Куди на Тернопіллі зникають мільйони гривень бюджетних грошей
Володимир МОРОЗ. - "20 хвилин", 9 грудня 2009 року
Не хочуть повертати ченцям-василіанам монастир у Краснопущі чиновники з обладміністрації. Монахам кажуть, що немає куди переселити підопічних психоневрологічного інтернату. Але у Мельниці-Подільській місце для них є. Натомість бюджет втрачає мільйони гривень.
Обшарпані стіни, облуплені вікна, психічно хворі чоловіки просять закурити. Поряд – ніби інший світ: охайно побілені, під новим дахом помешкання.
Причому на занедбаний психоневрологічний інтернат обласна влада виділяє мільйони, а монахи свій добробут облаштовують на пожертви.
- Що маємо з церковної таці, на те і робимо ремонти, - каже ігумен монастиря, отець Степан Романик. – Жертвують і вихідці з цих країв, які живуть, наприклад, у Львові. Допомагають і просто добрі люди. Не допомагає тільки влада...
Василіани готові відновити монастир повністю, але обласні чиновники не поспішають переселяти підопічних інтернату у подібний заклад Мельниці-Подільської, що на Борщівщині. Наразі в області діють три психоневрологічні заклади для чоловіків - у Краснопущі, Мельниці-Подільській і Почаєві. Кожен – недоукомплектований. Отож, область могла б заощадити, об’єднавши їх. До речі, лише на заклад у Краснопущі з казни щороку виділяють більше ніж 1,8 млн грн.
Підопічному по “няньці”
Із часів СРСР у с. Краснопуща Бережанського району діє Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат. Цьому закладу належить 62% головного корпусу колишньої чернечої обителі. Решту монахам-василіанам уже повернули. Вони спільно з парафіянами відновили церкву і частину монастиря. Замурували вибиті за “совєтів” вікна у церкві (там були кухня, їдальня і клуб – прим. ред.), побілили її. Тепер ігумен отець Степан Романик прагне відновити сам монастир. Поки що через неспокійну вдачу підопічних інтернату ченці змушені жити по інших монастирях. Сам отець Степан мешкає у Золочівському василіанському.
- Я живу у Бережанському районі, - розповідає депутат облради, член постійної комісії облради з питань соціально-економічного розвитку Ярослав Котовський. – Монастир дійсно потрібно передати ченцям. За духовною цінністю, це – друга Зарваниця. З іншого боку, шкода працівників, які можуть залишитися без роботи.
Працевлаштувати деінде робітників інтернату у Краснопущі – справді, проблема. Це визнають і ті, хто пропонує повернути монастир отцям-василіанам. Наразі в інтернаті, розрахованому на 185 ліжко-місць, працює 70 людей. Підопічних тут, як кажуть в управлінні праці та соцзахисту населення, офіційно - 99. За словами ж директора інтернату Володимира Бояновича - 102. Постійно живуть у закладі, за його ж словами, 82 підопічних. Отже, чи не кожного обслуговує окремий працівник! І саме вони - проти того, аби віддати монастир ченцям, бо бояться втратити роботу. Але більшість людей (і директор інтернату Володимир Боянович це підтверджує), схвалюють відновлення обителі.
Лише відмови
Листування щодо можливості “переселення” інтернату ледь поміщається у чималу папку. Більшість документів – “відписки” про відсутність відповідного приміщення.
У 2005 р. тоді ще в. о. начальника обласного управління соцзахисту Софія Погоріла (тепер уже начальник – прим. ред.) у листі від 15 липня пообіцяла тодішньому ігумену монастиря отцю Методію Скралю, що управління “виходить з клопотанням перед ОДА та облрадою про переведення Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату в смт Мельницю-Подільську Борщівського району, в приміщення, які відповідають вимогам санітарних норм для проживання підопічних та інфраструктурою...” Працівників тоді пропонували працевлаштувати, створивши відділення на 50 ліжко-місць для догляду за одинокими непрацездатними та інвалідами. Як пояснив кореспонденту перший заступник начальника управління соцзахисту населення обладміністрації Володимир Долинний, "питання вивчили". Однак коли захворів тодішній ігумен отець Методій, ініціатори відродження монастиря отримали документи із запевненнями: “Задовольнити ваше клопотання немає можливості в зв’язку з відсутністю приміщень, що відповідають санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам проживання та життєзабезпечення підопічних”.
Що змінилося тепер – в управлінні не пояснюють, але відмову і Володимир Долинний, і члени постійної комісії з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і дитинства, яка діє під головуванням ректора медуніверситету Леоніда Ковальчука, формулюють як під копірку.
“Не хочуть монастиря...”
Спершу пан Долинний запевнив нас, що у Мельниці – геріатричний будинок (для людей похилого віку). Виявилося, там діє територіальний центр обслуговування самотніх, перестарілих та інвалідів. У закладі вже були підопічні з такими ж хворобами, як у Краснопущі, але їх перевезли в інтернат у Почаєві.
- Під час прем’єрства Януковича у нас планували облаштувати соціальне житло для незахищених верств населення, - каже керівник Мельнице-Подільського центру Василь Кіцак. – Та зняли Януковича і питання "заглохло". Корпус пустує.
Коли ж ми запитали про цей корпус у пана Долинного, він почав переконувати, що грошей у бюджеті краю на його ремонт немає.
- Останнє слово – за облрадою, - додав він. – Як вирішать депутати, так і буде.
Зрештою, Василь Кіцак повідомив про наявність вільних місць Володимиру Долинному у присутності кореспондента “RIA плюс”. І вже 4 грудня, як розповідає отець Степан Романик, чиновник приїхав у Краснопущу і визнав, що місця для підопічних дійсно є.
- Однак переселяти їх у Мельницю не можна, бо спершу треба зробити там ремонт, - каже ігумен. – Складається враження, що влада не зацікавлена у відродженні монастиря і збереженні культурної спадщини.
До речі, отці-василіани хочуть, щоб їм повернули не тільки центральну частину головного корпусу (бічні вже їхні – прим. ред.), а й решту приміщень, зокрема господарські будівлі.
У листопаді члени постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку відвідали Краснопущу, домовилися про зустріч ігумена з губернатором Юрієм Чижмарем.
- Місць немає – це неправда. У Мельниці в одному корпусі треба встановити опалення. Але є приміщення, куди людей можна селити вже! - каже пан Кіцак. – І зробити це дешевше, аніж утримувати ще один інтернат. Та й умови у Мельниці - кращі.
Тож він вважає, що у структурах, які відповідають за соціальний захист підопічних, цим питанням просто не бажають займатися. Натомість голова Борщівської райради Іван Чепесюк зазначає, що про можливе переселення підопічних із Краснопущі він говорив із Софією Погорілою ще кілька років тому. Тоді і йшлося саме про економію коштів.
- Нехай не говорять, що місць немає, - продовжує пан Чепесюк. – Питання до управління: чому вони не чинять раціонально? Заклад у Мельниці-Подільській ми готові передати на баланс облради, але не приміщення, бо це – комунальне майно району.
Директор інтернату наголошує, що не уповноважений вирішувати майнових питань.
- Я сказав, що не дозволю розтягувати державне майно, поки я на службі, - каже Володимир Боянович. – Два роки тому я мав зустріч із економом чину Василіан. Він переконував, що принаймні 10 років жодних майнових претензій щодо споруди не буде.
Це заперечує отець Степан Романик. Він стверджує, що насправді про таке домовлялися у 90-ті, тож 10 років уже пройшли.
Хворим – гроші на картки
Втім, проблеми інтернату цим не вичерпуються. Так, свої пенсії та допомогу від держави підопічні отримують на банківські картки. Але до найближчих банкоматів – понад 20 км: до Бережан чи Золочева. Тому часто за грішми їдуть не самі підопічні, а санітари. До того ж, мешканці інтернату часто не можуть користуватися банкоматами просто за станом здоров’я.
- Ми це суворо контролюємо. Запитуємо: “Що ти купив чи купила підопічному на ті гроші?”, - переконує директор.
Та, як ми пересвідчилися, підопічні не тільки випрошують цигарки у людей, а й скаржаться селянам, що їх не годують, можуть тижнями не мити (це підтверджують відеозаписи).
Власне, Володимир Боянович сам зізнається, що є діючим фермером, а єдиний у Краснопущі магазин належить його товаришу.
Справою ченців уже зацікавилися в облраді, адже віруючі, які хочуть відродити монастир, звернулися і до голови облради, який належить до фракції ВО “Свобода”. Депутати уже побували на місці. Та без залучення фахівців, на їхню думку, питання не вирішити.
- Треба визначити, чи взагалі норми перебування підопічних в тому інтернаті є належними, - каже голова постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку Сергій Надал. – Я вважаю, що монастир потрібно повернути.
Зазвичай комісії облради вивчають розмаїті питання приблизно місяць. Після того депутати розглядають проблему на сесії і виносять рішення. Отець Степан Романик і парафіяни сподіваються, що після понад 50 років вигнання василіанам таки повернуть їхній монастир. До того ж, у Краснопущі планують облаштувати не якийсь закритий заклад, а відпустове місце з кухнею для прочан, будинком для катехизації тощо.
Руйнують пам’ятку
Коли кореспондент “RIA плюс” приїхав у Краснопущу, то переконався, що повернуті ченцям два крила споруди, яка у плані нагадує літеру “П”, - під новим бляшаним дахом. Їх відновлюють. Зате у приміщень, які займає інтернат, - дах старий, штукатурка подекуди відпадає. Деякі дерев’яні вікна першого поверху замінили на металопластикові, а два вікна на протилежному боці будівлі підмурували цеглою. В одному з них – вікні туалету – грати. Хоча надворі - зима, а у приміщеннях – хворі, на тому вікні скла немає. Немає і штукатурки. Не побачив кореспондент також очисних споруд. Як виявилося, їх у закладі немає, хоча директор запевняє, що вони є, але незавершені. Каналізаційні стоки, насправді, течуть просто у Золоту Липу, а звідти – до Бережанського ставу. Тож місцеві жителі побоюються, що можуть чимось заразитися. І таке діється у пам’ятці архітектури.
- Використовувати монастир як психоневрологічний заклад – у “кращих” традиціях "совка", - вважає керівник відділу охорони пам’яток управління містобудування та архітектури Ярослав Пелехатий. – Обстеження, які провели працівники Бережанського історико-архітектурного заповідника, довели, що комплекс монастиря отців-василіан перебуває у статусі нововиявленої пам’ятки архітектури і має архітектурно-мистецьку цінність.
Споруди обителі – пам’ятка XVIII-поч. ХХ ст. Згідно з п. 2 ст. 14 Закону “Про охорону культурної спадщини”, такий об’єкт до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні, зазначає пан Пелехатий.
- Ця споруда може бути пам’яткою національного значення! - додає він.
Пан Пелехатий зазначає, що відновлення крил монастиря ігумен узгоджував з управлінням містобудування, тож нічого там не порушив, на відміну від керівництва інтернату. Надалі директор обіцяє радитися з фахівцями. Навіть більше – заклад готовий забрати частину підопічних в інші корпуси (їх чотири, три - колись належали монастирю – прим. ред.).
- Я запускаю ті корпуси до травня, хоча цьому може завадити криза, - додає пан Боянович. – Скоріше за все, на першому поверсі буде адміністрація інтернату, а на другому - підопічні, які не шумлять.
Як переконалися кореспонденти, підопічні нині вільно ходять подвір’ям, кричать, зачіпають парафіян, говорять під церквою непристойні слова.
- Я був там на Службі Божій, - каже Ярослав Котовський. - То ті люди вигукують через вікна, стукають, розказують бозна-що.
Власне, переселення підопічних в інші корпуси не гарантує економії бюджетних коштів. Адже їх і надалі ділитимуть між кількома напівпорожніми психоневрологічними закладами. Чиновники кажуть: закриття інтернату загрожує звільненням десяткам людей. Але так можна договоритися і до того, що психоневрологічний інтернат потрібен у кожному селі – тоді всі матимуть роботу.
