Колонка Дмитра Горєвого

Меч і хрест патріарха. Чим загрожує Україні боротьба Філарета проти Томоса?

07 липня, 09:00
Екс-Патріарх Філарет та Митрополит Епіфаній - фото 1
Екс-Патріарх Філарет та Митрополит Епіфаній
Джерело: 12kanal.com
Почесний Патріарх Філарет, навіть після офіційної відправки на церковну пенсію, не перестає дивувати вірян. Сивочолий старець на десятому десятку свого життя не полишає спроб позмагатися за владу.

Основний його конкурент – власноруч приведений і самим Філаретом висунутий на посаду предстоятеля ПЦУ Митрополит Епіфаній годиться своєму вчителеві в онуки. Проте вікова різниця схоже не заважає Філарету бути активним у суспільно-політичному полі. У перший день липня владика Філарет опублікував відкрите звернення, в якому вимагає від влади відновити державну реєстрацію релігійної організації «Київський патріархат».

Передісторія

Ситуація, в якій опинився Патріарх Філарет, дійсно унікальна. Понад 20 років він очолював Українську Православну Церкву – Київський Патріархат, яка не визнавалась іншими Православними Церквами. Духовні сани єрархів офіційно не визнавалися і з ними не співслужили, проте багато, хто розумів, що санкції Російської Церкви щодо Філарета та УПЦ КП були суто політичними, і нічого спільного з церковним правом не мали.

Було декілька спроб відновити єдність та подолати розділення. Нарешті у 2018-2019 рр., завдяки титанічній роботі адміністрації Президента Порошенка і особисто п’ятого президента України, таки вдалося досягти згоди і розкол було подолано. З церковної точки зору це відбувалося наступним чином. УПЦ КП та Українська Автокефальна Православна Церква, як окремі інституції так і не були визнані, проте Вселенський Патріарх визнав людей: єпископат, духовенство та вірян обох Церков. А з Філарета ще й була знята анафема. Формально вона була визнана недійсною, щоби не давати приводу казати, що від накладення до зняття вона мала місце. Було визнано анафему такою, яка ніколи не існувала. Це дуже хитре формулювання, але воно притаманне Православній Церкві.

Окрім визнання людей та зняття анафеми, відбулося ще одне важливе рішення – Константинопольський патріархат скасував акт про передачу прав на адміністрування Київською митрополією Московському патріархатові від 1686 року. Причина – порушення умов. У Вселенському патріархаті наголошують, що передавали право керування (менеджмент), а в Московському вважають, що мали право власності (юрисдикцію над Україною).

Таким чином всі православні в Україні після 12 жовтня 2018 опинилися у складі Константинопольського патріархату. Вже пізніше Патріарх Варфоломій, як керівник усіх православних в Україні оголосив скликання Собору, який обрав собі нового предстоятеля – Митрополита Епіфанія. Патріарх Варфоломій 6 січня у Стамбулі надав йому Томос про автокефалію. Таким чином ПЦУ, як автокефальна Церква, утворилася шляхом виходу зі складу Константинопольського патріархату і набуття незалежності. Так само, як Україна вийшовши з СРСР здобула незалежність.

Такий спосіб проголошення автокефалії мав на меті надати більшої легітимності ПЦУ. Формально це Церква, яка вийшла з Константинопольського патріархату. Претензії щодо свячень до УПЦ КП та УАПЦ були, щодо Константинополя – ні. Вселенський патріархат ділив свою репутацію з ПЦУ. В умовах безпрецедентної інформаційної кампанії з боку РПЦ – це було необхідно.

«Змагання за місце в списку»

Патріарх Філарет у 2018 р. прийняв ці умови, оскільки вся країна змагалася за автокефалію. Президент, Парламент, Кабмін, посольства, ЗМІ, сотні громадських організацій – всі у тій чи іншій мірі сприяли набуттю Україною церковної незалежності. Філарет і тоді мав плани очолити майбутню церкву. Однак проблема полягає у його титулі. В рамках УПЦ КП він був патріархом. Проте для світового православ’я він був «колишнім митрополитом Київським». Православна Церква України планувалась на першому етапі виключно в якості митрополії. Це дуже важливий нюанс. Адже в Православ’ї є певна градація Церков. Автокефальні Церкви є рівними у своїй незалежності та наборі прав (як внутрішніх, так і прав голосу на Всеправославних нарадах). Проте у Диптиху (своєрідному каталозі Православних Церков) спочатку йдуть патріархати, а вже потім Церкви у статусі архиєпископії та митрополії. Окрім цього, відповідно до Диптиху, очільники Церков згадуються на Літургії та розташовуються на спільних богослужіннях. Це може комусь здаватися дрібницею, проте для православних статус і місце у Диптиху є важливим. Так Церква Кіпру час від часу скаржиться на те, що хоч вона і отримала автокефалію ще у 431 р. на ІІІ Вселенському Соборі, проте у Диптиху вона розташовується аж на 10 місці після Російського, Румунського, Сербського, Болгарського та Грузинського патріархатів, які виникли значно пізніше за Кіпрську Церкву. Причина у тому, що Кіпрська історично сформувалася саме у статусі архиєпископії, а тому у формальному переліку розміщується після патріархатів.

Очільники Православних Церков на спільній Божественній Літургії розташовані у відповідності до Диптиху - фото 52964
Очільники Православних Церков на спільній Божественній Літургії розташовані у відповідності до Диптиху

 

Якби ПЦУ відразу проголосили патріархатом, то вона би посіла 11 місце у Диптиху, пересунувши Церкву Кіпру на 12 місце. Це би ще більше роздратувало деякі Церкви. В умовах максимальної протидії Московської патріархії щодо визнання ПЦУ було потрібно уникати будь-яких потенційний конфліктів між Церквами, саме тому ПЦУ і було утворено у статусі митрополії і вона посіла 15 місце у Диптиху.

Патріарх без патріархату

У такій конфігурації не лишалося місця Філарету, принаймні такого місця, про яке він планував. Не може існувати патріарх без патріархату. Так само, як не буває генералів без армії. Це була суто внутрішня проблема. Для світового православ’я Філарет визначений чітко – «колишній митрополит Київський». Надалі визнається його сан митрополита. Українці спокійно би сприйняли дауншифтинг Філарета, якщо би було чесно і справедливо пояснено, чому ПЦУ існує у статусі митрополії і що це жертва за визнання. Тим паче, що в історії Православ’я є прецеденти коли патріархи назад ставали митрополитами. Тобто «патріарх» — це не духовний сан, як намагається переконати Філарет, а адміністративна посада. У XVIII столітті останній очільник Сербської Церкви патріарх Калліст ІІ після скасування патріархату став митрополитом. Теж саме сталося і у XIX столітті, коли РПЦ анексувала Грузинську Церкву. Католікос і Патріарх Антоній ІІ став рядовим митрополитом Російської Церкви.

Філарет у патріаршому куколі на засіданні Синоду ПЦУ - фото 52962
Філарет у патріаршому куколі на засіданні Синоду ПЦУ

 

Отже основна проблема у тому, що владика Філарет не захотів прийняти нових умов і відмовитися від титулування «патріарх». Він не зміг зняти куколь – головний убор патріарха. До прикладу очільник УАПЦ митрополит Макарій сприйняв нові умови і зняв другу панагію – спеціальну ікону та ланцюжку, яку носять архиєреї. Оскільки друга панагія – прерогатива предстоятеля Церкви. Тобто він зміг стати рядовим архиєреєм. Філарет цього не зміг зробити. Основна причина теперішніх суперечок навколо Київського патріархату полягає у тому, що 91 річний старець не зміг приборкати власні амбіції та після обрання нового очільника Церкви стати рядовим архиєреєм. Більше того, Філарету зберегли чимало привілеїв. Він і надалі носив куколь, другу панагію та був постійним членом Синоду – керівного органу Церкви. При тому, що інші архиєреї входили до складу Синоду лишень на рік, по черзі. Але навіть такі поступки не задовільнили Філарета.

Тепер повернемося до заяви Філарета до влади. В ній він вказує, що Об’єднавчий Собор 15 грудня 2018 року насправді не ліквідовував УПЦ КП, а був собором Константинопольського патріархату. Так, дійсно, це був собор Константинопольського патріархату. Ба більше, сам Філарет був канонічним архиєреєм Константинопольського патріархату від 12 жовтня 2018 року до 6 січня 2019 року. Якщо ж владика Філарет не погоджується з цим і намагається опротестувати встановлення юрисдикції Вселенського патріархату над Україною, то він повинен і відмовитися від зняття анафеми, адже ці два рішення пов’язані між собою і були прийняті «одним пакетом рішень» на історичному Синоді Константинопольського патріархату 12 жовтня 2018 року.

Вселенський Патріарх Варфоломій передає митрополиту Київському і всієї України Епіфанію Томос про автокефалію. Фанар, Стамбул, Туреччина. 6 січня 2019 року - фото 52963
Вселенський Патріарх Варфоломій передає митрополиту Київському і всієї України Епіфанію Томос про автокефалію. Фанар, Стамбул, Туреччина. 6 січня 2019 року

 

Стверджуючи про те, що це був собор Константинопольського патріархату, Філарет просто відводить увагу. Річ у тім, що на час здобуття автокефалія склалася ситуація, коли Світове Православ’я не визнавало структури УПЦ КП та УАПЦ. Проте в Україні вони мали потужну підтримку, особливо у 2018 р., коли вся країна чекала на канонічну автокефалію. Щоби зберегти лице було винайдено таке гібридне рішення. Українці входили до складу Константинопольського патріархату, потім проводили собор і отримували незалежність. Саме так це сприймалось Світовим Православ’ям. Українці ж акцентували увагу на тому, що кожна Церква — і Київський патріархат, і УАПЦ — проводили власні Помісні Собори, ухвалювали рішення про самоліквідацію і злиття у нову об’єднану Православну Церкву України.

Умовою участі у Об’єднавчому Соборі – він же собор Константинопольського патріархату – була ліквідація колишніх церковних структур. Прямо напередодні Об’єднавчого Собору, вранці 15 грудня у храмі Малої (Теплої) Софії було проведено Помісний Собор УПЦ КП. На ньому було ухвалено рішення про ліквідацію УПЦ КП. Цей Помісний Собор КП передував Об’єднавчому Собору, але не був його складовою частиною. Тобто коли Філарет стверджує, що УПЦ КП не була ліквідована, оскільки це був собор Константинопольського патріархату, він, м’яко кажучи, говорить неправду. Адже це були два зовсім різних собори. Один скликаний самим Філаретом, на якому він головував. Другий скликаний Патріархом Варфоломієм, на якому головував його представник – митрополит Гальський Еммануїл. УПЦ КП була дійсно ліквідована і у повному складі влилася до новоствореної ПЦУ.

Патріарх Філарет підписує постанову про ліквідацію Київського Патріархату. Відео-запис з Помісного Собору УПЦ КП у храмі Малої (Теплої) Софії. 15 грудня 2018 року

Чим це загрожує?

Почесний патріарх Філарет почав свої демарші у квітні-травні 2019 р., коли вже було зрозуміло, що президентом України стане Володимир Зеленський. За каденції Петра Порошенка почесний патріарх не дозволяв собі так цинічно боротися з Томосом. Він розумів, що держава цього не дозволить. Натомість після зміни влади Філарет розпочав свою війну проти ПЦУ. Він сподівався і сподівається використати некомпетентність Зеленського та його команди. Більше того, Філарет, бувши великим церковним функціонером радянської доби, чітко знає, що таке політична кон’юнктура. Він, поводить себе як у відомому анекдоті: «Чи коливалися ви у проведені лінії партії? Ні, я коливався разом з лінією». Філарет не виступає проти держави, він лишень пристосовується до тієї державної політики, яку проводить Зеленський. Для останнього ж це ще один привід для критики Порошенка та спроби переглянути досягнення каденції п’ятого Президента України.

Філарет з новообраним президентом України Володимиром Зеленським - фото 52961
Філарет з новообраним президентом України Володимиром Зеленським
Джерело фото: tsn.ua

Спроби перегляду досягнень у релігійній сфері несуть загрози усій державі. Україна пройшла дуже важкий шлях, перед тим, як здобути Томос. Патріарх Варфоломій, який допоміг нам отримав безпрецедентну порцію критики з боку проросійсько налаштованих єрархів. Ставити під сумнів питання створення ПЦУ – це давати сигнал іншим партнерам України з найрізноманітніших сфер – ваша жертовність зараз може бути переглянута згодом. Фактично владика Філарет пропонує владі нищити державні інституції, ліквідувати тяглість політик і вектор розвитку. Це завдасть серйозну удару як по підтримці союзників, так і по інвестиційному клімату. Достеменно невідомо, як відреагує Зеленський. Чи підтримує, чи йому байдуже, чи він просто не усвідомлює наслідків. Як би там не було, але незнання законів не знімає відповідальності. Особливо, якщо ти президент країни.

Ну і наостанок. Православна Церква України вистоїть у всіх цих випробуваннях, як з боку т.зв. почесного патріарха Філарета, так і з боку влади. Звідки така впевненість? Ми маємо зовсім нещодавній приклад Української Греко-Католицької Церкви, яка пережила значно страшніші випробування, непорівнянні до сьогодення. Сучасні виклики ПЦУ на фоні тодішніх для УГКЦ – дрібні і не варті уваги. Проте Церква вистояла, зберегла себе і свою ідентичність та після півстолітніх поневірянь впевнено вийшла з підпілля. Тому і ПЦУ впорається із значно меншими проблемами.

Останні колонки