Лялька-мотанка для політичної домовини
Ольга Фіщук
Цього разу моєю музою стала сумнозвісна пані Олена Богдан, яка займає посаду голови Держетнополітики і свободи совісті (міністерство релігії).
Пані Олена соціолог за освітою і тому справедливо вважає, що кількість переростає в якість, а якість — це цифри у звітностях, і чим вища якість, тим більше нулів.
Шановані владики ПЦУ, на яких пані Олена останнім часом "бикує", не наважилися звернули увагу цієї поважної міністерки, що у тій царині, в якій вона вже 3 роки керує процесами — церковній (духовній), кількість практично ніколи не переростає в якість (деколи навіть навпаки), а якість не вимірюється цифрами у фінансових звітностях.
Це я про те, що «у Києво-Печерській Лаврі більше монахів, ніж у ПЦУ» і що владика Павло (Лебідь) ефективно замається господарською діяльністю і садить квіти на клумбах, що вона тикає в очі представникам ПЦУ, коли ті заводять мову про дозвіл проводити богослужіння у Лаврі.
Так от, пані Олено, я Вас здивую, господарська діяльність і вирощування троянд — це взагалі не основна і навіть не другорядна діяльність монастирів, не те, для чого вони взагалі створюються.
У монастир люди йдуть, щоб присвятити своє життя Богові, відмовитися від радостей цього світу, заради здобуття Царства Божого.
Уявляєте?
А господарська діяльність — це так, щоб з голоду не померти і щоб руки завжди були зайняті працею, заради уникнення лінощів, які призводять до різноманітних гріхів.
Як би пані Олена була міністеркою у далекому ХI столітті, вона просто вигнала б з печер над Дніпром жменьку бомжуватих відлюдників, які вдягалися у власяниці, не заробляли грошей, не розводили квітників, а лише молилися і молилися цілими днями.
І не став би тоді наш Київ середньовічним центром духовності й освіти і не називали б його другим Єрусалимом...
Так от, кількість монахів не дорівнює якості духовного життя обителі. Духовне життя не вимірюється ні у цифрах прибутків від проданих свічок і іконок, ні тривалістю служб, ні кількістю поклонів, воно взагалі не вимірюється ні як.
Але є така вперта штука, як репутація обителі і її настоятеля. Вона будується роками і її не купиш ні за які цифри з нулями, а вона є дуже красномовним показником духовності. І цей показник у Києво-Печерської Лаври, м‘яко кажучи, не дуже високий.
Там багато прихожан, церкви завжди повні, але це не тому, що там 200 монахів і талановитий господарник владика Павло.
Це тому, що там у печерах лежать оті «бомжуваті відлюдники» у власяницях і ті, хто надихнувся прикладом їх святого життя.
І якщо замість зашквареної УПЦ МП там буде служити ПЦУ чи навіть УГКЦ, храми будуть такі ж переповнені, бо люди йдуть у Лавру, у святиню. І монахам, скільки б їх там не було, завжди буде що їсти і чим платити комунальні.
Тому, віддати Лавру ПЦУ — це не просто вдала ідея, це найкраща ідея, це можливість духовного оновлення обителі. І я впевнена, що більшість монахів, які там зараз перебувають, залишаться і будуть жити там далі і радіти позитивним змінам.
Тепер про «неприємну правду» і «найбільшу релігійну конфесію».
Пані Олена Богдан недавно заявила, що «УПЦ МП — найбільша релігійна конфесія в Україні», напевно судячи з кількості храмів, тому що кількість предстоящих ніхто не лічив (данні самої УПЦ МП та заангажованої міністерки — це не статистика, вони не можуть братися до уваги).
І з цим «треба рахуватися» — каже пані міністерка.
В той же час за даними опитування Київського Міжнародного інституту соціології 72% українців вважають себе православними і при цьому 54% ідентифікукють себе з Православною Церквою України і лише 4% — з УПЦМП.
З цим треба рахуватися — волають українці.
Точніше цей дисбаланс треба виправляти і негайно!
І це є безпосереднім обов'язком пані міністерки, яка раптом стала на захист найбільшої конфесії з найменшою кількістю прихильників.
Що б там не говорили проросійські попи про свою кількість і кількість їх прихожан, якості це не змінює.
УПЦ МП сприймається як російська церква, скільки б вона не заявляла про свій розрив з Москвою і вона завжди була за своєю суттю російською, а зараз це взагалі міцний, як сказала «ядрьоний» концентрат «русского миру». І сама згадка про цю оранжерею зрадників і колаборантів викликає лють у тих, хто постраждав від війни, і ця тенденція з часом буде лише посилюватися.
Ми виросли в атеїстичному і пост атеїстичному суспільстві. Так, більшість ходить до церкви на великі свята, а їх разом з Великоднем аж 18. Є ще 10 днів особливого поминання спочилих, а також христини, вінчання, відспівування померлих, панахиди, іменини, просто «треба взяти благословіння на добре діло», відслужити молебен за здоров’я, поставити свічку, отримати пораду у священника, посповідати гріхи.
Це потрібно усім, хто визнає себе православними християнами, а не лише тим, хто у церкві кожної неділі.
Тому ці всі заяви і роз’яснення що рішення про перехід громади приймає лише жменька віруючих, які відвідують храм кожної неділі — це порушення прав віруючих, порушення прав територіальних громад, прав людини взагалі.
Так було і до початку вторгнення.
Тепер же потреба в українській церкві для громадян зростає драматично, бо церква дає розраду у скорботі, підтримує тих, хто втратив надію, зупиняє на шляху до самогубства, лікує скалічені війною душі, а це часто важливіше за лікування тіла. Священники в таких випадках навіть ефективніші за психологів. А російська церква не сприймається українцями як своя.
Треба дивитися правді в очі, найближчі 50-70 років українці не будуть молитися в храмах УПЦ МП.
Тому тепер українська церква має бути у кожному селі, у кожному мікрорайоні міста і держава має це забезпечити, в тому числі шляхом полегшення переходів від УПЦ МП до ПЦУ і всілякого їм сприяння.
Навіть якщо комусь буде здаватися, що українська церква пустує, вона все одно має бути і чекати на прихожан, як Христос чекає навернення кожного з нас.
І якщо пані міністерка цього не розуміє, то їй краще піти зі своєї посади і не ганьбитися.
Тепер про відмивання кривавих плям з церковних облачень, те, чим так завзято займається сьогодні пані Олена Богдан у тісній співпраці з отцем Вадимієм.
Кажуть якась цинічна і злонамірена людина порадила нашому довірливому Президенту відмити репутацію УПЦ МП в обмін на голоси їх прихожан на наступних виборах.
Я думаю, отцю Вадимію спочатку слід би було провести «аудит електорального ресурсу УПЦ МП» і не лише підрахувати скільки там людей насправді залишилося після повномаштабного вторгнення, а зробити опитування, хто з них взагалі коли-небудь ходив на виборчі дільниці?
Віруючі УПЦ МП, до якої я сама колись довгий час належала, переважно інертні люди і я особисто знаю там лише одну людину, яка ходила на вибори і вона перейшла до ПЦУ одночасно зі мною.
Всі інші у неділю ходять лише до церкви, а потім хутчіш додому обідати і відпочивати, бо сьомий день — Богу. Амінь.
Ну хіба отець Вадимій сам попросить їх піти і проголосувати за верховного головнокомандувача переможної української армії...
Але тоді про це взнають виборці Зеленського, які не є і ніколи не стануть прихожанами УПЦ МП...
Я не є прихильницею Зеленського, але зараз мені його відверто шкода, тому що наступні вибори будуть зовсім іншими, ніж попередні, і цього Президенту чомусь ніхто не пояснив.
Його основний електорат ходить або відносить себе до ПЦУ і лютує від однієї згадки про російську церкву.
Так що, електоральні втрати від відмивання УПЦ МП будуть значно більші, ніж електоральні здобутки.
Тому, Володимире Олександровичу, женіть від себе цих торговців повітрям і приберіть оту берегиню "русского міра" в Україні, ту ляльку-мотанку, зроблену недоброзичливцями, бо її покладуть у Вашу політичну домовину і це буде дуже прикре політичне самогубство.
