• Головна
  • Моніторинг
  • «Метастази олігархічної системи виснажують наш національний організм», — владика Богдан Дзюрах в інтерв’ю німецькій редакції VaticanNews...

«Метастази олігархічної системи виснажують наш національний організм», — владика Богдан Дзюрах в інтерв’ю німецькій редакції VaticanNews

26 жовтня, 17:50
«Метастази олігархічної системи виснажують наш національний організм», — владика Богдан Дзюрах в інтерв’ю німецькій редакції VaticanNews - фото 1
Нова енцикліка Папи Франциска «Усі брати» провокує дискусії також у Східних Католицьких Церквах. Найбільшою серед них є Українська Греко-Католицька Церква. Єпископ Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, в інтерв’ю німецькій редакції «VaticanNews» повідомляє, як був сприйнятий папський текст у цій східноєвропейській країні.

Як українські греко-католицькі віруючі сприйняли нову енцикліку Святійшого Отця?

Оскільки поки що немає україномовного перекладу енцикліки, цей важливий папський документ робить лише свої перші кроки у свідомості Божого люду в Україні. Тим не менше, в середовищі відповідальних за промоцію соціального вчення Католицької Церкви він вже викликав велике і живе зацікавлення і тепер його дуже уважно читають і аналізують. Саме минулого тижня, для прикладу, відбувся вебінар, організований нашою Соціальною академією, в якому взяли участь близько 20 зацікавлених осіб з різних ділянок церковного і суспільного життя. За підсумками цієї онлайн-зустрічі було анонсовано ряд наступних ініціатив, які мають за ціль наблизити найважливіші меседжі папської енцикліки українському адресатові. Я особисто переконаний, що папський аналіз сьогоднішньої ситуації у світі є дуже надихаючим, а його бачення «соціальної приязні» як ліку на численні недуги сьогоднішнього людства може надати нове натхнення для душпастирства та пробудити нову надію в серці сучасної людини.

Які є найважливіші опорні точки для підтримки братерства в Україні?

За доброю єзуїтською традицією подам свою відповідь у трьох пунктах…

По-перше, для мене видається справою величезної ваги заувага Папи про необхідність витривалості, терпеливості і жертовності у відбудові суспільного миру і сягаючої вглиб єдності народу.

В такій країні, як Україна, з дуже болісною минулою і новітньою історією, з різноманітністю менталітету між регіонами та соціальними групами, слід налаштуватися на довгий шлях задля осягнення бажаної гармонії і справжньої єдності. Ми з великими зусиллями крокуємо цим шляхом, а слова Святішого Отця є для нас підбадьорливою заохотою: «Немає кінцевого пункту у відбудові суспільного миру країни; йдеться радше про „завдання, яке не допускає жодної перерви і вимагає участі усіх. Ця робота вимагає від нас не знеохочуватися в зусиллях задля відбудови єдності нації. Вона спонукає нас, незважаючи на перешкоди і відмінності…, продовжувати працювати над тим, щоб розвивати культуру зустрічі“» (п. 232).

Окрім цього, братерство виключає будь-який спосіб пригноблення і визиску убогої та ранимої більшості з боку малої і привілейованої частини багатіїв і можновладців. Папа Франциск, в контексті постійно зростаючої безодні між убогими і багатими у цьому світі, зауважує у своїй Енцикліці: «Розвиток не повинен мати за мету що раз то більше збагачення небагатьох, але повинен запевняти „особисті і суспільні, економічні і політичні людські права, включно з правами націй і народів“. Право одних на підприємливість і на свободу ринку не може стояти над правами народів і гідністю убогих» (122).

Наш народ роками страждає від кричущої несправедливості, спричиненої засиллям і захланністю великих фінансових-політичних угрупувань. Щоб запевнити собі своє владарювання, вони пішли в політику, а для того, щоб мати безоглядний вплив на населення, послуговуються розлогою медіа-структурою. Метастази цієї олігархічної системи, яка повстала після розпаду Радянського Союзу, виснажують наш національний організм і обкрадають цілі покоління з гідності, мрій і надії. Я думаю при цьому особливо про осіб похилого віку, які перебувають на межі екзистенції і гідності; думаю також про численних молодих людей, які не бачать жодної справжньої перспективи у власній країні, а тому намагаються покинути її якомога швидше; я думаю рівно ж про тисячі батьків і матерів, розсіяних як заробітчани по всій Європі, щоб запевнити своїм рідним в Україні мінімальне життєве забезпечення. Така драматична ситуація настійливо домагається рішучого прориву у соціальній політиці держави, а ще більше — глибоко сягаючої реформи людської свідомості. Це останнє навіть повинно вийти на перший план, бо людське серце, затруєне заздрістю і захланністю, самими тільки мудрими повчаннями навряд чи вдасться зцілити з матеріального поневолення і відкрити його до любові ближнього. Тому Папа так дуже наполягає на «невідкличній переміні у серцях людей, у звичках і стилях життя» (166), яку, з поміччю благодаті Божої, слід осягати.

Остаточно, посеред усіх цих викликах і завдань, для нас, Христових учнів, залишається найголовніше, а саме — ясне і переконливе свідчення «соціальної приязні», «динаміки любові ближнього, яку вливає Бог в людину» (91), і якою повинне відзначатися усе наше буття. Любов ближнього і соціальна приязнь мусять виявлятися дуже конкретно: в жестах уважності, прихильності і ніжності, як це ілюструє поведінка Милосердного Самарянина. При цьому Папа застерігає нас перед спокусою швидких чи видовищних успіхів, а радше запрошує до практики щоденної самовідданої і витривалої любові, солідарності і братерства. Мене вразила ось ця конкретна і дуже проста порада, якою Святіший Отець ділиться з нами у своїй енцикліці: «Якщо я допоможу краще жити бодай одній людині, цього вже вистачить, щоб виправдати дар із мого власного життя» (195).

Як виглядає стосунок Української Греко-Католицької Церкви до інших спільнот і релігій (іслам)?

В Україні, завдяки спільним зусиллям різних церковних і релігійних лідерів, розвинулася традиція міжконфесійної терпимості та мирного співіснування релігій. Це — дуже важливий здобуток за роки нашої незалежності. В особливий спосіб ця конструктивна співпраця проявляється в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, до якої належать предстоятелі 17 Церков та релігійних організацій України — християнських, єврейських, мусульманських. В центр уваги цього зібрання регулярно виносяться важливі для країни і для українського суспільства питання, а плоди такого розгляду виражаються як в постаті спільних заяв, так і через різноманітні погоджені заходи.

Які побажання і які надії Ви бажали б висловити в контексті Енцикліки?

Я розглядаю цю Енцикліку як пророчий голос Церкви, якого наш світ під сучасну пору особливо потребує. То ж я дуже сподіваюся і бажаю нам усім, щоб турбота Святішого Отця знайшла відлуння в серцях читачок і читачів та пробудила в них автентичне співпереживання і співчуття. Бо, остаточно, у любові йдеться перш за все про уважливе і добротливе серце, щойно потім слідує преображення у мисленні і творча дія людських рук.

Оригінал інтерв'ю на німецькій мові можна знайти тут.

Переклад — Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ