Перш ніж вести мову про кризу і реформи, потрібно все ж визначити походження цих слів, бо, як казали древні греки, початок маніпуляції людиною відбувається тоді, коли людина забуває значення слів і втрачає почуття реальності.

 “Спочатку було слово...”

Слово «криза» з  грецької мови означає “відділяю” і “вирішую”, а з китайської “небезпека” та “сприятлива можливість”. Слово “реформа” походить від значення “перетворюю та видозмінюю одне і теж саме”. Древні греки визначали часто даний термін як процес лікування суспільства, яке трактували як живий організм, та звертали увагу, що в залежності від рівня моралі та етики, людина вибирає той чи інший акцент у значенні слова: або депресію і занепад, або оптимізм та можливість перейти на новий етап розвитку.

Дуже оригінально розумів слово «криза» А. Енштейн: «Ми не можемо вдавати, що щось зміниться, якщо ми будемо продовжувати робити ті ж самі речі. Криза є найбільшим благословенням для людей і народів тому, що криза приносить прогрес. Творчість народжується з тривоги та переживань, як народжується день з темної ночі».

Тому можемо зробити висновок: справді кризою нерідко є той «нормальний стан речей, устрою та відносин», що привів до занепаду. Сама криза як повстання, протест, революція чи інші радикані моменти є ліком та пошуком можливостей. Головне – це відчути дух часу та запропонувати дійсно ті рішення, що приведуть до реального покращення.

 Революція: рух проти загальної течії, що веде до руїни.

Революція – це радикальна зміна моральних цінностей та способу людини, що веде за собою і зміну існуючого суспільного ладу. А інше значення даного слова – це новий тип хаосу.

В контексті розумінні явища «революція» слід говорити про «гідність», що означає ставлення людини до самої себе, до суспільства і суспільства до людської особи. Тому політика і економіка мають ставити в центрі людину, пошану до її природніх прав. Не влада заради влади, чи діяльність заради прибутку, а органічний розвиток людської особи має бути поставлений в центрі суспільного устрою. Рівень гідності людини визначає і ту чи іншу форму економіки чи політичного устрою.

Переважно люди надіються на те, що реформи здатна провести тільки влада. Під даним терміном переважно ототожнюють державні структури та органи, урядові програми. Як наслідок людина віддає перевагу очікувати якогось лідера, що махне рукою, як чарівник чи знахар, та підвищить рівень соціальних стандартів життя.

Основне значення терміну «влада» - це сила, яка через різні методи (примус, авторитет чи заохочення), здатна впливати на інших і виконувати волю більш сильних і організованих осіб чи організацій. Як сказав Тертуліан, “для мене влада – це можливість реалізовувати свої фантазії за рахунок інших”.

Тому надіятися на певного політика як «месію», що зробить реформи та покращить ситуацію в Україні – це міф.  Доки люди не усвідомлять, що не слід чекати “месію-політика”, тоді не буде реалізована основна реформа – зміна світогляду цінностей, зміна акценту як формувати джерело влади.

Для політика, ще з часів римської імперії, набагато важливішим був власний «modus vivendi», аніж благо суспільства. Створення різних держорганів в Україні перетворився в спосіб паразитування на суспільному тілі та імітації реформ: коли один відділ перетворюють на два департаменти, змінюють назву, кількість керівників, але не суть їхньої місії: влада є для служіння, а не панування.

Політики спотворюють питання реформування, підмінюючи поняття, щоб утвердити народ в тому, що він не є спроможний самостійно вирішувати свою долю та тримати його в стані соціальної депресії, тобто страхів до інновацій та рішучості. Тому політичний клас штучно створює постійно потребу в собі. 

Акцент "формування і джерела влади" слід змістити з держінституцій, які мають обслуговувати і служити людям, на конкретні громади, творчих зорганізованих ініціативних людей, що в конкретних місцях, територіях, містах та селах, реалізовують ініціативи та дії, що розвивають суспільство. Успіх таких моделей яскраво показав себе в Польщі, Італії, Німеччині, Франції. Це, власне, хороші приклади успішної децентралізації. Україна теж має славну кооперативну історію та епоху «відродження» з  1848 по 1939 роки.

Законодавча функція, що перейняли держоргани, перетворився на інструмент лобіювання інтересів великих корпоративних груп, який не допускає здорової конкуренції та формування середнього класу.

Брак інформації, знань, критичного мислення, створюють передумови для популізму та заснування інституцій, що монополізують право на розподілення соціальних дібр. Такі показники, як ВВП, НВП не завжди визначають рівень добробуту. До прикладу в Європі визначають соціально-економічні показники, які визначають якість життя, рівень здоров’я, довголіття, а не лише виробництво та споживання продуктів і послуг.

Отож, для нового етапу розвитку України та її успішної інтеграції в ЄС, потрібно усвідомити одне: реформи не можуть здійснити ті, які створили кризу, для який даний стан засіб для швидкої наживи. Реалізація талантів, інновацій та ідей – це є основа для прогресу та покращення рівня громадян. Саме формування активного творчого громадянина, солідарність та співпраця – це основа для реальної реформи нашого ладу.

 Який вихід?

На практичному моделюванні в Україні все більш популярними є філософія і практики кооперації та соціального підприємництва.

Звичайно, кооперація і соціальне підприємництво мають різні методи роботи та моделі, проте спільну ціль – добробут родин, формування середнього класу та якість життя.

Кооперація та соціальне підприємництво допоможуть вилікувати суспільство від багатьох соціальних хворіб, таких як алкоголізм та паління, наркоманія, ігроманія. Як наслідок – це відновлення добробут українських сімей, що зруйновані штучними і запланованими кризами.

 Кооперація в умовах України виступає нової формою демократичної культури, виконює роль громадського контролю та планування.

 Конкретно моделі та методи кооперації та соціального підприємства є необхідним детально вивчати, щоб зуміти підібрати ті терміни і поняття, які переконають громадян до спільної ініціативи та дії.

В умовах України соціальне підприємництво та кооперація є засобом формування вільної творчої людини та солідарної громади та народу.

Після революції гідності, людина усвідомила особисту відповідальність, але є важливим сприйняти і інше: необхідна клопітка праця кожного дня, активна участь у політичних та економічних процесах. Все, що буде заплановано без нас, та не будуть враховані наші інтереси, це буде діяти проти нас. Як сказав митрополит Андрей Шептицький: «є різні ідеї та ідеології, проте тільки дві форми влади: або право рішення віддаєш комусь, або береш на себе відповідальність сам».

Все більш важливим є формування мотивованих місійних парохій як активної громади, що має  повчання, науку, спільну ідею, народжену в молитві, та виробляє принципи  господарської етики, способи демократичного та прозорого лобіювання громадських інтересів на місцях. Свідомі християни не чекають, а наслідують приклад Христа, який пішов проти тогочасної системи і переміг. Щоденна місійність в наших громадах - це метод розкриття та реалізації християнських принципів та вдосконалення людської особи та суспільства. 

В такий час є важливим почути здоровий голос Церкви, що як Мати, любить своїх дітей. Важливим є навчити людей вірити в те, що є реальним, а саме, науку та закони Божі, бачити в іншій особі свого побратима, та зуміти спільно вийти з занепаду... Тому дана криза має стати часом радості від готовності співпраці, що приведе від соціальної ізоляції до відкритості та солідарності...

А все інше зуміємо придбати та надбати. 

Зіновій Свереда,

доктор соціальної економіки,

Президент Українського Кооперативного Альянсу