Мова не про дітей - про нас. Бо Павліки Морозови давно виросли і стали дорослими татусями і дідусями, але за позитивним (щодо отримання зиску) зрадницьким досвідом продовжують стверджувати своє фундаментальне зрадницьке існування - але вже не до тата - бо самі вже татами стали, але хиба що до дітей - й хиба що не своїх...

Розпочинаємо традиційний термін розчулення щодо “різдвяних діточок” - сиріток, “дівчинок з сірниками” (с), Оліверів Твистів та “гаррі потерів” - хлопчиків, що постраждали від Волі_до_Смерті, але вижили, хоча і полишилися назавжди небажаними.

 

Що ж, за традицією будемо покутувати дитячу зайвість і небажаність ящиками цукерок, іграшок, машинками та солдатиками та різноманітним іншим, чого би нам самим хотілося мати у нашому дитинстві — і може таки малося. Або може й ні — тоді нехай в них здійсниться моя мрія.

 

Не сприймайте мою іронію, як заперечення необхідності подбати про дітей у святковий час, особливо за тих, хто дивиться на звичайні, привабливі для будь якої дитини, речі зголоднілими очима, бо дома грошей нема.

 

Так! Даруйте дітям подарунки! Це є святе!

 

Мова не про дітей — про нас. Про наше ставлення до дітей і про то, як ми використовуємо абстрактне, позбавлене обличчя, загальне “дитинство” у своїх недитячих забавах. Мова про те, що ми, дорослі, давно знаємо, які теми є найпекучішими, такими, що на них завжди відгукуються і - або витягують (із зітханням) гаманець, або без гальмів вдаються до галасливої дискусії, що часами переростає у “війну за мир на повне знищення”.

 

З наївністю ставлю питання: може саме в передріздвяний термін варто було би подбати не тільки про подарунки для дітей, що вони потребують кожний по-особистому, але добре постаратися, щоби розпізнати споживацьке забарвлення у своєму ставленні до “об'єктів обдаровування подарунками”.

Може саме в цей час було би найкращим принаймні продумати, що то є — дитяче право приватності і недоторканості в перспективі нескінченності українських поколінь. Бо є зарано розмахувати над нашими головами жорстокою дубиною ювенальної юстиції тоді, коли майже все населення гадки не має про власні права, про власну приватність і недоторканість — тим паче про дитячу. Коли майже ніхтоне помічає і не усвідомлює того, що насильство над дітьми, підлітками, молоддю в нашій країні носить характер чогось настільки буденного, що дивно проти цього голос підносити.

 

Хитруни від PR-технологій, чи то, попросту кажучи, — мас-медійної брехні і маніпуляції, вміло розкручують поодинокі випадки насильства та використовування неповнолітніх та технологічно вимазують брудом цілу верству, полюючи на священників та єпископів з криками “ату їх!” Перемішують, перетасовують так, щоби у пересічної людини голова йшла обертом, щоби вже нічого не розумілося — де право, де ліво? Щоби серед грюкотіння скандалів та підмахування наперстками ніхто і не помічав би дійсного використовування та насильства над тими, хто тільки готується увійти в життя, - але не зі своєї волі мусить перетерпіти злидні, напівголодне існування, відсутність життєвої перспективи, вибіркове право і вибіркову справедливість, подвійні стандарти, неможливість оскаржити державне виховавче-міліцейске насильство і, наприкінці, розвеселе знущання зі сторони олігархічних ровесників та необхідність продати себе такому ж самому, тільки з нескінченим пакунком сто-доларових папірців у кишені. Продатися такій же самій дитині тої ж самої надзвичайно убогої країни України. Продатися і подбати про благополуччя джерела всяких гараздів — олігархічного татуся, індустріальщика, політика, бізнесмена і взагалі дуже добру і порядну людину.

 

За допомогою одного з моїх друзів віднайшов в інтернеті спостереження, яке абсолютно збігається з моїми думками, щодо масовості порушення підлітково-юначої та дитячої політичної недоторканості. Йдеться про відтінок стенограми з радіо “Ехо Москви” від 18.11.11 http://echo.msk.ru/programs/sut/831057-echo/#video

Щоправда, у цьому відтінку йдеться тільки про безпосереднє використовування дітей у пікетах та протестно-стверджувальних прапоромахалках. У нас не менш актуальною є тема використовування дитячих фотопортретів, самих дітей, дитячих установ та ситуацій задля видоювання грошей з виснаженого вимені зубожилого населення, що воно вже не даї звичайних надоїв.

 

Може варто було би у передріздвяний час усвідомити наявність і наслідки тої фінансово-політичної педофілії і найти способи, щоби не приймати участі у нав'язаному нам гріху — або може навіть знайтися на викорінення цього гріха?

 

Позволю собі цітату з “Ехо Москви” - для повноти роздумів:

 

Сергій Пархоменко, журналіст: ...я думаю, что это одна из самых, я бы сказал, отвратительных и бесчеловечных технологий, которые политтехнологами сегодняшними, такими властными политтехнологами, собственно, теми, кто отвечает за, так сказать, развитие, а точнее – уничтожение реального политического процесса в стране. Вот одна из самых отвратительных таких технологий, это технология вот этих массовых выездов «Наших». Система очень простая: по провинциальным учебным заведениям, вузам, профессионально-техническим училищам, всяким колледжам и так далее, начинают ходить агитаторы с очень простым предложением: ребята, поехали забесплатно в Москву! Ну, кто же откажется? Представьте себе, что вам, там, не знаю, 15-16-17 лет, вы живете в небольшом провинциальном городе. Ну, я не знаю, скажем, в Ярославской области, или в Костромской, или в Рязанской, в Нижегородской, где-то вот относительно недалеко, в радиусе нескольких сот километров. И вы живете не очень богато. И для вас поездка в Москву – это большое событие. Это большое удовольствие, редкое развлечение. Может быть, вы вообще никогда до сих пор в Москве не были. Вот приходит человек и говорит: «Слушай, все за наш счет. Мы тебя привозим, сажаем в автобус, везем в Москву, по дороге кормим и развлекаем, потом приезжаем, там тоже надо будет погулять по улицам, постоять, покричать, повеселиться, потанцевать, попеть… Потом мы еще свозим на экскурсию, потом мы еще выдадим, там, наборчик, который будет состоять из майки, кепки, шарфа, иногда, там, куртки, еще чего-то… Накормим вкусно, кока-колы дадим, в кино потом сводим… Все будет о'кей, а потом посадим в автобус, отвезем обратно. Веселая, хорошая работа. Денег еще, кстати, положим на телефон, потому что нужно ж ведь еще как-то все это координировать…» Чего уж там, кто откажется? Никто не откажется. Ребята едут. Абсолютно не понимая, что то, что с ними происходит, это и есть политическое развращение малолетних. Вот, очень много в последнее время разговоров о педофилии. О том, что взрослые, жирные, противные, потные какие-то дяди, а иногда и тети, берут маленьких невинных мальчиков и девочек и с ними совершают развратные действия. Иногда снимают это на видео или как-нибудь еще записывают, или фотографируют, а иногда и не снимают, и не фотографируют, а просто получают свое собственное тайное отвратительное противоестественное удовольствие. И вот по этому поводу много разных разговоров о том, как с этими людьми надо обходиться, как нужно их судить, как жестоко нужно их наказывать. И, наверно, они действительно заслуживают этого жестокого наказания. Но ведь это совращение малолетних, это растление малолетних, оно существует и в политике тоже. Вот когда человека вот таким образом везут, для того чтобы он был пушечным мясом, одним из тысяч балбесов, затыкая собою место нормальной, живой, естественной содержательной политической жизни в столице своей страны – это и есть растление малолетних. Потому что дело же ведь не кончится тем, что этого мальчика или эту девочку посадили в автобус, отвезли, там он чего-то постоял, покричал, потом его как-то худо-бедно накормили, развлекли, посадили обратно в автобус и отвезли назад. Этим дело не кончится. В голове ведь у него что-то останется, он же живое, мыслящее существо. И он запомнит, как он был вот этим самым куском ваты, которой забивали место. И он поймет, что вот так, он запомнит, что вот так делается политика, вот так принимаются решения, вот это цена людям, которые демонстрируют свои взгляды публично, свое отношение к той или иной важной политической проблеме. Он, может быть, даже запомнит, что его попросили кричать. Вот были там какие-то лозунги, что-то какие-то названия партий, что-то надо было там скандировать. Надежда тех, кто это организует, заключается в том, что все это у людей быстро вылетит из головы. Не вылетит, на самом деле там останется и потом однажды сыграет свою роль, потому что люди будут знать, что вообще в жизни в мире взрослых проблемы решаются вот так: нужно собрать людей, невинных и непонимающих, и использовать их как пушечное мясо. http://echo.msk.ru/programs/sut/831057-echo/#video

В усьому іншому я бажаю всім чудових гараздів в найсвітліших святах, що наближаються! Нехай щастить нам і нашим дітям у нашій Богом береженій дивній Україні!