Бажано чи небажано, але сучасні чини й ченці існують у інформаційному просторі так само, як і кожний інший пересічний громадянин планети, тобто в залежності від бажання і матеріальних можливостей. Іноки греко-католики — василіяни, салезіяни, студити тощо, іноки і інокині різноманітних православних розгалужень, члени внутрішніх корпорацій в протестантських деномінаціях є присутніми в соціальних інфо-мережах, живих журналах, блогах та інших формах електронної співпричетності.

Новітня специфіка інформаційного простору нашого спільного життя ставить монахів, монахинь й разом з ними монастирі й монаші спільноти у дуже специфічну ситуацію інформаційної відкритости й доступності всім тим, хто не є причетний або розізнаний у специфіці внутрішнього (не завжди тільки аскетичного) життя вельми осібних спільнот богопосвячених людей. Звичайно, таки самі муки перетерпають спільноти професійних філософів, теологів, соціологів, політологів. Дізнатися, де у ру-мовному або у-мовному інфо-просторі збираються специфічні люди-професіонали і куди до біса заманливо втертися й цікавому пересічному мешканцю віртуальних світів не є проблемою. Не є проблемою і втрутитися - бо інтернет оплочений, за власні гроші придбаний, отож роблю, що хочу!

В деяких випадках таке втручання “пересічних мешканців” губить спільноти професіоналів, особливо там, де не будуть пояснювати першому ліпшому "просто цікавому" весь гігантський обшар професійного світу від азбучних елементів до питань вищої компетенції. В інших випадках спільнотам фахівців вдається захиститися від пересічної цікавості зайвих відвідувачів або через технічні засоби, або через здорове ігнорування профанів. Але жодні засоби не є в стані зменшити кочових натовпів тих, хто вважає, що у питаннях філософії, політики, соціології — тим паче аскетики, молитви й духовного життя — вони можуть струсанути інфопростір могутнім текстом непересічної компетенції або принаймні смиренно поставити таке у інфантильній величі всеохоплююче питання, після якого абияка відповідь буде породжувати ярославин плач про “падіння духовності і компетентності” і на “всепереможний дух сучасної мізерності”.

Проблеми "існування анахоретів серед натовпу в інфо-ярмарковий день" і її вирішення залежить від вкоріненості елементарної етики у масову свідомістьі. Елементарна комунікативна етика у і-нет просторі відсутня. Навпаки, тут укорінена комунікативна антиетика: "це інтернет - тут можуть до дідька післати". Хоча і без того проблема масової етичності є без вирішення. Бо треба було би скасувати наслідки первородного гріху і каїновий чин, аж потім вертатися до масової етичності.

Тому, за Вашою згодою, позоставимо проблему масової етичності у інформаційному просторі без розгляду.

Так само пропонував би позаставити без розгляду проблему існування в і-неті підглядачів і стукачів всіх часів і народів: вони були, є і будуть, як Лєнін, которий жил, жів і будіт жіть, навіть якщо його десь і закопають. Наявність цієї деформації теж треба прийняти як данність, уповаючи на те, що після Страшного Суду мусять відбутися деякі зміни.

Але так само мусимо розуміти, що інокі і інокині, богопосвячені особи і священство в усіх своїх єрархичних ступенях має трохи іншу специфіку, аніжелі научно-філософсько-політологічна еліта. І наслідки відкритості сакрального й сакралізованого світу дещо відрізняються від наслідків відкритості навіть кабінетів ВР або надр тіньових офісів - тих самих, що вони всім відомі, але ніхто про них не знає. Мусимо зрозуміти навіть з точки зору масовості реакцій на ту відкритість. Навіть з точки зору можливих віртуальних і не віртуальних інфантильних забав, вимірюваних у тротилових еквівалентах тої масової реакції. Але це вже крайнощі. Розгляд яких є зовсім непотрібний. Хиба я помиляюсь?

Сучасним інформаційним технологіям вдалося — і куди тепер від того подінешся? - знищити тисячоліття тому побудовані віртуально-інформаційні стіни монастирів і корпорацій богопосвячених осіб, а навіть іноческих спецрозділів Фанару, КП Лаври, Патриарших прудів, запруд і подвір'їв, - ба! - й Священних Конгрегацій мініатюрної держави у Вічному Місті.

Паніки від тої руйнації начебто немає, виключаючи окремі випадки наїправославнійших отєчєскіх відлучень і “запрєтовъ” та локальних незадоволень вселенського характеру. Наявне інтуїтивне й інтелектуальне відчуття: створилася проблема, про яку мовчати треба було би, але якось стрьомнєнько виходить... бо  відчуття все одно є. І нема куди дітися. Ані, якщо ти стримаєсся як сакральний відокремлений, ані, якщо ти стоїш на сторожі у якості “пересічного вірного”. Ані, якщо ти докопуїсся до проблеми і під проблему зі сторони славетної контори глибинного буріння і її славних синів, що вони ніколи не переведуться аж до Страшного суду.

І — що найбільш характерно! - ніхто збереться з духом кінцево відповісти, що то за проблема, чи взагалі вона існує, хто є її адресатом і адресантом, які насліки має і чи є воно катастрофою або навпаки екстра-комфортним дарунком долі. Чи можемо ми усі — тобто взагалі УСІ — бачити сакралізованих, відокремлених, зі світу цього вийнятих, Богу посвячених до божевілля (з побутової точки зору), тобто отих юродивих, що їми світ тримається і виправдовує себе і своє існування перед Богом, без інформаційних декорацій, заборон, табу? Без інформаційних хабитів, мантій, ряс і підрясників? І чому нам від того трохи жахливо і хочеться по-дитячому сховатися або по дорослому, маючи безліч рацій, недоторкуватися?

Тут без (далі викреслено: “ста грамів”) молитви не розібратися. Тому: Святі юродиві Божії та всі Святії у Бозі позбавлені розуму і Голгофою у наготі на оглядання пересічних зайвих виставлені — моліть Бога за нас у нашому сучасному існуванні у новітньому інформаційному просторі, інтернеті, соціальних мережах і електронній співпричетності! Бо маємо проблему і не маємо духу, так, щоби взаправду і до кінця...