Папа Франциск дав інтерв'ю, записане минулого місяця, тобто в лютому 2024, для швейцарської телерадіокомпанії RSI, і вийде воно в ефір 20 березня 2024. Там була, між іншим, розмова про Ізраїль з Палестиною і про Україну з росією. Контекстом питання про ситуацію в Україні була пропозиція Туреччини бути посередником у перемовинах між Україною і росією про мир... Також контекстом тоді була зміна керівництва ВСУ, захоплення Авдіївки, подальше просування російських військ, дальша незгода США щодо фінансової допомоги Україні.

Звичайно, всі як то кажуть адекватні на Заході розуміють, що це мали би бути компромісні перемовини, і де-факто, Україну вони не задовільнять, бо для нас це жоден компроміс, лише по суті капітуляція... Тому і вийшло чергове «шокове» для нас, українців, висловлювання-заохочення папи Франциска. Навіть якщо воно, як доводять деякі, вирвано з контексту і перебільшено певні наголоси. Тенденція все одно прозвучала, а саме: згода з можливістю поразки і в зв'язку з цим перемовин.

Власне, якийсь швейцарський журналіст поставив провокативне питання про «білий прапор», на яке папа Франциск, який досить сильно нехтує дипломатією, відповів так, як думає: треба мати відвагу піти на перемовини з сильнішим агресором, треба подумати про «білий прапор». Хоча додав, що це лише одна з можливих доріг, а пізніше речник Апостольської Столиці уточнив, що папі не йшлося про капітуляцію України, лише про залучення дипломатії, щоб не дозволити подальші втрати, людей і територій України. Так, це лише частина інтерв'ю, ціле, у контексті, надіємося почути згодом.

Тим не менше, слушно українцям таке заохочення до підняття «білого прапору» – в контексті чи без контексту – не сподобалося. Це м'яко кажучи. Бо більшість з нас то взагалі в черговий раз виразила своє розчарування, гнів а навіть агресію по відношенню до Ватикану, закликаючи у відповідь Ватикан до «білого диму», а Франциска обзиваючи «агентом кремля», чи як мінімум – «дружбаном путіна»...

Проте, є одне «але», і воно знову те саме, що і з минулими висловлюваннями папи Франциска і їхнім суспільним контекстом. Ми тут, чи то у Фейсбуці, чи то в наших соцмережах, живемо у певній бульбашці. Нам здається, що наші погляди на те, як повинна далі розвиватися війна і захист України досить однозначні, і лише деякі «неадеквати» час від часу пропонують чи то «зраду», чи то «пошук компромісу». Натомість, поза соцмережами, десь у середовищі «простого народу», то там, у суспільстві, тенденції значно відрізняються від тут наших.

Ще в серпні 2023 року було проведено опитування населення України Центром Разумкова і фондом Демократичні ініціативи. Це було на фоні невдалого контрнаступу. Близько половини респондентів було переконаних, що «заради миру варто йти на будь-які компроміси». Лише 42% висловилися однозначно за продовженням бойових дій. 23% опитаних вважають, що у разі посилення обстрілів варто розпочати переговори з РФ щодо припинення війни... Зрештою, якщо хтось ще пам’ятає, у 2019 році більшість українців вибрала, між іншим, «надо перестать стрелять», чи «встретиться посредине»...

На Заході ситуація загалом ще «радикальніша». Там більшість громадян за «мир» і «перемовини», тобто де-факто за замороження конфлікту і втрату Україною її територій. І теж, за непокарання росії за її воєнні злочини. А все це тому, що росія в очах більшості громадян Заходу – «сильна і небезпечна», краще з нею домовлятися. Ну і не без російської пропаганди на Заході, яка тепер власне ідею «мирних перемовин» активно просуває. І виходить: росія хоче «миру», Україна – «війни»...

А тому ось такі образливі для нас слова папи на Заході сприймаються із захопленням і зі зрозумінням, принаймні серед досить значної частини суспільства. Та й у нас, як видно з минулорічного опитування - а тепер, 2024 року, «перемовницькі» тенденції ще більше посилися, навіть серед українських еліт - такі заяви не будуть багатьма з поза фейсбуків сприйняті занадто критично.

Ми звикли до заяв західних політиків, які виражають повну підтримку Україні і готовність допомогти. Але то в основному дипломатичні заяви, які часто протистоять думці своїх обивателів, принаймні значній частині, часом понад половині громадян даної країни. Натомість такі собі Трамп чи Орбан виражають в принципі думки більшості обивателів Заходу щодо війни росії проти України і способів вирішення цього питання.

І тут папа Франциск не відкрив жодної Америки, лише недипломатично озвучив думку більшості «простих громадян» Заходу. Не говорячи вже про «простих громадян» Африки, Азії чи Латинської Америки. Та й частини українців зрештою.

Проте, тут знову є одне «але», або навіть і не одне. Папа є у світі (а донедавна і в Україні) моральним авторитетом, а не популістом Трампом чи Орбаном. Його слова повинні не просто транслювати «настрої суспільства», бо ті настрої, навіть в демократичних країнах, не завжди адекватні і часто під якимось впливом. Його слова мають бути натхненням і підтримкою, а не закликом до «похмурого реалізму». Якби Україна була «реалісткою», якби зважала на свої розміри в порівнянні з росією, на чисельність своїх громадян, на величину своєї армії чи своєї економіки, то вже «через 3 дні» Київ і вся країна бути б під окупацією.

Крім того, папа Франциск, як і багато хто на Заході серед «простих громадян» чи теж деяких політиків, не усвідомлюють, що на перемовинах справа з росією не закінчується і мир не настає. Після «мирних перемовин» настає їхнє порушення росією і ще більша агресія з її сторони, ще більше смертей і знищень. Тому такий заклик до «білого прапора» – це де-факто заклик до ще більшого зла. Навіть якщо це несвідомо і наївно, нам від цього не легше.

Врешті, такі «мирні перемовини» означатимуть, що зло, скоєне росією до цих пір, залишиться непокараним. Папа Франциск можливо прагматично закликає до припинення будь-якою ціною подальших смертей і знищень (що насправді не настане), але робить це теж коштом пробачення злочинцеві його злочинів, ну бо злочинець сильний і що тут поробиш. Виходить, карати можна лише слабших, а сильним злочинцям треба поступатися? Моральний авторитет не може йти на такі «компроміси сумління», що б там прості обивателі не вважали і навіть якщо більшість з них такі компроміси підтримує...

Пацифізм – це добра справа, коли є закликом до агресора. Напоумлення про припинення війни, про відвід своїх військ і потім перемовини - це має бути заклик передусім до агресора. Не можна в жодному випадку, як би це не здавалося реалістичним, закликати жертву агресії до примирення з її ситуацією. Так, жертву можуть змусити до перемовин, до «білого прапору», але заклик її до цього кроку, і при цьому брак заклику до агресора про припинення агресії і повернення окупованого – це йде всупереч соціальному вченню Католицької Церкви про справедливість і мир, вираженому між іншим у «Компендіумі соціальної доктрини Церкви».

Зло повинно бути назване, засуджене, покаране. Повинен теж бути заклик до боротьби зі злом, а не до компромісів з ним. Непокаране зло квітне і шириться. І теж стає поганим прикладом для інших. Така ситуація кидає тінь на Євангеліє і на його правду. Такий компроміс – це «будова на піску», а не на скелі. Така будова впаде при першій-ліпшій негоді. Папа – це Петро, скеля. Варто про це не забувати і цей авторитет, моральний передусім, відважно проявляти.