Колоритний Вовків. Як сільський туризм став конкурувати із шляхетним містом Львовом
Лариса МАРЧУК. — "День", №170, вівторок, 23 вересня 2008 року
«КАЛИНОВИЙ РАЙ» РОЗПОЧАВСЯ З ...ТУАЛЕТІВ
Чим же знамените село Вовків, що його мешканці наважилися покликати до себе охочих мандрувати і відпочивати? Перш за все знайшлися ініціатори, котрі вирішили його зробити знаменитим. Бо немає в Україні куточка, який Бог не наділив би красою і часткою історії. Вже 20 років, як у селі діє музей-садиба священика Миколи Устиновича та його сина художника Корнила Устиновича. Але нині все менше охочих слухати екскурсовода з вказівною паличкою, який водить відвідувачів по музею і сипле, як горохом масою цифр і фактів із далекого минулого: туристи хочуть, перш за все, відпочити, при цьому побачити щось цікавеньке та екзотичне, й ще відчути на собі колорит сільського життя.
— Я працюю в музеї з часу його заснування і зрозуміла, що форми роботи музею давно треба змінювати, — розповіла Наталія Василівна Смоляна. Відтак молодь, інтелігенція села створили громадську організацію «Калиновий рай». Таку назву дали, бо довкола колись росли калинові гаї. Задумали розробити туристичний маршрут, який би сприяв економічному розвитку села Вовків, розбудив цікавість місцевих людей і щоб кожен знайшов для себе можливість реалізуватись, тобто творчо попрацювати. Для початку місцевий підприємець спонсорував зведення нових санітарних зон — тобто туалетів. Тут же знайшовся господар, який захотів возити маршрутом на фірі туристів; зголосилися місцеві жінки готувати обіди, а екскурсоводи розповідати історії про довкілля і навіть про те, як вночі Велика Ведмедиця спить на гілках червонобоких яблунь, що ростуть у музеї-садибі.
Але на все це потрібні кошти, бо задуми часто-густо лишаються на стадії мрії. Хто ж взявся фінансувати туристичний маршрут?
— Однієї ідеї замало. Потрібно, щоб вона дозріла в усіх її реальних аспектах. З цією метою ми розробили детальний українсько-канадський проект «Економічного розвитку села Вовків», у якому обґрунтували кожен наш крок і одержали на нього фінансування від Міжнародного канадського бюро науки і освіти. Нам дали великий кредит довіри через Західно-Український ресурсний центр. Приїздили волонтери з Канади, навчали наших людей, як фахово займатися агро туризмом. Студентське проектне бюро лісотехнічного інституту розробило стежки туристичного маршруту, — розповіла пані Наталія.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СВЯТКУВАЛИ ВСІМ СЕЛОМ
У селі Вовків — 150 дворів. Селянської спілки немає. Люди ведуть своє господарство самотужки. Деякі виїжджають на роботу і навчання до Львова. Хоча сполучення з обласним центром погане — ще вранці, можна потрапити на маршрутку, а ввечері ні зі Львова, ні з села виїхати неможливо. Але є такі люди, що зі Львова приїжджають і селяться тут.
Ось Юрій Проць львів’нин, за фахом електрик. Він у звичайній сільській хаті почав господарювати, вже має п’ятеро коней, посіяв і зібрав шість тонн вівса. Саме він з ентузіазмом підтримав ідею туристичного маршруту і погодився возити туристів на конях. А молодь минулого року покрила справжнісіньким гонтом дерев’яну огорожу довкола церкви Богоявлення XVIII ст., реставрувала дах будинку культури. Підприємець Василь Ільницький організував і долучився до встановлення туалетів у музеї-садибі, де зараз триває ремонтно-реставраційні роботи. У кімнатах музею розміщена не лише експозиція. Тут відновлена прекрасна селянська піч із просторою кухнею. Туристичний маршрут так згуртував мешканців села Вовків, що нинішню 17 річницю незалежності України вони святкували всі селом на території музею-садиби. На перед сама громада зібрала кошти й у світлиці музею знесли столи і забавлялись, як на родинному святі. Того вечора було висловлено чимало задумів і мрій про розвиток рідного села. А співали, як справжні українці...
ДО БАСТІОНІВ УКРАЇНСТВА
— Наш перший туристичний маршрут розпочався при допомозі громадської організації «Агенція розвитку підприємництва жінок та молоді», яка має досвід у проведенні та організації таких мандрівок. Адже у кожній справі виникає чимало паперової, бюрократичної тяганини, — зауважила Наталія Василівна.
Автобус із туристами зі Львова прибув до села Кугаїв, яке входить до Вовківської сільської ради. Зупинились біля унікальної старої дерев’яної церкви Богоявлення 1693 року заснування.
— Дерев’яні церкви — це наш найцінніший мистецький скарб. Це символ нашої віри і духовності, це бастіон українства. Сьогодні їх залишилося дуже мало й самі українці їх нищать — покривають бляхою, знімають дерев’яні бані і ставлять металеві, — схвильовано розповів львівський графік Богдан Сорока, який нещодавно видав альбом циклу ліноритів ще уцілілих дерев«яних церков на Західній Україні. А нині він із внуками й родиною мандрує по новому маршруту і на прохання туристів подарував свій альбом із зображеннями дерев’яних церков.
Стару намолену церкву у Кугаєві відкривають «на замовлення» для відвідувачів, бо вже збудована і діє нова — простора і велика. Однак чимало пар зі Львова та сіл полюблять саме тут брати шлюб, хоча в місті є чимало розкішних багатих золочених храмів. До церкви на фірі під’їхала група туристів. (Фіра — просторий селянський віз.) Горбиста місцевість з розмаїттям пахучих трав, де зібралась зграя буськів, полонила погляди наймолодших туристів — дітей. Зупинились на хуторі Грабник, де колись росли граби і був монастирський фільварок, в якому мешкав відомий чеський етнограф Франтішек Ржегорж-«апостол слов’янського єднання».У нього в гостях бували відомі просвітителі, письменники. Серед них — Гнат Хоткевич, Людвіг Куба, Ян Каспрович, Іван Франко, який любив на цьому хуторі вудити рибу. Є тут камінь слов’янського єднання, який поставлений у 1991 році під час міжнародної конференції, присвяченій Франтішеку Ржегоржу.
Довкола Грабника ростуть 300-літні липи, взяті під охорону, на горбі пасуться вівці. Під велетенським дубом на зрубі на туристів вже чекали картопляні пляцки із сметанкою та золотиста варена кукурудза... Потім знову їхали горбами — через річечку Зубру в село Вовків. Оглянули закинутий зруйнований костел поч. ХХ ст., який кінематографісти часто використовують під час зйомок. У селі Вовків побували ще у одній місцевій дерев’яній церкві XVIII століття Введення у Храм Богородиці, де зберігаються унікальні стародавні образи. Саме в цьому храмі служив священиком Микола Устинович — батько відомого художника Корнила Устияновича. Поруч із храмом — плебанія священика — нині музей-садиба. Садок, криниця, квітник — усе це творило неповторний затишок добре влаштованого подвір’я. По обіді і дорослі, і діти мали нагоду розважитись. Досвідчений сільський господар Юрій Проць став на якийсь час завзятим інструктором, який всім охочим запропонував поїздити верхи на коні. Кожний турист оглянув сільське обійстя з висоти вершника у зручному сідлі та відчув усю палітру запахів, які доносив вечірній вітерець з лісу та поля...
