- UK
Після падіння Радянського Союзу багато-хто говорив про реституцію майна українській Церкві. Якщо проаналізувати реальну ситуацію, від рухомого і нерухомого майна лише УГКЦ, від приватної власності до золотих виробів, то комуністи конфіскували власності на суму біля 13 мільярдів сучасних американських доларів. Проте, переважно, всі ведуть мову про конфіскацію під час радянського союзу. Греко-католицька церква, яка реально була започаткована на сході, центрі і півночі України та на частині територій сучасної Білорусії та Росії, мала кілька етапів конфіскації. Розпочинаючи за часів Катерини ІІ, Петра І, Миколи ІІ. Від Смоленська до Бреста. Від Волині до Воронежа, Буковини та Закарпаття. Унійна Церква пережила конфіскацію приватного майна з боку австрійської монархії, але ця старалась підняти рівень розвитку церковних громад в Галичині та Закарпатті. Наскільки ця реформа для нас за наш рахунок була успішна, це окреме питання, бо від середини 19 століття, дякуючи існуючому конкордату між Австрією та Ватиканом, греко-католицька Церква поступово стала опорою національного відродження, але переважно завдяки внутрішній мобілізації священства (руська Трійця).
Автор даної статті досліджував ці матеріали в Римі під час написання своєї дослідницької праці. Зокрема, цікавими є документи та аналіз австрійських дослідників, які аналізували стан українських релігійних громад і причини їхньої бідності.
Українська Православна Церква мала ту саму долю. Власність київської православної митрополії поступово перейшла під використання казьонної російської церкви. Якщо проаналізувати приватну власність київської митрополії, лише її нерухоме майно, це були десятки тисяч гектарів землі, сотні будинків і приміщень перейшли під контроль російської ієрархії, а, згодом, московських більшовиків. Особливі дані дає радянська структура ТОРГСІН, які скупляли золото серед населення під час голодомору, і крім того, експорт ікон, церковної утварі і золота під час голодомору, з років 1931 по 1939. Це окрема тема для дослідження. Логічно, що сьогодні православна церква мала б бути співвласником металургійних заводів, гідростанцій і т д, збудованих під час сталінських та комуністичних п’ятирічок.
Інше питання є те, що будівництво заводів, фабрик, гідростанцій та всього наявного майна та інфраструктури в Сибіру було теж завдяки вкладів церкви, а саме: працею арештованими священиками, монахами, їхніми вірними і т д. Навіть «нациська Німеччина», яка вивозила людей на роботу до Німеччини під час війни, згодом, вже демократична Німеччина платила компенсацію тим українцям, які «дожили» до незалежності. В ситуації з Росією-СССР, то там той самий криміналітет зробив «ребрендинг» (поміняв кольори і форму, але не суть) і приватизував вже існуючі збудовані заводи і фабрики, ресурси і т д. Як бачимо, «казка стала билью»… і, якщо ми проаналізуємо, що все робиться завдяки мистецтву слова, тобто пропаганди, яка переконує людей думати саме так, а не інакше.
Питання повернення майна українському народу, церкві і відновлення історичної справедливості, яким би болючим цей процес не був, є постійно актуальним і його уникнути неможливо заради миру. Це є питання існування народу і його безпеки. Сьогодні, на практиці, церковні кола відмовились мати системну стратегію щодо повернення майна, що є великою помилкою. Бо втрачаємо історичні моменти. Тому що, на території України ми даємо можливість мати власність колам і людям, які мають зв’язки і підпорядкування з російськими кримінально-політичними колами, які загрожують як існуванню української держави, так і життю народу. Необхідно зазначити, що війна розпочалась там, де була співпраця місцевого проросійського олігархату з російськими спецслужбами. Тобто, якщо змінюються історичні часи, але ми не змінюємо тим власника земель, ресурсів, фінансів внутрішньо в самій державі, то очікуймо війни: її закличуть, запросять, створять. В Україні мати організовану кількість російських власників є подібним до того, як мати засланих наймитів у козацькому хуторі, які готові вночі відкрити ворота для кочівників та грабіжників.
Кілька разів ми мали дискусію на різних заходах, де закидували, що якщо б були церковні кола співвласниками, то могли бути зловживання. На що відповідь одна: зловживання ті чи інші будуть завжди, бо людина грішна, але це не співмірне з монополіями сьогодні, коли мільярди виводяться з держави, коли прибутки, створені усім народом, осідають в приватних іноземних банках і закупляють яхти, вілли, замість того, щоб використати це для медицини, освіти, екології, добробуту родин. Бо, коли низька заробітня плата, і батьки не мають можливості купити якісні продукти чи полікувати дитину, то це є прямий гріх про вбивство. І використання хоча б частини коштів для освіти, добробуту майбутніх поколінь є необхідною умовою для збереження життя народу і самої держави. Зміна історичного часу потребує зміни власників держави.
Для Російської псевдо-імперії з казьонною церквою існування незалежної православної церкви та українських уніатів є набагато небезпечніше, аніж інші релігійні рухи, які не мають нічого спільного з християнством.
Одним з можливостей для того, щоб хоча б частково зуміти спрямувати частину російських активів – це розробити стратегію використання коштів російських заморожених активів за кордоном для реальних освітніх, культурних, церковних проектів в Україні. Чому це потрібно? Тому що можна співпрацювати з міжнародними інституціями, які в багатьох питаннях суду і прокуратури є менш корумпованішими і дієвішими, якіж місцеві. І крім того, вони часто діють згідно політичної волі і суспільної думки, а не просто лише самим місцевим законодавством, який часто є пролобійованим самим же політичним криміналітетом.
Українська Церква, маючи міжнародний вплив, могла б використати дану ситуацію, щоб хоча б частина заморожених російських активів, використати для освіти, науки, соціальних проектів та благодійності, виліковування суспільних ран, спричинених війною. Бо, якщо суспільство не буде включене в даний процес, то ті гроші, передані Україні, будуть «роздерибанені», залиті в цемент, а не інвестовані в людей, в майбутні покоління.
Тому зробимо короткий аналіз.
Використання заморожених активів кримінального походження для благодійних або громадських цілей – це складний процес, який регулюється різними міжнародними та національними законами.
Замороження активів означає блокування доступу до активів та економічних ресурсів, що належать особам, групам чи організаціям, які підлягають міжнародним санкціям або кримінальному переслідуванню.
Замороження часто пов’язане з випадками корупції, організованої злочинності, тероризму або порушень прав людини. Метою є запобігання використанню цих активів для незаконних цілей, таких як фінансування злочинної або терористичної діяльності. На практиці, росія є великим сучасним терористом, який загрожує людству. Замороження відрізняється від конфіскації, оскільки є тимчасовим заходом до встановлення вини або невинуватості власника активу.
Основні норми та договори міжнародного права, які регулюють замороження та подальше використання активів кримінального походження, такі:
Сприяє використанню конфіскованих активів від корупційної діяльності для фінансування ініціатив розвитку та благодійних проєктів, особливо в країнах, звідки ці активи були виведені.
Рада Безпеки може ухвалити рішення про замороження активів осіб чи організацій, причетних до терористичної діяльності або порушень прав людини, як це було у випадку санкцій проти держав, політичних лідерів або злочинних організацій.
Національні процедури: конфіскація та використання активів
На національному рівні багато юрисдикцій розробили норми для управління використанням заморожених активів після встановлення їх кримінального походження:
Італія: закон 109/96 щодо конфіскації мафіозних активів:
Одна з найпрогресивніших нормативних баз у цій сфері. В Італії активи, конфісковані у мафіозних організацій, можуть бути перерозподілені на соціальні або громадські цілі, такі як створення соціальних кооперативів, шкіл, медичних установ або на підтримку незахищених громад.
Процес конфіскації передує розслідуванню та судовим вирокам. Тільки після остаточної конфіскації активи передаються державним установам або неурядовим організаціям (НУО).
США: Civil Asset Forfeiture:
У США цивільна конфіскація дозволяє уряду вилучати активи, пов’язані зі злочинами, такими як торгівля наркотиками, корупція або відмивання грошей, навіть без кримінального засудження.
Виручені кошти можуть використовуватися для фінансування державних програм, підтримки правоохоронних органів або для перерозподілу на проєкти підтримки жертв.
Європейський Союз:
Законодавство ЄС передбачає замороження та конфіскацію активів, отриманих у результаті злочинів, таких як тероризм, торгівля людьми та корупція. Деякі держави-члени ЄС, такі як Франція та Іспанія, створили фонди для використання конфіскованих активів на соціальні проєкти.
Конфіскація та призначення активів
Після конфіскації активи можуть бути використані для гуманітарних або благодійних цілей. Це може включати будівництво шкіл, лікарень, програми реабілітації для наркозалежних або проєкти підтримки незахищених громад.
Прозоре використання: для того, щоб цей процес відповідав міжнародному праву, важливо, щоб використання активів було прозорим і перебувало під наглядом компетентних органів. В деяких випадках створюються довірчі фонди, які управляються міжнародними організаціями або урядами для гарантії правильного використання активів. Тут можна застосувати принцип наглядових рад з публічних осіб.
Практичні приклади
Активи диктаторів і корумпованих лідерів:
Відомий приклад – це активи, заморожені після падіння режиму Муаммара Каддафі в Лівії. Багато з цих ресурсів було використано для гуманітарних програм у Лівії, зокрема для реконструкції та медичної допомоги.
Також активи, вилучені в колишніх африканських диктаторів, таких як Сані Абача з Нігерії, частково були повернуті країнам походження і використані для проєктів розвитку та боротьби з бідністю.
Кошти, вкрадені корумпованими режимами: різні країни домагалися повернення активів, виведених корумпованими режимами, для їх використання в програмах економічного та соціального розвитку в країнах, звідки ці активи були виведені.
Обмеження та правові виклики
Тривалі та складні процеси: однією з найбільших перешкод для використання заморожених активів у благодійних цілях є тривалість судових процесів. Перш ніж активи можуть бути використані на благодійні цілі, потрібно завершити процес конфіскації, що часто може зайняти роки.
Захист права власності: деякі власники заморожених активів можуть оскаржити замороження в суді, стверджуючи, що активи не пов’язані зі злочинами. Це може ще більше затримати доступність активів для благодійних цілей.
Міжнародна координація: у багатьох випадках активи розташовані в різних юрисдикціях, що ускладнює координацію між компетентними органами кількох країн для замороження, конфіскації та перерозподілу активів.
Гарантії та прозорість
Щоб уникнути зловживань або незаконного використання, використання заморожених активів має бути під наглядом міжнародних та національних органів, таких як Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) та національні органи з управління конфіскованими активами.
Крім того, важливо забезпечити прозорість у розподілі та використанні таких активів, із періодичними звітами щодо їх використання на благодійні або розвиткові цілі.
Юридичні аспекти: від замороження до конфіскації
Замороження: цей захід застосовується як спосіб запобігти власникам активів користуватися ними або передавати їх іншим особам до завершення розслідувань. Заморожені активи можуть включати банківські рахунки, нерухомість, цінні папери або інші фінансові ресурси. Замороження часто використовується в рамках міжнародних санкцій або кримінальних проваджень.
Конфіскація: це вже більш постійний захід. Активи можуть бути конфісковані на підставі судового рішення, коли встановлено, що вони були отримані незаконним шляхом або використовувались для злочинних цілей. Після цього держава може прийняти рішення про використання цих активів на громадські або благодійні цілі.
Між цими двома етапами можуть виникати затримки, пов'язані з юридичними викликами, судовими процесами та міжнародною координацією. Наприклад, якщо активи розташовані в іншій країні, може знадобитися міжнародна співпраця для забезпечення їх конфіскації.
Окрім вже згаданих міжнародних конвенцій, існує низка правових інструментів, які регулюють використання активів для благодійних цілей:
ФАТФ (Financial Action Task Force): це міжнародний орган, який розробляє рекомендації щодо боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. В його рекомендаціях йдеться про необхідність конфіскації активів, отриманих незаконним шляхом, і можливість їх використання в соціальних або благодійних цілях.
Програми управління активами ООН: у деяких випадках, особливо коли йдеться про активи, що належать диктаторським режимам, ООН може взяти на себе роль посередника в управлінні активами та спрямувати їх на гуманітарні програми. Але сьогодні ООН само потребує громадської наглядової ради, бо терористи мають право голосу і вето в раді (не) Безпеки ООН.
10. Практичні механізми управління конфіскованими активами
Існує кілька практичних підходів до управління конфіскованими активами. У кожній країні можуть існувати свої процедури, але загалом вони включають такі етапи:
Створення спеціальних агентств: у багатьох країнах діють спеціальні агентства або фонди, які відповідають за управління конфіскованими активами. Українське суспільство, спільно з діаспорою, мало б створити свою агенцію на зразок італійських та американських. Як ми вели мову попередньо:
Італія: Національне агентство з управління конфіскованими активами. Воно займається моніторингом і розподілом активів, які були вилучені у мафіозних або інших злочинних груп.
США: Asset Forfeiture Program, яка дозволяє використовувати активи, вилучені в рамках боротьби зі злочинністю, на підтримку правоохоронних органів або соціальних програм.
Розподіл активів: після конфіскації активи можуть бути продані на аукціонах, передані державним установам або використані безпосередньо для реалізації соціальних проєктів. Наприклад, нерухомість, конфіскована у злочинних груп, може бути перетворена на громадські центри або притулки для бездомних.
Фінансування програм для потерпілих: часто конфісковані активи використовуються для компенсації потерпілим від злочинів. Це може включати прямі виплати постраждалим або фінансування програм реабілітації для тих, хто постраждав від злочинної діяльності.
Збереження вартості активів
деякі активи можуть втрачати свою вартість під час тривалого процесу конфіскації. Це стосується, наприклад, нерухомості, яка потребує постійного догляду, або бізнесів, які можуть збанкрутувати без належного управління.
Є потреба розробка концепції з боку українців, бо державні ініціативи чи політичні діячі можуть лише привезти до перерозподілу поміж російським криміналітетом і нашими політиками даної власності. Все ж, є необхідним зазначити, більшість українського топ-бізнесу сформували свої мільярдні капітали у співпраці з російським олігархатом. Тому, якщо не буде реформ і створення громадсько-державної агенції щодо використання заморожених/конфіскованих активів, то можемо побачити ситуацію, що ці кошти будуть використані для продовження реінвестування для російського бізнесу.
Є приклади. Швейцарія протягом багатьох років управляла активами, замороженими у рамках міжнародних санкцій проти колишніх диктаторів та урядів. В деяких випадках країни, які претендують на ці активи, не мають належної правової бази або механізмів для їх прозорого використання, що викликає побоювання зловживань.
Приклади успішного використання активів на благодійні цілі
Колумбія: після багатьох років боротьби з наркокартелями Колумбія конфіскувала значні активи, включаючи великі ділянки землі та нерухомість. Ці активи були використані для реалізації соціальних програм, таких як будівництво шкіл та медичних установ у бідних регіонах країни.
Італія: у рамках боротьби з мафією активи, конфісковані у злочинних організацій, були передані неурядовим організаціям, які використовують їх для створення соціальних підприємств. Наприклад, ферми, конфісковані у мафіозних родин, були перетворені на кооперативи, які виробляють органічні продукти.
Нігерія та Швейцарія: у 2017 році уряди Нігерії та Швейцарії досягли домовленості про повернення понад 300 мільйонів доларів США, заморожених на швейцарських рахунках, що належали колишньому нігерійському диктатору Сані Абачі. Ці кошти були використані для фінансування програм соціального забезпечення в Нігерії під наглядом міжнародних організацій.
Майбутні перспективи та ініціативи
Із розвитком міжнародного права та механізмів боротьби з фінансовими злочинами очікується, що все більше країн почнуть використовувати конфісковані активи для суспільних благ. Існують пропозиції створення міжнародних фондів, які б об'єднували активи, конфісковані у різних юрисдикціях, та спрямовували їх на глобальні благодійні ініціативи, такі як боротьба з бідністю, зміна клімату або гуманітарна допомога постраждалим від конфліктів.
Автор статті брав участь у групі експертів в Римі, які досліджували питання використання заморожених активів з боку політичних криміналітетів, бо миру немає справедливості, а справедливість – це прийняття законів, обговорених в суспільстві на основі моральних цінностей.
Але деколи виникає питання: а кому воно потрібне? Бо питання є успішним тоді, коли офіційні народні інституції, від політиків до релігій, мають спільну, а не вибіркову позицію.
Щоб не було, як завжди, змінюються історичні епохи, устрої, а ми навіть самі не знаємо, що хочемо. Бо не маємо стратегії і тактики на кілька кроків вперед. Бо маємо переважно запізнілу реакцію на проблему замість того, щоб уміти вести за собою.
Опрацювання детальної концепції щодо використання російських активів для української Церкви, для культури і освіти - в наступній статті.
Зіновій Свереда,
доктор соціальних наук
