Московський Патріархат: агресор, що вдає з себе жертву

20.03.2015, 12:19
Нас звинувачують в тому, що ми боремося ПРОТИ Московського Патріархату. Це не так. Ми боремося не проти, а ЗА. За Помісну Українську Православну Церкву. Таку Церкву, яку на підставі 34 Апостольського правила мають всі православні народи, в т.ч. мають в Росії, і навіть ті народи, де православні є у меншості

ЕПІГРАФ. Під час переговорів з одним високопосадовим ієрархом МП* почув те, що вразило мене до глибини душі:

(Я) – Владико, нам треба вести діалог, адже будь-яка війна закінчується миром.
(Він) – Або повним знищенням однієї зі сторін.

–––

Нас звинувачують в тому, що ми боремося ПРОТИ Московського Патріархату.

Це не так. Ми боремося не проти, а ЗА. За Помісну Українську Православну Церкву. Таку Церкву, яку на підставі 34 Апостольського правила мають всі православні народи, в т.ч. мають в Росії, і навіть ті народи, де православні є у меншості (Польща, Чехія і Словаччина, Албанія, арабські країни).

Всім відомо, що Московський Патріархат дотримується позиції виключності: «ЛИШЕ ми є Православна Церква в Україні». Нам, УПЦ КП, наші брати ВІДМОВЛЯЮТЬ У самому ПРАВІ НА ІСНУВАННЯ: «Немає такої церкви».

Очевидна мета і прагнення Московського Патріархату в Україні – повна ЛІКВІДАЦІЯ УПЦ КП.

Тому протягом останніх 23-х років МП робив все, що було в його можливостях, щоби досягти цієї мети: анафема на Предстоятеля, масована пропаганда проти УПЦ КП, в тому числі на міжнародному рівні, пропаганда "недійсності" всіх таїнств, звершених в УПЦ КП, тощо. Ні в чому з переліченого по суті МП як структура не змінив позиції ні на крок: анафема не скасована, ізоляція підтримується, таїнства не визнаються, ділог не ведеться, тощо.

Також МП підключав, наскільки міг, всі важелі мирської влади – російської, української центральної та місцевої, для досягнення тієї ж мети – ліквідації УПЦ КП.

Але церковна пропаганда виявилася успішною лише частково. Як сказав свого часу митр. Кирил Гундяєв, "анафема не сработала". Бо більша частина православних не сприйняла ідеї, що лише МП є істинна Православна Церква.

Вплив через владу також не спрацював як було бажано – але не тому, що МП не бажав, а тому, що влада не виконувала всього того, що МП від неї очікував.

Тобто, своєї мети – знищення УПЦ КП – Московський Патріархат не добився тому, що стратегія і тактика виявилися невдалими і опір – сильнішим за очікуваний, а не тому, що сам МП такий добрий і толерантний та передумав знищувати нашу Церкву.

Те, що МП як структура ставить перед собою мету знищення УПЦ КП, зовсім не означає, що цю саму мету ставлять перед собою всі послідовники МП. Серед них є ті, хто мають абсолютно іншу позицію – нейтральну або прихильну до УПЦ КП, але це не змінює мету структури, до якої вони належать. Так само, як наявність у РФ тих, хто не підтримує політику Кремля, не змінює факту, що останній хоче знищити суверенну Україну.

Для загалу цю ситуацію можна і в інших деталях порівняти з російською агресією проти нашої Батьківщини.

МП так само прагне показати себе жертвою «агресії схизматиків», як Кремль – виправдати окупацію Криму і східного Донбасу «агресією Правого сектору і карателів київської хунти».

Продовжуючи аналогію можна сказати, що кремлівська агресія не досягла початкової мети – розчленування України через створення «Новоросії» – не тому, що Росія передумала, а тому, що Україна чинить неочікуваний у Кремлі опір. Але немає ніяких підстав думати, що крах проекту «Новоросія» змінив стратегічну мету Кремля перетворити Україну на «підмандатну територію», протекторат чи губернію.

Так само немає ніяких підстав думати, що МП, зодягаючи зараз про людське око рубище жертви, насправді полишив ідею знищення УПЦ КП з використанням державних важелів примусу.

Прикладом того, ЩО може чекати нашу Церкву в разі повної реалізації цих мрій, є доля УАПЦ на землях України після повернення сюди в 1943-44 сталінсько-більшовицького режиму та доля УГКЦ напередодні та після 1946 р.: силове об'єднання з МП та репресії щодо незгідних з цим об'єднанням.

Саме тому в нинішній кремлівсько-українській війні Київський Патріархат захищає і незалежність та державність Батьківщини, і себе, як Помісну Українську Церкву. Московський же Патріархат для українських вух говорить про необхідність складати зброю та бути поза політикою і над «братовбивчим протистоянням», а для вух «русского мира» шепоче благословення на священну війну «за Русь Святую» проти «безбожного Запада, Гейропы и их хохляцко-укропских наймитов».

Кремль не сприймає існування поряд суверенної України. МП не сприймає існування Київського Патріархату.

Як тільки Москва справді визнає українську державність – війна припиниться. Як тільки МП визнає, що існує Київський Патріархат – не буде міжконфесійного конфлікту.

Будуть існувати поруч дві сусідні незалежні держави. Будуть так само поруч існувати дві незалежні Церкви – Українська і Російська.

Але доки нас прагнутимуть знищити – ми будемо опиратися і захищати своє право бути дітьми вільної від рабства Кремлю Православної Української Церкви та громадянами суверенної, незалежної, вільної від кремлівського рабства України.
–––
*МП (Московський Патріархат) – всюди в тексті мається на увазі нинішня церковна структура з центром у Москві, яка визнає своїм "великим господином и отцом" Московського патріарха.

Архиєпископ ЄВСТРАТІЙ (Зоря)

Сторінка в мережі Facebook, 20 березня 2015