Коляда

(Різдво, Василя, Водохреще)

• Сьогодні в Україні в ужитку є два календарі: так званий юліанський і григоріанський, або старий і новий стиль. Юліанський календар (старий стиль) діє як церковно-християнський, а григоріанський (новий) — як державний. Різниця між ними нині становить 13 діб. Не вдаючись у подробиці введення та порядку обчислення цих календарів, зауважимо, що обидва вважаються сонячними. Тож, відповідно до сонячно-земних циклів новий стиль, безумовно, є більш точним. Здавалось би, що може бути простішого: привести і православно-церковний календар до нового стилю, аби усунути різницю чи похибку в обчисленні календарних свят. Однак не поспішаймо. Адже сонце, як відомо, вичерпує весь біг часу, а є лише одним з його вимірів. Більш глибокі часові зміни в бутті землян спричинює не сонце, а рух у сузір’ях галактики. Саме з їх взаєморозміщенням пов’язуються всі основні події, що відбуваються на землі. Тому сонячна календарна точка в людському бутті є лише умовною. Вона часто не відповідає тому астрологічному стану, за якого відбувалась окрема подія (свято). Звідси поява сонячно-місячних календарних точок, тижневих тощо. На цій же основі юліанський (старий стиль) можна розглядати не як чисто сонячний, а як галактично-сонячний. Чому?

  Щороку сонце у своєму русі не досягає кінця зодіаку — відстає на 50,2 секунди. За період, що складає близько 72 років ця різниця дорівнює 1 градусу. В умовному переведенні на час це буде 1 доба, отже, через кожні 72 роки зміщується й галактична точка, у світлі якої сталася та або інша подія. Від Різдва Христового таке зміщення на сьогодні дорівнює близько 28 дням. Тобто подія, що, скажімо, сталася 1 січня 0001 року за новим стилем відповідає галактичній точці 28-29 січня сьогодні, однак не правильно й галактичну точку брали за абсолютну, без урахування сонячно-земного циклу. Проекція двох астральних точок сонячного і галактичного циклу — дає нам середню арифметичну величину, тобто 13-14 діб. Але 13 діб якраз складають різницю між старим і новим стилем. Тож чи не тому більшість народних прикмет ще й сьогодні справджуються саме за старим стилем?

  Ми дедалі більше усвідомлюємо нині, що наше життя, наше продовження можливе лише в гармонійній єдності з природою, її календарними ритмами. І в цьому плані велике значення має відродження народної звичаєвості та обрядовості. Причому не як етнографічного оздоблення, а як основи самого буття. Дослідження в цій царині показують, що всі календарні свята чітко пов’язані з точками астрономічного циклу сонячної системи в межах галактики та з усіма періодами геофізичних змін у продовж року. Причому християнський та давні язичницькі календарі свят не заперечують, а навпаки – доповнюють один одного.

  У прикметах, повір’ях, легендах, переказах, звичаях та обрядах живе міфопоетичний світогляд пращурів. Порівняльний аналіз їх на грунті календарно-християнський свят дозволяє розкрити астрофізичну та геофізичну структуру давньої світоглядної системи, що узгоджувала повсякденну людську діяльність з усіма космобіологічними ритмами.

Щоб збагнути астрофізичну суть різдвяно-колядницьких свят, звернімося до образу зимової каруселі. Встановлюється вона на замерзлому ставку або заплаві. В центрі обраного місця прорубується ополонка, в неї забивають дубовий кілок. Коли він добре вмерзне, на нього насаджують колодку із спицями або звичайне колесо від воза (образ сонця), на якому навхрест закріплюють жердини, а на них прив’язують санчата. Кілька молодців стають у центрі, хтось сідає на санчата. І ось уже карусель запущена: ті, що в центрі, кілками обертають колесо, а санчата, прикріплені до жердин, швидко біжать по колу — що довші жердини, то з більшою швидкістю. Але й ті, що крутять колесо, і ті, що сидять на санчатах, звершують один колобіг за один і той же час. Тобто їх швидкість відносно центру (кутова) — однакова, а періодична зміна в просторі гармонійна. Подібна періодична зміна точок у просторі відносно спільного центру є не що інше, як часоплин. І така модель є схематичним відображенням космічного колобігу. Відображає вона момент, коли всі точки простору перебувають у гармонійній єдності по горизонталі. А це можливе лише в момент початку руху, оскільки в космічному колобігу кожна точка має свій період обертання навколо осі. Це вказує на те, що свято Коляди знаменує собою момент зародження нового енергетичного імпульсу (початок руху). Або інакше — Нового світу.

Ще 1924 року на основі астрономічних досліджень академік Фрідман дійшов висновку, що всесвіт нашого буття розширюється. Така думка випливала із спектрального аналізу. Причому чим далі відходить (перебуває) галактика, тим швидкість розбігання її більша. Якраз це явище й демонструє нам модель льодової каруселі: чим довша жердина, тим більша швидкість на її кінці.

Межею розбігання галактик є досягнення ними швидкості світла у вакуумі (300 000 км/сек.). Але світло виконує функцію простору — розширює (розриває), власне, творить простір. Саме на цьому принципі побудовані майже всі вибухові пристрої.

Гранична величина швидкості світла спричинює кривизну простору. Оскільки в певний проміжок часу світло здатне утворити умовно прямолінійний простір лише в певних межах. Скажімо, за одну секунду точка світла (джерело) здатна розпросторитися лише в радіусі не більше 300 000 км. А далі точка світла, зміщуючись по колобіжній, утворює нове поле енергетично-світлового простору. Коли ж сама точка (джерело енергії) досягає швидкості світла, то вона вже не спроможна розпросторюватися. Тобто, простір для неї практично вичерпується. І світло тієї точки (часточки), тієї галактики, яка у своєму розбіганні дорівняється швидкості 300 000 км/сек., вже не спроможне дійти до будь-якої точки всесвіту. Одночасно й до неї також не може дійти світло від інших зоряних систем. Ймовірно, що, досягши критичної межі, вона перетворюється на тоненьку лінію і згасає. Це можна порівняти з клубочком ниток, який перед кінцем набирає величезної швидкості розмотування і перетворюється на кінчик нитки. В народі кажуть: закрутився, як дзига, і здох. Коли ж мову вести про певний галактичний простір, то нагадаймо народний переказ: коли настане кінець світу, зорі впадуть на землю, згаснуть. Будь-яке згасання характеризується припиненням обмінного процесу. Це означає, що середовище галактики в момент досягнення критичної швидкості стає абсолютно незмінним в усіх точках. Настає момент замкненості, колапсу. Біг часу зупиняється. Адже час існує лише завдяки зміні параметрів середовища.

А що ж відбувається далі? Рух за межею швидкості світла сучасна фізика називає тахіонним світлом. А часточки, що рухаються із швидкістю понад 300 000 км/сек., — тахіонами (Тахіс — швидкий). Однією з властивостей тахіонів є те, що вони вільно переміщуються в часі: з сучасного в минуле або майбутнє. Така властивість пояснюється, ймовірно, тим, що, досягши світлового бар’єру, часточка (система) опиняється ніби поза простором, оскільки випромінювання її стає нульовим. В такому разі лінійна швидкість часточки (системи) на лінії світлового бар’єру переходить у кутову. Тому тахіони мають лише кутову швидкість, і їх рух спрямований ніби до самих себе. Причому маса часточки (системи) безмежно зростає; до граничних меж зростає й гравітомагнітне поле. Тобто енергія простору стає енергією часу. Часточка (система) прямує до первісного стану буття.

На прикладі льодової каруселі це можна змоделювати уявно так. Санчата на жердині, досягши певної швидкості, поступово підіймаються вгору. Швидкість зростає, а жердина підіймається все вище, вище й нарешті стає вертикально. Ось у такому стані її лінійна швидкість і переходить у кутову. А всі точки жердини зливаються з осьовою лінією системи. В енергетичних системах напруженість в усіх точках осьової лінії наближається до нуля. І тому переміщення в ній довільне. Лінія є фактично модулем часоплину. Це й дає можливість тахіонам вільно переміщатися в часі.

Ймовірно, що й провидці в момент осяяння перебувають в гармонійній єдності з основними системами світобудови. А їх спілкування відбувається по каналах осьових ліній. Наша планета також періодично входить у гармонійну єдність із сонячною системою та галактикою.

Одним із найважливіших нульових циклів року для північної півкулі є свято Коляди, період зимового сонцевороту. Земля, досягши граничної точки відхилення по осі, починає зворотний рух. На астральному рівні, зокрема в тахіонній фізиці, це явище відоме під назвою «тунельний ефект». Часточка не підіймається на вершину енергетичного бар’єру, а немовби просочується попід ним. Саме в цей період навіть і у звичайної людини з’являється можливість провіщати майбутнє. Більше того — змоделювати його найкращий варіант, вплинути на долю. Але для цього необхідно добре знати систему символів. На жаль, сьогодні вона для нас втрачена. В народі традиційно збереглися раніше скомпоновані структурні формули: молитви, замовляння, колядки, щедрівки, віншування, прикметні дії тощо.

Одначе повернімося до питання розбігання галактик. В міру збільшення їх швидкості збільшується інтенсивність випромінювання. Але цей процес, очевидно, зростає до певної межі. Потім настає вирівнювання сил. І вже подальше наростання швидкості розбігання, навпаки, знижує інтенсивність випромінювання, що й призводить зрештою до цілковитого згасання системи. Це можна порівняти з хвилею, яка, вдарившись у берег (досягши критичної межі випромінювання), повертається до первісного стану, поступово згасаючи. Або з точкою, яка, умовно рухаючись по жердині льодової каруселі, досягає кінця її, а потім, підіймаючись угору, прямує до осі. Тобто в часі ми ніби періодично повертаємося до свого витоку, до первісного стану буття. Але кожне наше повернення є своєрідним дзеркальним відображенням (відлунням) уже пройденого шляху. Настає суд Божий. Час рахунку.

В народі кажуть: що посієш, те й пожнеш. Добро, що його ти випромінював для людей, повертається до тебе добром, а зло — злом. Цей принцип справедливий на всіх рівнях циклічності колобігу часу — від мікро- до макрокосму. Тим-то й наголошували пращури на необхідності взаємного добра, гармонійності буття: розділи біду і радість порівну. Щоби коли хвиля, вдарившись у берег, покотить назад, твій відлунний імпульс теж був гармонійним.

В астральному осмисленні народження відлунного імпульсу є виникненням реактивного енергетичного поля в середовищі системи. Воно покликане змінити сам стан середовища, його основні параметри й закони. Образним втіленням відлунного імпульсу є народження сина Божого. І як в енергетичному полі народжений імпульс приймає на себе всі удари зустрічних потоків, ведучи стихію до внутрішнього перетворення, до гармонії та спокою, так і в суспільстві людей син Божий приймає на себе всі гріхи людей, прокладаючи їм шлях до взаємної злагоди, миру й любові в ім’я вічного буття і небуття. Він справді є єдиним у повному колобіжному циклі світобудови, на відміну від численних божичів, що їх народжують нижчі енергетичні рівні системи.

Відлунний імпульс, як це видно на прикладі, повертає стихію до первісного стану, до джерела збудження, до Творця. Відтак зачинається новий замкнутий цикл, новий світ. Циклічність і наступність у циклічності, великий закон колобігу, що відроджує життя у природі, були відомі нашим пращурам. Вони добре зналися на взаємозв’язку добового, річного та зодіакального циклів, що їм підпорядковане не лише буття навколишньої природи, але й життя кожної людини зокрема й усього суспільства людей. Єдина модель космічної структури дозволяла їм зіставляти колобіжні ритми різних рівнів, знаходити спільні точки відрахунку і взаємозв’язку. Скажімо, ранок, провесінь, дитинство — як первісне буття; полудень, літо, пора зрілості — розвій буття; вечір, осінь, старість — як завершальний цикл буття; ніч, зима, смерть як небуття.

Різдво Христове святкується в час зимового сонцевороту, а не літнього, як це, здавалось би, має бути за законом циклічності. А в час літнього сонцевороту святкується народження сина земного — Івана Предтечі. Чи нема тут якоїсь помилки? Ні. Все відповідає законові взаємозв’язку колобіжних циклів. Приклади льодової каруселі чи хвилі, що вдаряє в берег,— це лише площинні відображення (проекції) принципу енергетичної моделі світобудови. Тому тут існує й умовний центр, і умовна околиця (берег). В астральному вираженні поняття центру і поняття околиці взаємовідносні. Тут ввесь колобіжний рух грунтується на енергетичній полярності точок: чоловіче (активне) й жіноче (пасивне) начало. В сучасній фізиці — позитивно й негативно заряджені часточки. Енергетична полярність і полярна рівновага точок є законом природи. Вона — одна з рушійних сил світобудови.

Небесний (астральний) світ є своєрідним фотонегативом до земного. Ця обставина дає можливість припустити, що причиною фотонегативного відображення образу Ісуса Христа на відомій Турінській плащаниці є полярність земного й астрального буття. Ймовірно, що, воскресаючи, він втілився в астральний образ і перейшов у нульовий цикл буття. Вживаючи фізичну термінологію, замкнув осьові лінії землі й космосу. І цим самим створив можливість енергетичного обміну, притоку космічної енергії (прани) до землі. Став дорогою буття людей. Через Нього ми єднаємося із всесвітом.

Принцип полярності (образ двох світів) проектується в народі на всі форми буття: полярність родів, народів, земель, звичаїв, віри. Так, зворотна півкуля нашої планети теж часто сприймається як потойбічний світ. І птахи, як і душі померлих, відлітають у вирій. Але якщо птахи переправляються на той бік планети, то душі — на той бік світу. І якщо точці літа в південній півкулі відповідає точка зими в північній, то й космічна (небесна) точка максимального висхідного стану відповідатиме точці мінімуму в умовах землі. Або інакше — граничній точці низхідного стану середовища. І тому народження сина Божого, що пов’язане з періодом світлового зеніту в середовищі всесвіту, в земних умовах окреслене періодом зимового сонцевороту. В добовому циклі — 12 година ночі. Гранична низхідна точка. На Коляду колесо знаходиться внизу (льодова карусель), а на Купала — вгорі на жердині (віха), як ознака верхнього сонцевороту.

Поєднання полярностей в енергетичному полі творить вічний колобіг часу. В цьому колобігові ми всі спільно й кожний зокрема маємо свою вісь із санчатами на світовій каруселі: свою лінію часу; свій промінь буття. Вийти з колобігу чи перейти в інший часовий вимір можна лише через центр єднання всіх променів. На моделі каруселі це буде вісь, на яку насаджують колесо. У річному колобіжному ритмі часу такою віссю є період зимового сонцевороту, що знаменується святом Різдва-Коляди.

У житті людини таку вісь знаменує момент смерті (полярно до природи). За народним повір’ям, по смерті ми знову повертаємося до первісного стану, до якогось певного центру, до Бога. Повернутися до висхідного стану означає опинитися в точці відліку, увійти в гармонію з ритмом часу, що на різних рівнях може мати неоднакову швидкість перебігу. Тому свято Коляди уособлює період гармонійного єднання в часовій площині всіх сил природи. Це своєрідна проекція епіцентру світотворення.

Перебуваючи в такому епіцентрі, кожна душа вільна у своєму виборі втілитися в той чи інший часовий вимір. Цю світоглядну сторінку чудово демонструє традиція новорічного карнавалу. Безліч масок — безмежжя можливостей образного втілення. Саме тут, на перетині осьових ліній силових полів, формується майбуття. Скоригувати його до кращого варіанту покликане колядницьке слово, дія і навіть думка.

Гой ти, наш пане, пане Іване,
Приспів: Гей, дай, Боже!
У тебе в домі та як у раю,
У тебе на вербі груші родять,
У тебе плуги все золотії,
У тебе воли все половії,
У тебе столи все кедровії,
У тебе столи калиновії,
На них скатерті все шовковії,
На них тарелі все циновїі,
У тебе вівси жеброванїі...

Земний і небесний (астральний) світ завжди полярні — як фотографія і негатив. Негатив можна прийняти за відображення в площині простору. Тоді фотографія є відображенням у часовій площині. Справді, в умовах землі тінь є лінією часу, його виміром. А світло є ознакою простору. Син Божий є сином світла, отже, сином Простору. А тому його земне втілення зумовлюється певним часом і знаменує настання пріоритету в царині світла. «І знову Ісус промовив до них, кажучи: «Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Ів. 8,12).

Як фізичне явище, світло являє собою періодичні коливання електромагнітного поля. В будь-якій точці, куди потрапляє світло, виникає змінне електромагнітне поле. Це поле спричинює радіально-поступальний рух у просторі. Рух у свою чергу зумовлює спрямовану дію сил інерції, що у фізиці відомі під назвою «сил Коріоліса». Тобто фактично виникає реактивне поле гравітації. Воно також змінне. Але у фізиці відоме й зворотне явище, коли, внаслідок руху матеріальної точки в магнітному полі, у даному середовищі виникає електричне поле. Аналітичне поєднання наведених фізичних явищ дозволяє, за аналогією із світлом, ствердити таке правило: в будь-якій точці, куди потрапляє тінь (часточка матерії), виникає змінне гравітомагнітне поле. Це поле має певний фазовий зсув щодо існуючого електромагнітного поля.

А ось як розповідає Біблія про сім днів творення світу Богом. «І сказав Бон «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно,— і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: «День», а темряву назвав: «Ніч». І був вечір, і був ранок,— день перший». Отож, відділивши світло від темряви, Бог тим самим утворив фазове зміщення між електромагнітним та гравітомагнітним силовими полями. Фазове зміщення є зміщенням по лінії кута падіння світла чи кута напрямку дії енергетичного потоку. Тобто зміщенням у часі. Адже кутова швидкість, як ми бачили на прикладі моделі «льодова карусель», є рухом часу.

А лінійна — рухом у просторі. Календарними точками такого зміщення на рівні сонячно-земного колобіжного циклу і є свята — Різдво, Василя, Водохреще. Від свята Різдва до свята Василя часова відстань 7 днів. А від Василя до Водохреща — 5 днів.

За давнім народним світоглядом, віддзеркаленим у дохристиянських колядках, ці три календарні дні є відправними точками в часі народження тріади світил: сонця, місяця, зорі (зірок, дощику):

Ой там за горою та за кам’яною,
Щедрий вечір!
Ой там виходило та три товариші.
Що перший товариш — ясне сонце,
А другий товариш — ясен місяць.
А третій товариш — дрібен дощик.

Місяць уособлює відлунне світло, що йде від Творця. Ось чому в колядках він символізує господаря. Сонце — джерело енергії на землі. Воно, як мати, годує та обігріває нас. Сонце в колядках символізує господиню. Зоря (зірки, дощик) уособлюють галактичний простір, де закладається інформація на майбутнє. А майбутнє належить дітям.

Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його діти.

Саме за рухом зірок і планет астрологи пророкують майбутнє: А вода (дрібен дощик), як відомо, є носієм інформації.

Сонце, місяць, зоря (зірки) водночас уособлюють основні світотворчі сили, їх поля. В дохристиянському світогляді календарному святу Різдва Христового відповідало свято народження молодого Сонця — Божича, святу Василя — свято народження Місяця, святу Хрещення Господнього — свято народження Зорі (Води, Дани). На рівні річного колобіжного циклу сонячної системи календарні свята Різдва, Василя, Водохреща як явища астрального культу природи добре дослідив О. П. Знойко. Він показав, що народження Сонця, Місяця, Зорі безпосередньо пов’язане з входженням сонячної системи в середовище головного зодіакального сузір’я. «Поява на небі Зорі — Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце вступило в головне сузір’я — Перуна (Стрільця). На Русі вважалося, що з появою перших зірок сузір’я Перуна в Лади народжується немовля — бог зимового сонцестояння. Коли сонце проходило центральні зірки сузір’я, урочисто святкувалося народження Місяця (Молодик) — Щедрий вечір (1 січня), а коли воно залишало головне сузір’я, народжувалась Дана (6 січня)». (О. П. Знойко. Міфи Київської землі та події стародавні. К. 1989, с. 50). Безумовно, що входження сонця в середовище головного зодіакального сузір’я спричинює циклічну зміну полярності основних силових полів у середовищі землі: гравітаційного, магнітного, електричного (світлового).

Центр головного зодіакального сузір’я є тією точкою, через яку проходить вісь магнітного поля всесвіту. Образним відлунням всесвіту, як ми вже зазначали, для землян є місяць. За християнським календарем свято народження нового місяця є святом Василя. У природі землі відбувається зміна полярності середовища магнітного поля.

У християнському календарі день Василя знаменується як день Найменування Господнього. Слово — своєрідний модуль, інструмент кодування гравітомагнітних та електромагнітних хвиль. Кодування це здійснюється впродовж семи днів від Різдва до Василя. Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, — сказано в Євангелії від Іоанна. Характерно, що й за народною традицією календарне ім’я вибирається впродовж тижня.

Полярним до електричного (світлового) є гравітаційне поле. І тому, коли сонце залишає головне зодіакальне сузір’я, земля нараз потрапляє під вплив потужного гравітаційного поля галактики. В середовищі землі виникає новий реактивний імпульс електромагнітного поля. Відбувається зміна полярності його. Міфологічно — народжується Дана (Зоря), Богиня води. В навколишній природі змінюється полярність води. Вода освячується енергією космосу.

Перебування землі в середовищі того чи іншого сузір’я визначається за допомогою так званої «точки весни». Тобто моментом, коли центр сонця проходить точку перетину небесного екватора й екліптики. Це сузір’я, в якому перебувала земля, вважалося нашими предками керівним божеством. На їх глибоке переконання, саме воно визначає на весь період стан земного буття. Вірогідність такої думки стає очевидною на прикладі річного колобіжного циклу. Адже зміна умов навколишнього середовища землі (пір року) має безпосередній зв’язок із входженням сонця в зону впливу того чи іншого сузір’я зодіаку на лінії екліптики.

Взята нами за приклад модель льодової каруселі демонструє лиш одну проекцію колобіжного руху. Але у просторово-часових координатах цей рух є практично безмежним, завдяки чому відбувається періодичне оновлення світів.

Яскравим прикладом цього оновлення є видимий добовий та річний цикли змін земної природи. У цьому невпинному колобіжному русі енергія світла й енергія гравітації періодично на різних рівнях взаємопроникають і взаємозамінюються. А в точках перетину осьових ліній силових полів відбувається модулювання імпульсів. На прикладі льодової каруселі такою точкою є вісь, що на неї насаджується колесо. В річному календарному циклі — тріада свят Коляди: Різдво, Василя, Водохреще. В період цих календарних свят, на переконання пращурів, існує можливість не лише відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості. Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні є надзвичайно відповідальними. Від них залежить гармонійність буття наступних поколінь. Недарма ж у дні свят віруюча людина бережеться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.

З фізики відомо, що швидкість розповсюдження світла є величиною сталою й конечною для будь-якого середовища. Для вакууму вона дорівнює 300 000 км/сек. Модель льодової каруселі показує, що кутова швидкість в будь-якій точці певного колобігу є сталою відносно центру. Це вказує на те, що гравітаційна хвиля, на відміну від світлової, для подолання будь-якої відстані в просторі витрачає однакову кількість часу.

Чим далі знаходяться точки одна від одної, тим більшою є швидкість гравітаційної хвилі. Завдяки цьому існує можливість миттєвого зв’язку з будь-якою точкою світобудови. Справді, нам потрібно однаково часу, щоб сягнути думкою до сонця чи всього-на-всього до товариша, що перебуває поруч.

Але щоб вплинути на середовище буття, необхідно увійти в гармонійну єдність з його колобіжним ритмом. Поєднання колобіжних ритмів відбувається в кожний момент зародження нового імпульсу, що зумовлюється точками трансформації енергетичних потоків. Подібно до того, як секундна стрілка годинника періодично поєднується із стрілками, що відлічують хвилини та години, так в календарних точках Різдвяно-Колядницьких свят ми поєднуємось з імпульсними моментами світотворення та народження сина Божого. В природі землі цей період спроектований на центр космічної трансформації буття. Тому кожна думка, кожне слово і кожна дія в цей період набувають масштабного узагальнення і мають безпосередній вплив на течію майбутнього часоплину. Пам’ятаймо про це і осяваймо світ радістю серця свого: світ Новий засвітився — син Божий народився!

(Далі буде)

Людина і світ. — 1992. — № 11-12. — С. 10-15

Микола ТКАЧ