Центр Разумкова у середу, 25 листопада, опублікував чергове щорічне опитування на релігійну тематику.

Релігійна більшість

Кожного року публікація результатів опитування Центру Разумкова одразу ж перетворювалась на міряння рейтингом між Церквами. У колишньому Київському патріархаті апелювали до соціології, в Московському відповідали посилаючись на статистику. Точились суперечки за ступінь довіри до очільників Церков та аналізували показник відвідуванності храмів вірянами двох юрисдикцій.

Проте цього року я хочу звернути увагу на найбільшу релігійну групу України, яка, зазвичай, була поза фокусом уваги публічних осіб та засобів масової інформації. Мова йде про умовну групу людей, які називають себе «просто православні». Це дуже цікава сукупність людей, які відрізняються і від ПЦУ і від УПЦ МП. «Просто православним» себе вважає кожен четвертий українець – 27.7%.

Регіонально «просто православні» найбільше представлені на Сході та Півдні – 59.9% та 52.6% відповідно, ще понад 40% у Центральному регіоні. Тут вони складають більшість від загальної кількості православних (тобто це відсоток від загальної кількості православних, а не загальної кількості усіх опитаних). І лише на Західній Україні вони у меншості (17.4%) і поступаються як ПЦУ (52.2%), так і УПЦ МП – 28.1%.

Релігійний портрет

«Просто православні» в середньому дещо молодші за вірян інших конфесій. Частка молоді (18-39 років) у цій групі – 40.5%, у той час як в ПЦУ це 34%, УГКЦ – 33%, а в УПЦ МП – 26.2%. А от частка людей старше 50 років навпаки менша – 43.9%. В ПЦУ – 48.2%, УГКЦ – 48%, а УПЦ МП – 56.6%.

Понад три чверті «просто православних» не виховувалися вдома у релігійному дусі. І лише 16.9% мають духовний бекґраунд. Також майже дві третини з цієї групи не відвідують богослужіння – 62.8%. Ходять до церкви лише 37.2%, з них більшість (69.5%) робить це виключно на релігійні свята.

Низька активність в «просто православних» була і під час карантину – 77.3% не відвідували церкви. Цікаво, що у питанні закриття храмів на час пандемії «просто православні» за поглядами близькі до вірян ПЦУ. Погоджуються з твердженням, що храми повинні бути відкриті, але з суворим дотриманням всіх санітарних вимог, 42.6% «просто православних» та 49.7% вірян ПЦУ. За закриття храмів на час пандемії висловилося 38.2% та 30.1% відповідно.

А от щодо ставлення до трансляції Літургій через інтернет, то «просто православні» схожі з представниками УПЦ МП. Брали участь у відправах по інтернету 5.5% «просто православних» та 8% вірян УПЦ МП. У той же час чимала частина вважає для себе неприпустимим онлайн-богослужіння – 29.5% та 22.6% відповідно. І якщо ставлення вірян УПЦ МП до інтернет-трансляцій ще більш менш передбачуване, через поширення та популяризацію фундаменталізму вищим керівництвом Церкви, то таке ставлення серед «просто православних», доволі світських за релігійної поведінкою – не зрозуміло.

«Просто православні» дуже рідко підтримують церкву матеріально, роблячи пожертви в основному по великих святах. Вони не є екслюзивістами, тобто не вважають, що істинною є тільки та релігія, яку вони сповідують. Вони толерантні та віротерпимі до інших релігій – 83.5% вважають, що інші релігії мають право на існування та є різними шляхами до Бога. Це найвищий відсоток серед усіх релігійних груп України.

Проте половина «просто православних» не вважає Церкву моральним авторитетом, «за» лише третина. Більше половини також вважає, що Церква не відіграє помітної ролі у суспільстві. Це відрізняється від думки вірян трьох найбільших Церков, які вважають, що Церква відіграє позитивну роль. Більшість з цієї групи хоче, щоби церкви мали такий самий статус, як і інші громадські організації (55.9%), не підтримують звільнення Церков від оподаткування (12.9%) та пільги на комунальні послуги (16%). Вони найбільше виступають проти відсоткової філантропії та відрахувань податку на Церкву (63.9% проти).

Не високої думки ця група і стосовно духовенства. «Просто православні» значно рідше вважають священників глибоко моральними та духовними особами (13%) та переконані, що панотці радше думають про гроші, а не духовне (26.6%). У той же час на відміну від вірян ПЦУ, УГКЦ та УПЦ МП, вони помітно менше знають церковних єрархів. Відсоток впізнаваності тут в середньому нижчий.

Релігійна ідентичність

Тут взагалі цікаво. Чітка релігійна ідентичність, як не дивно притаманна саме Західній Україні. Саме тут більшість людей (51.7%) вважає, що не достатньо просто вірити в Бога, а треба ще й належати до якогось віросповідання. В інших регіонах цей показник коливається від 12.4% до 17.9%. Проте переконання, що віри достатньо і сповідувати якусь релігію не обов’язково популярне у всіх регіонах (в середньому 72,7%), окрім західного (41.3%). Це означає, що західнякам важливо належати до певної релігійної традиції, а не просто абстрактно вірити в Бога.

І це при тому, що саме на Західній Україні, а саме на Галичині та Закарпатті, поширеною є практика участі у таїнствах не тільки своєї церкви. Православний може спокійно піти до Причастя, хрестити дитину чи взяти шлюб у греко-католицькій церкві і навпаки. Іноді навіть до обряду можуть приступити і у римо-католицькій парафії.

Так ось просто православні — це зворотнє відзеркалення західняків. Лише кожен десятий вважає, що треба обов’язково належати до якоїсь релігійної традиції, а більшість (81.1%) переконані, що достатньо просто вірити в Бога, без чіткої релігійної ідентичності. Також «просто православні» не є членами релігійних громад (95.8%), на відміну від західників (41%).

«Просто православні» і Томос

Цікаво, що обізнанність зі змістом Томосу у цієї групи вірян дуже схожа з показниками представників УПЦ МП. Незначна частка людей читала документ та добре знайома з його змістом – 2.6 та 4.4% в «просто православних» та УПЦ МП відповідно. Не читали та не знають змісту Томосу – 31.6 та 27.7% відповідно. Не читали, але дізналися про зміст з медіа – 30.5% та 26.6%. Не цікаво – 26.5 та 26.3%. Єдина різниця у тому, що дещо більше вірян отримали інформацію про Томос зі своєї парафії – 12.4%, у той час, як серед «просто православних» такий показник – 5%. Це ще раз підтверджує низьку релігійну поведінку у цієї групи.

Проте у питанні самої автокефалії позиція «просто православних» значно різниться від позиції вірян УПЦ МП. Кожен четвертий «просто православний» підтримує надання Вселенським Патріархом Томосу про автокефалію. Тільки 17.1% проти, а відносній більшості (40.7%) ця тема просто нецікава, їм байдуже.

Історія з почесним патріархом Філаретом так само не є цікавою цій групі, таку відповідь на запитання про спроби відновлення УПЦ КП дали 37.8%. При цьому кожен четвертий вважає, що владика Філарет просто бореться за владу і засуджують такі дії. Лише 10.1% підтримують почесного патріарха у його боротьбі.

«Просто православні» лишаються послідовними прихильниками відділення Церкви від держави – 42.2% «за» (найвищий показник серед всіх груп). Вони вагаються щодо державної підтримки тих Церков, які зміцнюють обороноздатність країни та протистоять агресорові. За таку підтримку виступає 38.7%, проти 30.1% і 31.2% не визначились. Така позиція співпадає з відповіддями вірян УПЦ МП та суттєво різниться з показниками від ПЦУ та УГКЦ. Водночас, на відміну від Московського патріархату, вони все ж таки не хочуть аби Українська Церква лишилась у складі РПЦ (44.6% – проти, та лише 15.2% – за). Також відносна більшість (39.6%) вважає, що Україна має право на автокефалію (проти лише 15.8%).

***

«Просто православні» доволі унікальна спільнота людей. Це справжній «чорний лебідь» для соціологів релігії. На мою думку, саме вони стали причиною, чому попри підтримку Томосу більшістю населення, отримання автокефалії автоматично не конвертувалося у перемогу Петра Порошенка на виборах, як на це розраховували деякі аналітики та представники його штабу. Річ у тім, що попри підтримку незалежності Української Церкви, «просто православні» не надають перевагу Церквам, що підтримують обороноздатність країни. Вони доволі аполітичні, не цікавляться релігійною політикою чи суспільною позицією Церкви. Вони не вважають Церкву моральним авторитетом, їм байдужі численні суспільно-релігійні процеси, вони вважають, що священників перш за все цікавлять гроші. При цьому, схоже за все вони ходять до парафій Московського патріархату, бо найбільше ця група представлена на Сході та Півдні – в базових регіонах УПЦ МП.

Ця група – це типові секуляризовані пострадянські православні, які не виявляють великої воцерковленності, мають низку релігійну практику та відсутність релігійного виховання. Але саме вони є найбільшою групою серед православних. І саме вони є тим фактором, який вносить суперечку між статистикою релігійних організацій та соціологічними опитуваннями. Вони ходять до парафій Московського патріархату, але не асоціюють себе з ним. І через загальну нецікавість, і, певно, через токсичний образ УПЦ МП в суспільстві та медіа. Ця група хоча і підтримує автокефалію, але не вважає це питання настільки важливим, аби віддати свої голоси за політика, який вирішив цю проблему зробити основою власної передвиборчої кампанії.

P.S. Ця стаття є авторським баченням ситуації і до певної міри є гіпотезою, пошуком інтерпретації тих данних, які дає соціологія, і намаганням знайти точки перетину між опитуваннями та державною статистикою. Автор цим матеріалом запрошує колег релігієзнавців, аналітиків та соціологів до дискусії та радий буде почути інші точки зору, критику, зауваження та поради від фахівців.