Лютерани: Велика сварка у малій українській родині

Більше двох тисяч українців називають себе лютеранами. Захоплення храмів, голосні протистояння, залучення Баварської церкви та утворення нової громади – це могло б стати чужим сценарієм. Але в такій вузькій спільноті може розв’язатись конфлікт, після якого постає нова община, а дружня Баварська церква відмовляє у підтримці. За лаштунками церковного розколу стоять також особисті та майнові інтереси.

Перші ознаки майбутнього конфлікту стали помітними восени 2014-го року. Тоді виникли сумніви у розподілі матеріальних ресурсів НЄЛЦ України, внаслідок чого почався розкол між представниками єпископа Серге Машевські та його опозицією, а зокрема пастором Олександром Гроссом. Машевські був обраний єпископом НЄЛЦУ 22-го жовтня 2013-го року строком на шість років, що засвідчив сам Гросс, який був на той момент Президентом Синоду. Саме цей єпископ, за словами прихильників, став першим, який мав тісніший зв'язок з Україною попри німецьке громадянство, а тому мав з більшим інтересом дбати про розвиток церкви. Пастор Гросс додає, що причиною погіршення конфлікту стала сама особистість Серге Машевські, оскільки він ще раніше мав проблеми з алкоголем та у родині, що мешкала у Дніпропетровську. Про це свідчить протокол від 24.02.2011, коли йому оголосили сувору догану.

Ситуація впродовж революції на Майдані та проведення АТО зачепила і лютеран. Попередньо вони мали 23 громади, а після анексії Криму втратили сім з них, що суттєво позначилось на церкві. Протягом періоду протистоянь на Майдані столична кірха св. Катерини знаходилась у центрі подій, у ній діяв госпіталь для поранених, а пастор Ральф Хаска зупиняв можливі сутички на вул. Лютеранській між протестувальниками та силовиками. За словами лютеран, далеко не всі представники громади були раді подібній діяльності церкви св. Катерини.

ТОВ «Кірхенбау»

За першими звинуваченнями прослідували зриви кількох засідань Синоду, а саме у грудні 2014-го та січні й вересні 2015-го. Сторони звинувачували одна одну у недопуску до засідання або у відсутності запрошень. У лютому 2015-го вперше публічно з’явилась назва ТОВ «Кірхенбау», яка стала наріжним каменем для подальшого розколу. Виявилось, що за фінансової допомоги партнерів з Баварської церкви було побудовано Німецький центр в Одесі, який мав здавати в оренду приміщення, а на отриманий прибуток НЄЛЦУ могла б розвиватись. Гроші від орендаторів мали йти на підтримку самого центру та лютеранських громад, а також на виплати зарплат пасторів.

Президент Синоду Костянтин Бурлов додає, що Німецький центр за всіма документами не належав НЄЛЦУ, а одразу був переданий ТОВ «Кірхенбау» на початку лютого 2012-го. Тоді ж були розподілені долі статутного фонду підприємства, де 24,8% належало НЄЛЦУ, 24,5% відходило до Ю.Байделшпахера, менше 1% до О. Панченка, а 50,6% володів Олександр Гросс. Цікаво, що це рішення про передачу частин підписав саме він, як попередній президент Синоду. Наступний президент буде піднімати питання про корупційну схему та невиплату доходів церкві. Мине півроку, коли власники відсотків акцій звернуться з офіційним листом до єпископату НЄЛЦУ. Вони проситимуть дати їм можливість представити реальні дані, що виявлять хибність звинувачень у «розкраданні мільйонів», що виправдає їх перед Баварською церквою.

Головні ознаки конфлікту описані у відкритому листі президента Синоду Костянтина Бурлова, який у зверненні до лютеран Баварії та Німеччини прозвітує: Гросс та Бальдешпахер фактично володіють 99% акцій ТОВ «Кірхенбау»; представникам Синоду було відмовлено у видачі технічних документів Німецького центру; вони здійснювали спробу не лише майнового захоплення, а й узурпації духовної влади: «О.Клюнд, О.Донецька і О.Фішер, закликавши О.Гросса та Ю.Байдельшпахера, здійснили спробу захоплення духовної та адміністративної влади в НЄЛЦУ, шляхом створення, всупереч Статуту та канонічним положенням НЄЛЦУ, паралельного органу керування Церквою. Дана група прийняла рішення відсторонити Президента Синоду К.Бурлова-Васильєва від виконання своїх обов’язків, змусити Єпископа НЄЛЦУ С.Машевські передати ключі, печатку НЄЛЦУ, Статутні документи і т.д. Юрію Байдельшпахеру та іншим».

За словами Олександра Гросса, подібне розслідування та перевірки насправді були спробою повністю захопити Німецький центр та використовувати його фінанси на свої особисті потреби. Пізніше це вилилось у виселення орендаторів та їхнє залякування судовими позовами, які поки що застрягли у судовій тяганині.

Рука Баварії

Німецькі ЗМІ активно долучились до висвітлення конфлікту в Україні, презентуючи лише думку сторони Олександра Гросса. Особливістю цього, за словами Костянтина Бурлова, є те, що Лютеранська Церква Баварії є одним з найбільших світових донорів лютеран, а тому має величезний вплив. Важливим є й богословський аспект, оскільки церква Баварії взяла курс на лібералізм (окремі громади мають жінок-пасторів), у той час як українські представники є більш консервативними.

Питанням України від початку займався церковний радник ЄЛЦБ Ульріх Ценкер. Саме він розподіляв фінансові ресурси та надавав іншу підтримку. Коли ситуація стала схожою на внутрішню війну, спершу пан Ценкер відмовлявся від розмов з єпископом Серге Машевські та його представниками, а пізніше прийняв рішення про припинення фінансування НЄЛЦУ. У листі до керівництва ЄЛЦБ від 06.09.2015 Президент Синоду Костянтин Бурлов детально розписує усю ситуацію, в тому числі з ТОВ «Кірхенбау», доводить, що передача Німецького центру відбувалась за згодою пана Ценкера разом зі старшим церковним радником Михаїлом Мартіним, які «робили цілеспрямовані маніпулятивні дії, що мали на меті дискредитацію єпископа Серге Машевські, навіть після розкриття корупційних схем».

Пан Бурлов пояснює подібну показову відмову Баварії від підтримки України тим, що Німеччині вигідно мати НЄЛЦУ повністю під контролем, а тому особистість Машевського не задовольняла цих вимог. Натомість Олександр Гросс зазначає, що представники ЄЛЦБ не раз робили крок назустріч, пропонували обговорення проблем, а також були готові продовжувати свою підтримку. Однак саме через позицію та особисту гру єпископа, Україна залишилась без покровителів. Це торкнулось Олександра і його громад у селах Петродолинське та Новоградівка, Одеська область. Там, окрім церкви, ним була створена Біблійна школа за підтримки благодійників з Німеччини, Норвегії, Швеції та США. Зараз і там тривають судові засідання, як у Кривому Розі та інших громадах. Пастори були звільнені, а школа була закрита єпископом, викладачі були змушені виїхати. Його представники пояснюють це тим, що так звана Біблійна школа використовується для збільшення фінансування, приміщення частково здають в оренду, а грантодавці скаржаться на відсутність звітності.

«"Синод" виганяє ряд общин церкви, навіть не допустивши їх на засідання Синоду. "Синод" засуджує фірму "Кірхенбау", навіть не надавши їй шанс представити свою позицію. "Синод" позбавляє сану пастора, навіть не надавши шансу захисту. Сталінська трійка на фоні "Синоду" виглядає дуже демократично, адже вона зустрічалась зі своєю жертвою! А тут тотальне небажання єпископа протягом семи місяців сідати за стіл переговорів, вирішувати проблеми, працювати над цим за допомогою модератора (від Баварської церкви, від держави). І банальне поливання брудом, маніпуляції та брехня. Сталін нервово курить у стороні. Учень перевершив вчителя», — напише про це Гросс.

Київські пристрасті

«Молитесь друзья! Сегодня в 5 утра группа молодых людей (неизвестные, явно титушки) под руководством епископа Машевского, при участии пасторов Цехановича, Целинко, Кузнецова и диакона Шемигона взломала замки церкви св. Екатерины в Киеве и захватила здание. Охранник был закрыт в подсобном помещении. Сейчас на месте работает Служба безопасности Украины и милиция. Молитесь! Это ли день Господень для таких людей?» — з йдеться у повідомленні у Facebook від Олександра Гросса 6 грудня 2015 року.

Київська громада є унікальною, тому що поєднує у собі духовну общину лютеран та німецьку спільноту. Вона була створена однією з перших у рядах НЄЛЦУ разом з громадами Одеси, Львова та Дніпропетровська. Однак якщо від початку спільноту наповнювали німці або українці з німецьким корінням, то після масової міграції у Європу ситуація змінилась. 2010-й рік можна назвати роком приходу українців до лютеранської віри. З 2012-го з молоддю почав працювати диякон Ігор Шемігон, чиїм духівником є Серге Машевські. За той час до церкви прийшли близько 50 українців, додавшись до приблизно 70 представників «німецької» частини столичної кірхи.

Тоді ж з’явилась традиція проведення ранкової служби українською мовою раз на місяць. Усі нововведення, в тому числі духовні бесіди та навчання зникли після початку конфлікту. За словами представників «української» частини громади, інша половина общини не хотіла йти на діалог, навіть лунали думки на кшталт: «Німецька церква тільки для німців». Ситуацію змінило прибуття німецького пастора Шеффера, який відмовився від співпраці з єпископом після візиту в Одесу та обрав нову раду громади столичної кірхи без участі попередньої, яку очолили представники німецького товариства «Відродження». Згодом відбулось повернення до німецької та російської мов богослужіння.

Піком конфлікту стало зіткнення 6 грудня 2015-го року. Рано вранці єпископ Серге Машевські прибув до кірхи, щоб підготуватись до служби. Охоронець храму відмовився їх допускати, через що делегація спитала про підстави відмови. Тоді ж підтягнулись представники громади, зокрема від «Відродження». За словами Ігоря Шемігона, там були присутні «люди у чорній формі» та представники Правого сектору, провокатори сподівались розпочати бійку та зняти це все на камеру. Однак представники єпископа відступили, так і не провівши службу.

Олександр Гросс заперечує подібний силовий сценарій розвитку подій та підкреслює, що ніхто не збирався підбурювати громаду українсько-німецькими настроями, так само як ніхто не забороняв служіння. Натомість, за його словами, громада вирішила саме таким чином вести своє духовне життя, разом з пастором Шеффером, а тому має на це повне право.

Останні події призвели до того, що під Різдво почала створюватись нова громада НЄЛЦУ, за керівництва Ігоря Шемігона. «Після отримання благословення на створення української громади НЄЛЦУ в м. Київ, почалися необхідні дії з реєстрації, виборам ради, плануванню заходів. Це, звісно ж, потребує певного часу. Але за місяць вдалося багато чого. Особливо радий за те, що є кістяк з 20 відповідальних людей. Громада названа на честь св. Мартіна Турського. Діяння цього святого близькі нам по духу і перші кроки зі створенню громади вже відбулись. Наразі маємо місце для проведення недільних Богослужінь, на свята ж, що припадають на будні, нам люб’язно дозволила збиратись в їх храмі Реформатська церква», — зазначив він на своїй сторінці у Facebook.

Держава – посередник?

Представники влади в обличчі Департаменту у справах релігій та національностей готові взяти на себе роль медіаторів, а саме провести спільну зустріч представників сторін заради діалогу. «В цій ситуації, яка склалась у лютеранській німецькій спільноті України, для нас єдиним можливим варіантом є закликати сторони до діалогу, — коментує голова Департаменту Андрій Юраш. — На наш погляд, конфлікт має більше суб’єктивний особистісний характер. Тут немає богословських суперечок, тому сторони мають певні особисті міркування щодо виходу з ситуації. Для нас важливіше, щоб ці всі внутрішні неузгодження не ставали причиною зовнішніх суперечок та не поглиблювали і так відомі конфліктні лінії в Україні».

За його словами, питання давно вийшло за межі суто внутрішнього розподілу впливу та поглядів, оскільки торкнулось майнових питань, зокрема щодо кірхи св. Катерини, а разом з тим зачепило німецьку спільноту.

Костянтин Бурлов додає, що він пропонував шлях примирення, за якого мали б забутись усі протиріччя та початись нові стосунки, однак інша сторона відмовилась. Натомість, переконаний він, на це впливає Німеччина, яка має своє бачення майбутнього лютеран в Україні.

Олександр Гросс бачить головну проблему в особистості єпископа: «Проблема полягає в тому, що єпископом стала людина, за якою тягнеться шлейф проблем. Тоді ж він почав прибирати з церкви всіх людей, які були самостійними. Він узявся за підкорення всіх комітетів, структурних підрозділів. Побудував таку вертикаль, де частина людей боїться втратити роботу, а всі, хто був проти нього – були вигнані з церкви, але ніхто нікуди особливо не пішов. Ми продовжуємо жити, служити, але по суті ми не маємо з ним ніяких відносин. Треба зупинити незаконну діяльність Машевського на території України, відновити права вірян НЄЛЦУ, допомогти у відновленні стосунків заради прощення та довіри».

Зараз конфлікт виливається у численні судові тяганини, де перемагають адвокати та їхній професіоналізм. Коло замикається на суперечливій особі єпископа Серге Машевські, на впливі та підтримці Баварської церкви та фінансування, а також діяльності ТОВ «Кірхенбау». Тут не йдеться про богословські протиріччя, поки проблеми виникають між людьми та розподілом майна. Запланований діалог у Києві переноситься на невідомі дати. Поки створення нової громади та діяльність ключових гравців вказує на появу двох паралельних структур.

Тетяна Калениченко