власника Киселина, Юрія Чаплича, звинувачували в тому, що він «деяких попів грецької релігії та підданих, дозволяючи їм вільність від всіляких робіт, на ту блюзнірську секту... приводив та привів». Реєстр киселинсько-берестської социніанської громади свідчив, що до її складу, окрім шляхтичів, входили міщани українського походження і навіть деякі селяни.

У Киселині народився один 1з найбільш відомих польських соцініанських поетів Якуб Теодор Трембіцький (1643 — 1720). Він уклав об’ємну збірку поетичних текстів польських авторів XVI — XVII стст., зокрема творів авторів-социніан. Цю збірку можна вважати антологією поезії польського ренесансу й раннього бароко. До цієї ж антології ввійшли твори й самого Я.Трембіцького.

Після того, як социніани перенесли свій центр із Ракова до Киселина, католицьке духовенство Волині розпочало вельми активну боротьбу з ними. 1640 р. луцький католицький єпископ та володимирський плебан подали скаргу на Чапличів, звинувачуючи їх в організації социніанських шкіл та вільній проповіді свого вчення. 1644 р. Люблінський трибунал наказав Чапличам закрити засновані ними школи та громади на Волині. Тривалий час вважалося, що киселинсько-берестський осередок социніан було ліквідовано саме цього року. Насправді він, як встановив Я. Тазбір, проіснував до кінця 50-х рр. XVII століття. До того ж часу, очевидно, й проіснувала Киселинська академія.

Наприкінці 40-х рр. XVII ст. починається активний наступ на социніан. Так, 1647 р. вийшла сеймова постанова з приводу видання Йонашом Шліхтингом книжки «Сповідування віри». Автора за публікацію цього твору було засуджено до смертної кари. Социніан зобов’язали закрити всі друкарні та школи. Відповідно до постанови, друкування, розповсюдження й навіть зберігання социніанської літератури каралося вигнанням з країни та конфіскацією майна. Наступного, 1648 р., сейм оголосив, що опіка Варшавської конфедерації 1573 р., яка гарантувала не католикам певну свободу віросповідання, не поширюється на социніан. У результаті цього вони втратили будь-який правовий захист на території Речі Посполитої. 1657 р. король Ян Казимир видав універсал, який забороняв социніанські з’їзди, а вже 10 червня 1658 р. сейм ухвалив постанову про вигнання взагалі всіх социніан із теренів Речі Посполитої. Вони, якщо хотіли залишатися на батьківщині, повинні були відректися від свого віровизнання, в іншому випадку — залишити державу протягом трьох років. Потім цей термін було скорочено до двох років. 10 липня 1660 р. було оголошене останнім днем перебування социніан у Речі Посполитій. Щоправда, й після цього деякі жінки відкрито сповідували своє віровчення, оскільки постанова про вигнання поширювалася лише на чоловіків. Тому 1662 р. сейм змушений був заборонити й жінкам сповідувати цю «єресь». Але навіть такі драконівські закони не могли відразу привести до повного викорінення социніанства. Судові процеси, спрямовані проти представників цього віровчення, тривали в Речі Посполитій до самого початку XVIII ст.

Зазначені переслідування й поклали край діяльності Киселинської академії, яка, за наявності навіть елементарних умов для існування, могла б перетворитися в один із найбільших освітніх центрів Східної Європи. На жаль, шанс було втрачено. Католики доклали чимало зусиль для викорінення социніан у Киселині. З цією метою тут на початку XVIIІ ст. було побудовано монастир і костел кармелітів. Щоправда, зараз вони стоять пусткою, перетворившись у стихійний смітник. При бажанні в цьому можна побачити «історичну справедливість», своєрідну розплату католикам за переслідування социніан. Тільки чи може нас тішити така «справедливість»? Адже часто через нецивілізовану боротьбу, релігійну та ідейну нетерпимість ми втрачали багато в освіті, культурі. Зрештою, й зараз втрачаємо...

Петро КРАЛЮК

"День", 9 листопада 2012