Марія Влад: Про Святого Йосифа досі не написано окремої книжки!
Нещодавно вийшла друком доволі незвична для сучасної української літератури книжка: відома поетка, прозаїк і дослідниця народних звичаїв Марія ВЛАД випустила твір під назвою «Святий Йосиф Обручник», у центрі якого — життя однієї з, на перший погляд, не найпомітніших дійових осіб Біблії — чоловіка Діви Марії, Святого Йосифа.
Нещодавно вийшла друком доволі незвична для сучасної української літератури книжка: відома поетка, прозаїк і дослідниця народних звичаїв Марія ВЛАД випустила твір під назвою «Святий Йосиф Обручник», у центрі якого — життя однієї з, на перший погляд, не найпомітніших дійових осіб Біблії — чоловіка Діви Марії, Святого Йосифа. Це й стало приводом для розмови про специфіку поєднання літератури та релігії...
— Пані Маріє, що надихнуло досі цілком світську письменницю на написання духовної книжки?
— Гадаю, все починалося ще з дитинства. Попри всю комуно-атеїстичну пропаганду, я досі пам’ятаю, яке сильне враження справляли на мене казання священика в нашому карпатському селі. А ще в дитинстві я кожного вечора просила, щоб мама перед сном розповідала якісь цікаві історії зі Святого Письма — вона, звісно, переповідала їх дуже своєрідно, і це робило їх ще цікавішими. І вже в дорослому житті мені траплялося все більше таких «сигналів». Та й вік дається взнаки — душа вже «наїлася» різних неповноцінних і шкідливих «харчів», захотілося справжнього. А вирішальним, напевно, став момент, коли один знайомий священик дав мені книжку, в якій було написано: «Святий Йосиф першим тримав на руках Бога». Ця фраза мене вразила, я раніше про це не думала — та й загалом Святий Йосиф був, очевидно, настільки скромний у житті, що і тепер про нього згадують нечасто, він ніби в тіні наших уявлень про Святу родину. Тож мені захотілося написати про нього літературний твір...
— Не боялися, що вам, віруючій людині, братися за таку тему — блюзнірство?
— Боялася. Як я, грішна людина, писатиму про це? А з іншого боку, будь-яка людина має в собі часточку богоподібності — я відчула, що писати треба, і писання пішло мені зовсім легко, аж дивно.
— А чи були якісь «джерела інформації», крім Біблії?
— Уявіть собі, про Святого Йосифа досі не написано окремої книжки! Тож мені довелося по крихтах збирати інформацію, зокрема у творах візіонерів, і то лише тих, які визнані Апостольською церквою. І загалом про Святу родину ще написано дуже мало.
— З урахуванням нинішнього не дуже райдужного стану українського книговидання, могли виникнути проблеми з друком книжки?
— Справді, я сподівалася, що якщо Церква визнає мою книжку правильною і потрібною з релігійної точки зору, то з радістю її надрукує. Нарешті книгу затвердили, я була дуже рада, але видати її все одно ніяк не вдавалося. Довелося робити це частково своїм коштом, а частково збирати на цю справу пожертви в родичів, знайомих, односельців, меценатів. Особливо зворушливо було, коли на видання книги пожертвували гроші київські бібліотекарі з Дарниці. А потім сталася така чудова несподіванка — рукопис роману «Святий Йосиф Обручник» відзначили на конкурсі «Коронація слова». Книжка побачила світ і за місяць розійшлася.
— А взагалі, чи багато в нас зараз письменників, які пишуть духовну літературу?
— З одного боку, можна сказати, що, наприклад, поезія Івана Малковича має дотичність до духовної літератури. Але це радше виняток, а в цілому українська духовна література, на мою думку, перебуває в зародковому стані.
— В Україні триває дискусія з приводу діяльності Експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, багато хто з письменників уже висловив свою думку. А ви як гадаєте, чи потрібне суспільству існування такої структури?
— Не знаю, як щодо НЕКу, але, в принципі, мораль в Україні рятувати треба б було. Бо мода на різного роду нецензурщину, насилля і порнографію в нас надто поширилася. Мораль має бути — інакше суспільство просто розсиплеться, а людині й так важко жити. Не всі це усвідомлюють, але коли зруйнуються всі моральні засади, житиметься ще тяжче. Звісно, і «заборонний» підхід не надто конструктивний — бо заборонений плід завжди особливо жаданий, але не годиться, щоб діти мали вільний доступ до продукції відверто аморального характеру.
— Інше суперечливе питання — викладання християнської етики в школах...
— Я переконана, що таке викладання має бути!
— Але чи не порушує це прав тих, хто не є християнами?
— В ідеалі, звичайно, треба було б розповідати не лише про християнство, а й про інші фундаментальні релігії та світогляди. Але ж в Україні абсолютна більшість населення — саме християни, цей факт ніяк не проігноруєш.
— Що плануєте написати чи видати ближчим часом?
— Знаєте, мені здається, що нічого кращого за «Святого Йосифа Обручника» я вже не напишу, але то не моя заслуга. А взагалі, побачимо, чи дасть Бог мені писати й видавати ще щось достойне. Зараз іноді, коли є настрій, продовжую писати вірші, малу прозу. Часом займаюсь і журналістикою, словом, живу творчо.
