- UK
Історія Православної Церкви України. Спростувавння російських церковних міфів і пропаганди. Аналіз найцікавіших новин церковного та навколоцерковного (у випадку з рпц) життям.
У 1566 р. на прохання тодішнього Львівського православного Єпископа Арсенія король Речі Посполитої Сигізмунд Август надав право керування єпархією сину чинного очільника Григорію Марковичу, який лише по смерті батька у 69-му році без постригу у чернецтво тимчасово почне керувати єпархією, і тільки з 1576 остаточно закріпиться як духовний очільник Галичини вже з монашим ім'ям Гедеон. Згодом отримує титул Екзарха великого трону Константинопольського, неоднозначну репутацію як серед православних, так і серед унійних католиків України1, проте по смерті залишив по собі для Православ'я та науковців все ж більш позитивну пам'ять, аніж негативну.
Століттями навіть в українській історичній та церковно-історичній літературі його прізвище пишеться, як «Балабан», а вимовляється з наголосом на останній склад — "БалабАн". Проте, сам Преосвященний Гедеон так себе не називав.
У 1604 році в Стрятині на нинішній Франківщині, разом зі своїм племінником «благороднішим господином Феодором Юрієвичем» Львівський Єпископ засновує типографію, в якій того ж року видає перше в Україні (та, не перше у Київськй Митрополії) друковане видання «Служебника». У передмові до цієї унікальної книги, що потім максимально вплине на знамениті видання «Служебників» Києво-Печерської Лаври за часів святого Митрополита й наступника Гедеона на посаді Екзарха Вселенського Патріарха в Україні Петра Могили, духовний отець Галичини пише своє прізвище як «Болобан», при чому ставлячи наголос на середній склад — «БолОбан».
Робить він це у книзі тричі: надписуючи свій герб, називаючи своє власне ім'я, та згадуючи співзасновника, співмецената друкарні власного племінника.
Чому ж у нас його стали називати «БалабАном»? Можливо, тут не обійшлося без російського впливу. Так, у книзі «Краткая церковная россійская исторія», що була видана на москві у 1805 році, Митрополит Платон Лєвшин родича Гедеона, Київського Митрополита Діонісія вже пише як «БалабанЪ» [2. c. 249].
Так само прізвище Митрополита передане й у виданому окупантським "єзиком" у 1851 році у Києві «Лѣтопис’і» С. Величка [3, c. 12], а також його більш сучасне видання українською.
На превеликий жаль не вдалося прочитати оригінал п. Самійла, адже він повністю рукописний, і зіставлення його з українським перекладом Валерія Шевчука виданим у 1991 році забере неймовірну кількість часу, бо там інший поділ на абзаци, й сам перекладач зазначає, що «не змінено […] транскрипцію прізвищ, виправлявся тільки правопис. Різнописання уніфіковано. […] Імена подано в сучасній транскрипції, за винятком тих випадків, коли старе написання імені якось пов’язане зі змістом оповіді» [1, c. 23]. Тож, цілком імовірно, що написання прізвища Митрополита Діонісія при перекладі було «уніфікованим» відповідно до поширеного «Балабана».
Для тих, хто хоче передивитись усі 806 аркушів рукопису С. Величка з його примітками, є така нагода на сайті електронної бібліотеки «Україніка» за посиланням.
Для об’єктивності варто зазначити, що тут можливий не прямий російський, а ще й український вплив. Наприклад, вже у наступному виданні Стрятинської друкарні племінник Єп. Гедеона став писатись уже саме як «БалабАн». На сторінці назви видання «Требника» зазначено, що він «З грецької мови на слов’янську перекладений та досліджений. Із друкарні пана Феодора Юрьєвича Балабана». З іншого боку на передостанній сторінці тої ж самої книги дослідник (вочевидь, і перекладач) «Требника» анонімний «Феодор К.» у післямові знову пише прізвище мецената, як «БолОбан»; причому пише це вже після смерті спонсора. Натомість перша сторінка явно друкувалась ще за життя мецената та була йому показана з таким написанням прізвища, як тому подобалось
Можна припустити, що у двох поколіннях роду існувало дві різних вимови свого прізвища: «БолОбан» для старшого, та «БалабАн» ― для молодшого. Саме тому Єпископ та всі, хто його знав говорили й писали по одному, п. Феодор ― інакше. Загалом, різна вимова та різні прізвища навіть для представників одного роду були частим явищем у ті, та ще пізні часи.
Так чи інакше, якщо людина сама своє прізвище писала (відповідно, й промовляла), як «БолОбан», то це є найкращим свідченням того, що і нам варто так називати щонайменше відомого Єпископа Львова Преосвященного Гедеона (за Митрополита Діонісія потрібно проводити окрему розвідку). Це буде правильно для нас, та й історично справедливо для першого Екзарха Константинопольського Патріарха в Україні на початку буремного, й водночас дуже цікавого, XVII сторіччя.
Примітка
1 Так, греко-католицький дослідник о. Юрій Федоров у праці «Історія Церкви в Україні» (Львів, 2007 р.) прямо називає відмову Гедеона підтримувати унію після її багаторічного схвалення під час підготовки до Берестейського собору «відступництвом» [4, с. 159].
Використана література
