Київська ікона ХІ століття «Спас Нерукотворний» – символ перемоги життя над смертю

Суть образа «Спас Нерукотворний» найкраще відображають слова великого учителя Церкви святого Григорія Богослова: «До Тебе знову звертаю погляд, Блаженний, до Тебе, моя допомого, до Тебе, Вседержителю, Ненароджений, Начало і Отче Начала – безсмертного Сина, велике Світло рівне Світлу, Котре надприродньо, з Єдиного входить в Єдине, – до Тебе Сине Божий, Премудрість, Царю, Слово, Істина, Образ Першообраза, Сутність рівна Родителю, Пастир, Агнець, Жертва, Бог, Людина, Архиєрей – до Тебе, Духу, який виходиш від Отця, Світло нашого розуму, що приходиш до чистих і твориш людину Богом». (переклад наш А. К.) [Верещагіна, 2019, с. 217]

Попри псевдонаукові спекуляції тих російських вчених, які намагаються приписати «Спас Нерукотворний» до новгородського осередку, (Іл. 1) він походить із Києва. Увесь образний стрій ікони відображає просвітлений дух київського християнства часу його розквіту – періоду ХІ століття.

Отже, на дошці майже квадратної форми в колі німбу скомпонована голова Ісуса Христа. На Його лику під динамічними, розлетистими бровами виділяються великі, виразні очі та рожеві уста. (іл. 2) Темні пасма хвилястого волосся Спаса пронизані золотими лініями, що є характерною рисою цієї ікони. Це відгук київських мозаїк і золотоволосих зображень святих осіб.

В ХІ – на початку ХІІ століття київське сакральне мистецтво культивувало самобутню традицію, в основі якої лежить рідкісний художній прийом – золотом по чорному. Спершу він був застосований у мозаїках Софії Київської близько 1018 р. На її передвівтарній арці чорними смальтами по золотій мозаїці вміщено орнамент і надпис із 45-го псалма: «Бог посеред неї (нього) і не захитається…». Рідкісна мініатюра Печерської Богородиці з Трірської Псалтирі (іл. 3) створена водночас з оздобленням Успенської церкви Печерського монастиря (1078-1087 рр.), демонструє такий же прийом: постать Марії щедро вкрита золотими асистами по чорній основі. Такий прийом бачимо у парних зображеннях Христа з «Євхаристії» Михайлівського собору (1108 р.) (іл. 4) і в шатах нижньої столи (туніки) Богоматері з ікони «Богоматір Велика Панагія» кінця ХІ століття. (іл. 5)

У межах цієї традиції виразний лик Христа «Нерукотворного Спаса» майстер обрамив темно-коричневим пишним волоссям, золотаві лінії-нитки якого ніби випромінюють світло. Таке зображення золотоволосого Спаса на відміну від Візантії і півночі Руської держави (яку тоді ще й Руссю не називали) було властиве тільки київській традиції.

Але йдемо далі: на білому перехресті золотого німбу Спаса Нерукотворного є сліди від коштовного каміння, (іл. 6) структурно наближені до мозаїчного оздоблення середохрестя німба Христа з Михайлівської «Євхаристії». Каміння це було кольоровим акцентом на німбі, тож світлова ідея ікони побудована на золоті й білому кольорі за аналогією до тогочасних київських ікон ХІ століття – від Корсунського Благовіщення до «Богоматері Велика Панагія» (Печерська Оранта).

Унікальною рисою нашої ікони Спаса є те, що лик Христа написано не на рушнику, як це традиційно практикувалося у візантійському іконописі, а в сяянні німба на майже квадратній дошці. Томаш Шпідлік вбачає у цьому символічно-догматичний зміст: лик Христа скомпоновано так, що він міститься у центрі хрещатого німба, вписаного в коло, яке вписане в квадрат. Це виглядає як проекція лика Христа у бані та барабані церкви, оскільки зображення фокусує в собі абсолют Бога у форматі станкової ікони, створеної, очевидно, під враженням від монументального середовища храмів. Прототипом могла стати мозаїка центрального куполу Великої Печерської церкви з образом «Спас Нерукотворний».

Як зазначав український мистецтвознавець Володимир Овсійчук, образ Христа є найскладнішим з усіх зображень, бо у ньому має поєднуватися божественність і людськість. Київський «Спас Нерукотворний» сповна втілив надлюдську Силу Бога в людському образі. З цієї причини він найчастіше прикрашав стяги києво-руських князів. Під такими зображеннями Спаса Нерукотворного воїни київського князя Володимира Мономаха йшли на бій з половецькими ордами. Інші ж київські князі у походах теж полюбляли його використовувати як військовий стяг.

Упродовж декількох століть у Київській державі переважало усвідомлення, що цей святий образ концентрував на собі духовну енергетику тогочасних руських воїнів, які у княжій добі боролися з степовими азійськими номадами. З цієї причини наші предки впевнено йшли в бій під стягами з образом Спаса Нерукотворного і Непереможного, адже «у своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і дарував світові мир, що перевищує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7)». [Святослав Шевчук, 2016]

Цікавим з цього огляду є символізм надзвичайно рідкісного образа, датованого початком ХХ століття: «Спас Нерукотворний» із печерного храму села Монастирок на Тернопільщині. Це, чи не єдина така ікона Христа із заплющеними очима, які згідно з повір’ям Він закрив бо не міг споглядати людські гріхи. (іл. 7)

Про автора: Андрій Комарницький, кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій», член НТШ.

Література

1. Наводиться за: Верещагина Н. Христианские культы и реликвии древнего Киева (конец Х — первая треть ХІІІ в.). Монография. Одесса, 2019. — 628 с.
2. Наша свята Софія. Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави
3. Комарницький А., Зятик Б. Святині Княжої України. –Львів: Свічадо, 2019. 208 с.

Ця публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Історична пам'ять VS русскій мір".